Наложниця Темного Лорда - Анні Флейм
Одягнись, еге ж. Дві смуги тканини складно назвати одягом. З'являється спокуслива думка попросити у Темного Лорда дозволу на менш відверте вбрання, якщо мені вже дозволено ходити по замку, але… Мабуть, для цього не найслушніший час. До того ж, Айна казала, що нікого в замку більше немає.
Під ці думки я повільно просуваюсь до краю ліжка, доки нарешті не торкаюсь босими ступнями кам'яної підлоги. Тепло, породжене дивним напоєм, вирує моїм тілом і дає надію на те, що я навіть зможу встати. Несміливо здіймаюсь на ноги, роблю непевний крок. Дивне відчуття. Ніби я зараз знаходжуся під водою — така сама легкість і сповільненість рухів. Обережно обходячи мерехтливу межу кола на підлозі, краєм ока відмічаю, що Темний Лорд якось надто уважно дивиться в мій бік. Його важкий нерухомий погляд застиг десь на рівні моєї маківки чи трохи вище.
Що змінилось? Чому в його звичній владності тепер відчувається якась… зацікавленість? Ніби тепер йому потрібно не лише моє тіло.
Від цієї думки мені стає моторошно. Раптовий страх прискорює мої рухи, і я мало не падаю, заплутавшись у власних ногах.
Озиратись, що зараз робить Темний Лорд мені не хочеться. Мовчить, і на тому дяка. Я прямую до виходу з кімнати, і лише перед самим порогом згадую про демона у передпокої. Раптом він зараз прямо за дверима? Здається, чаклун назвав його опудалом, але хто знає, який сенс він вклав у ці слова? Тому що я була впевнена — тоді, у темряві, ця потвора ворушилася.
Невпевнено тупцяючи на місці, я вагаюся — зціпити зуби та швидко пройти передпокій з його страшною прикрасою чи попросити Темного Лорда провести мене повз ту потвору, щиро зізнавшись, що вона мене лякає. А ще краще — взагалі її прибрати, якщо тепер мені доведеться ночувати в його покоях.
Відкриваю двері. Обережно визираю з-за стулки. Стоїть на тому ж місці, вишкіряється.
Гордість наполягає на тому, щоб просто пройти повз, не виказуючи страху. Та й раптом наступного разу я побачу це опудало прямо поруч із ліжком, якщо Темному Лорду це здасться кумедним? Здоровий глузд та намір вдати з себе вразливу та майже поступливу наложницю наполягають на другому варіанті. Хоча, навряд чи він виповнить моє прохання… Але якщо не просто проведе, а ще й прибере ту потвору, мені буде спокійніше.
Позаду чути неквапливі кроки — Темний Лорд прямує до мене. Я обертаюсь до нього, вирішивши не приховувати свого страху — він і без того напевно вже все зрозумів. Чаклун мовчки проходить повз мене, недбало відкриває двері та переступає поріг. Я тихенько йду слідом і бачу, як Темний Лорд наближається до опудала, повертає до мене голову та жестом наказує мені також підійти. Не знаючи, чого очікувати, я підкоряюся, але все ж зупиняюся на шанобливій відстані від демона. Тепер я можу роздивитися його у всіх подробицях. Навіть зауважити, що за життя він був чоловічої статі. Цей факт здається мені особливо моторошним та огидним водночас.
— Підійди ближче, — рівно промовляє Темний Лорд. — Він безпечний для тебе.
Я роблю невпевнений крок і знову зупиняюсь.
— Ближче, — повторює чаклун. Тепер в його голосі чути роздратовані нотки.
Неохоче зробивши ще кілька кроків, я зупиняюся на відстані витягнутої руки від демона. Що більше мій погляд чіпляється за його бугристу шкіру, довгі ікла та огидну морду, тим сильніше наростає відчуття небезпеки.
Темний Лорд тим часом бере мою руку та кладе її прямо на м'язисте плече опудала. Воно огидне не тільки ззовні, але й на дотик. Шкіра чомусь відчувається хворобливо теплою і ніби трохи облущується під пальцями. Я переводжу вже відверто переляканий погляд на чаклуна, очікуючи, коли він відпустить мою руку, і мені вдасться її нарешті прибрати. Але Темний Лорд знову розсіяним поглядом дивиться кудись поверх моєї маківки. Ті кільки секунд, доки він це робить, здаються мені вічністю, протягом якої я сповна оцінюю, наскільки приємно відчувати прохолоду його пальців на своєму зап'ясті порівняно із хворобливим теплом, що зігріває мою долоню.
Чаклун настільки зосереджений на своїй дивній справі, що я навіть ризикую подивитися в його очі. І тільки-но роблю це, як він повільно опускає повіки та віднімає мою руку від опудала — втім, все ще тримаючи за зап'ястя. А потім робить і зовсім щось дивне — плавно підхопивши мою долоню, Темний Лорд підносить її до губ і легенько цілує кінчики пальців. І тільки після цього відкриває очі та ловить мій погляд.
Цей прохолодний дотик виявляється несподівано приємним. Але схоже, що в мене надто здивований вигляд — смикнувши кутками губ в натяку на подобу усмішки, чаклун відпускає мою руку.
— Ти хоробріша, ніж тобі здається, — говорить він.
— Чомі він… теплий? — я кивком вказую на демона. — Він живий?
— Ні, це лише опудало. Просто зараз ти у зміненому стані свідомості, тому відчуваєш магію, яка підтримує його прижиттєву форму.
Мені залишається лише кліпнути очима. Говорити про те, що мені щось зрозуміло — безглуздо, бо неправда. Слова наче знайомі, але разом…
— Тепер, коли ти впевнилася в тому, що він безпечний — йди одягатись і одразу повертайся.
З цими словами Темний Лорд прямує повз мене до своїх покоїв. Я не надто бажаю залишатися в передпокої з демоном наодинці, тому швиденько вислизаю через інші двері до коридору. На щастя, Айни немає ні там, ні в моїй кімнаті. Хоча навряд чи вона питала б мене, чому я вештаюсь оголеною, але… Все одно якось ніяково було б.
Рішуче попрямувавши до шафи з відрізами тканини, я кидаю швидкий погляд в бік вікна. На вулиці тільки починає вечоріти, тож часу після купання пройшло небагато… А може й ні, і зараз вечір вже іншого дня, хто знає.
І тільки зупинившись перед шафою я ловлю себе на думці, що змушує мене заціпеніти. В передпокої немає вікон, джерел світла теж не було…
Тож, коли я навчилася бачити в темряві?
Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно