Наложниця Темного Лорда - Анні Флейм
Вторгнення виявилося складним та тривалим, тому Ларналаар прибув вкрай своєчасно. Хоч цей молодик і не надто досвідчений у боротьбі з демонами, але він справно та добровільно ділиться зі мною енергією в надії, що за віддану службу та вигадливість при обході Договору я таки візьму його в учні. Талановитий амбіційний покидьок.
Втім, не покидьків серед магів вже давно не залишилось. Навіть до світлих цілей нині ведуть темні шляхи.
Найнудніший етап захисту — зачистка території від залишків розбитих демонічних загонів — потребував повної концентрації та зайняв багато часу. І коли я нарешті знаходжу та знищую останнього ворога на своїй землі, то виявляю, що Ларналаар кудись подівся. Він і раніше, коли йому набридало очікувати мого виходу з магічного трансу, полюбляв вештатися замком в компанії Айни… І якби та не була духом, то це могло би стати приводом для підозри в особистій зацікавленості нею. Але зараз якесь незрозуміле, тривожне відчуття змушує мене з'ясувати — де знаходиться Ларналаар і що робить. Тому що власній інтуїції я звик довіряти.
Побіжний пошук дав двоякий результат. Лар точно в замку, але конкретне місцезнаходження виявити не вдається.
— Айна! — коротко викрикую я.
Вона з'являється за півхвилини. Як завжди, спокійна та незворушна.
— Де Ларналаар?
— В замку, — рівно відповідає Айна. Але чомусь не дивиться мені в очі. Моя колишня наложниця так і не навчилася до кінця приховувати почуття що за життя, що після смерті.
— Конкретніше, — у мене з'являється невиразна підозра щодо того, де саме він може шукати собі розваг. Але досі йому вистачало здорового глузду не заходити до жодних з моїх покоїв.
— Десь у підвалах, — жінка знизує плечима із занадто показною байдужістю. — Ти ж знаєш, що навіть я не завжди можу відслідкувати його переміщення.
— Не можеш чи не хочеш? — вкрадливо питаю я.
Вона не відповідає. Продовжує дивитися на підлогу.
— Отже, ти хочеш, щоб я змусив тебе відповідати?
Я знаю, наскільки боляче їй від кожного такого запитання. Але тривожне передчуття наростає. Щось не так.
— Лар у трупарні, — рівно відповідає жінка. Стискає губи.
— І що він там забув?
Знову недовге мовчання, але на цей раз нагадувати про її місце мені не доводиться.
— Гадки не маю.
— Брешеш.
— Це його справа.
— Це мій замок, а твій обов'язок — слідкувати в ньому за порядком.
— Він не порушує правил перебування.
— І що в такому разі ти від мене приховуєш?
Айна повільно піднімає погляд на мене. В глибині світлих очей плещеться біль.
— Тобі настільки подобається мучити мене? — тихо питає вона.
— Так. Відповідай.
— Він там з новою наложницею.
— Он воно що…
Байдужість та холодність мого тону жодним чином не видає моїх справжніх почуттів. Навіть дізнавшись правду про своє походження, дівчина не виказувала ознак потягу до самовбивства. І за логікою, під час демонічної навали мала залишатися або в моїх покоях, або в своїй кімнаті. Але вона якось потрапила до трупарні.
— І яким чином Лія раптом опинилася аж на третьому рівні підвалів? — я роблю крок в бік Айни. Вона сіпається, але одразу застигає від мого мовчазного наказу стояти на місці. — Що спонукало її зійти вниз? — зупинившись перед жінкою, я повільно беру її за підборіддя, змушуючи підняти обличчя та подивитися мені в очі.
— Я її повела, — тихо відповідає Айна. — Сказала, що ти наказав.
— Навіщо?
— Тому що Лар попросив. Сказав, що звільнить її і забере звідси. Що насправді вона — його наречена, і перша мітка поставлена чотири роки тому.
Холод в грудях, породжений значними витратами сил на боротьбу з демонами, посилюється від не менш холодної люті.
— Люба, ти настільки прониклась співчуттям до нещасної поневоленої дівчини, що вирішила віддати її до рук божевільного садиста? — отруйно питаю я. — Ти знаєш, що він робив з… усіма своїми нареченими?
Айна закриває очі. Навіть якщо не знає, то цілком може уявити. Зняти поставлену магом шлюбну мітку може тільки смерть одного з пари. Сама ж колись була чарівницею.
— Чи мені надати тобі повну тілесність, щоб ти змогла відчути це особисто? Раптом, сподобається? Ти ж любила експериментувати…
Я відпускаю її підборіддя та повертаюсь до магічного кола. Треба знайти цього покидька. Якщо він встиг щось зробити з Лією — хай молиться хоч Пресвітлій, хоч демонам, аби залишитися живим.
Ніхто не має права забирати те, що належить мені.
— Я просто хотіла її позбутися, — глухо промовляє все ще знерухомлена Айна. — І я справді не знала… що він мав на увазі.
Я нічого не відповідаю і мовчки готуюсь до телепортації. Пізніше ми ще поговоримо.
Тіні розкривають мені свої обійми, і за мить я опиняюсь серед столів трупарні. Відчутний запах сірки та спаленої плоті. Холод в грудях повністю заморожує всі почуття. І це на краще — якщо доведеться вбивати обох.
За кілька кроків перетинаю приміщення та вриваюсь до холодильної кімнати. Різко зупиняюсь, аби не торкнутися охопленого вогнем і вже частково обвугленого тіла, що катається по підлозі перед входом. Магічним поштовхом відкидаю його до дальнього кута, аби демонічне полум'я не заважало огляду і не перекинулося на двері — без магії його не згасити, а витрачати сили на порятунок цієї потолочі — занадто велика честь для нього.
Моєї уваги зараз більше заслуговує бліда тінь, що підвішена за руки до гака в стіні. Зриваю зашморг з шиї, повертаю обличчям до себе. Неприродно гаряча шкіра. Дівчина жива, але непритомна та змучена — не віддає ані краплі енергії при дотику. Ковзаю поглядом по слідах чужої жорстокості на її оголеному тілі у пошуках змін. Піднімаю повіки. Очі нормальні. Нігті та зуби — теж.
Пощастило. Принаймні, поки що.
Підхопивши під оголені сідниці прикритою рукавом рукою, знімаю її з гака. Обережно підтримую безвольне тіло, що падає на моє плече. Протягую руку — в долоню стрибає підвіска з розірваним ланцюжком.
