Вибрані твори. Том II - Бернард Шоу
Цезар. Що це за місце?
Клеопатра. Тут я засідаю на троні, коли мені дозволяють надіти мою корону і парадний одяг. (Раб тримає смолоскипа так, щоб показати трон).
Цезар. Накажи рабові запалити лампи.
Клеопатра (соромливо). Ти гадаєш, я це можу?
Цезар. Звичайно. Ти ж цариця. (Вона вагається). Ну ж!
Клеопатра (несміливо каже рабові). Засвіти всі лампи.
Фтататіта (виходить несподівано із-за трону). Стій. (Раб зупяняєгься. Вона суворо звертається до Клеопатри, що злякалася, як дитина, нашкодивши). Хто це з тобою? І як ти смієш наказувати засвітити лампи без мого дозволу? (Клеопатра заніміла зі страху).
Цезар. Хто вона?
Клеопатра. Фтататіта.
Фтататіта (заносячись). Головна няня в...
Цезар (різко перебиває її). Я говорю до цариці. Мовчи! (До Клеопатри). Так ось як твої слуги знають своє місце? Відішли її геть; а ти (звертається до раба) роби, що тобі наказала цариця. (Раб засвічує лампи. Тим часом Клеопатра стоїть вагаючись, боячись Фтататіти). Ти — цариця, відішли її геть.
Клеопатра (ласкаво). Фтататіто, мила моя, ти повинна піти — на хвилинку тільки.
Цезар. Ти не наказуєш їй вийти, а просиш її. Ти не цариця. Тебе з’їдять. Прощай! (Повертається, щоб іти).
Клеопатра (хапаючись за нього). Ні, ні, ні! Не покидай мене!
Цезар. Римляни не лишаються з царицями, що бояться своїх рабів.
Клеопатра. Я не боюсь. І справді, я не боюсь.
Фтататіта. Ми побачимо, хто тут боїться. (З погрозою). Клеопатро...
Цезар. Навколішки, жінко! Що я — теж дитина, що ти насмілюєшся жартувати зі мною? (Він показує їй на підлогу коло ніг Клеопатриних. Фтататіта, напівтероризована, напівлюта, вагається. Цезар кличе нубійця). Рабе! (Нубієць підходить до нього). Ти зможеш відрізати їй голову? (Нубієць киває захоплено й усміхається, показуючи всі свої зуби. Цезар бере свого меча за піхви й готується передати його рукоять нубійцеві; потім знову звертається до Фтататіти, повторюючи свій жест). Ти опам’яталася, жінко? (Фтататіта, пригнічена, стає навколішки перед Клеопатрою, яка ледве віри йме очам своїм).
Фтататіта (хрипко). О, царице, не забудь свою слугу в дні твоєї величности й слави!
Клеопатра (палаючи від збудження). Вийди! Геть! Вийди геть! (Фтататіта встає з похиленою головою й задкує до дверей. Клеопатра пожадливо спостерігає її покору, трохи не ляскаючи в долоні тремтячими руками. Раптово вона кричить). Дайте мені що-будь, чим її побити. (Вона хапає з трону гадючу шкіру й розмахуючи нею в повітрі, як батогом, шпурляє її вслід Фтататіті. Цезар підскакує і ловить Клеопатру та тримає її, поки Фтататіта втікає).
Цезар. Ти дряпаєшся, кошенятко, еге?
Клеопатра (видираючись від нього). Я поб’ю когонебудь. Я поб’ю і його. (Вона кидається на раба). Ось так! Так! Так! (Раб, рятуючи своє життя, мчить проходом і зникає. Клеопатра кидає гадючу шкіру, вискакує на трон, широко розкинувши руки, і кричить). Я справдішня цариця! Нарешті — справдішня, справдішня цариця! Клеопатра — цариця! (Цезар з сумнівом хитає головою, тому що користь од такої зміни залишається нерозв’язаним питанням з погляду загального добробуту Єгипту. Клеопатра повертається до нього радісно. Потім вона зіскакує зі східців, підбігає до нього і захоплено обнімає його шию руками та кричить). О, я люблю тебе за те, що ти зробив із мене царицю!
Цезар. Але цариці любять лише царів.
Клеопатра. Я зроблю царями всіх чоловіків, яких полюблю. Я тебе зроблю царем. У мене буде багато юних царів з гарними, дужими руками. І коли вони мені набриднуть — я їх засічу на смерть. Але ти завжди будеш моїм царем. Мій милий, добрий, мудрий, хороший, старий царю!
Цезар. О, мої зморшки, мої зморшки! І моє дитяче серце! Ти будеш найнебезпечнішою з усіх перемог Цезаревих.
Клеопатра (злякана). Цезар! Я й забула про Цезаря. (Тривожно). Ти йому скажеш, що я цариця, правда ж? Що я справдішня цариця. Слухай (улесливо, лагідно), давай утечем і сховаємся, доки Цезар не піде.
Цезар. Якщо ти боїшся Цезаря — ти не справжня цариця. І якби ти сховалася навіть під піраміду, — він піде просто до неї, підніме її однією рукою. І тоді!.. (клацає зубами).
Клеопатра (тремтячи). О!
Цезар. Бійся, якщо зважишся. (Звук буцини знову разлягається віддалік. Клеопатра стогне зі страху. Цезар радіє й вигукує). Ага! Цезар наближається до трону Клеопатриного. Ходімо. Сядь на своє місце. (Він бере її за руку й веде до трону. Вона надто пригнічена, щоб говорити). Гей, сюди, Тітатото! Як ти кличеш своїх рабів?
Клеопатра (апатично опускається на трон і зіщулюється на ньому, тремтячи). Плесни у долоні.
Цезар плескає в долоні. Фтататіта вертається.
Цезар. Принеси парадний одяг цариці та її корону; поклич її служниць і спорядіть її.
Клеопатра (опанувавши трохи себе, палко говорить). Так, корону Фтататіто: я надіну корону.
Фтататіта. Для кого цариця повинна надіти своє парадне убрання?
Цезар. Для громадянина Риму. Царя царів, Тотатіто.
Клеопатра (тупає ногою). Як ти смієш ставити запитання? Іди та роби, як тобі велять. (Фтататіта виходить зі зловісною усмішкою. Клеопатра хутко підходить до Цезаря). Цезар знатиме, що я — цариця, він побачить мене в короні й парадному вбранні, правда?
Цезар. Ні! Як він знатиме, що ти не рабиня, перевдягнена в убрання цариці?
Клеопатра. Ти повинен сказити йому.
Цезар. Він мене не питатиме. Він пізнає Клеопатру по її гордості, по її мужності, величності й по її красі. (Вона виглядає дуже непевною в собі). Ти тремтиш?
Клеопатра (здригається зі страху). Ні. Я... я... (підупалим голосом). Ні.
Фтататіта і ще три жінки входять з реґаліями.
Фтататіта. З усіх служниць цариці тільки оці три залишились. Решта повтікали. (Вони починають прикрашати Клеопатру, яка кориться їм і покірно віддається в їхні руки, бліда й нерухома).
Цезар. Добре, добре. І трьох досить. Бідолашний Цезар, звичайно, мусить одягатися сам.
Фтататіта (зневажливо). Цариця Єгипту — не римський варвар. (Звертаючись до Клеопатри). Будь мужня, моя дитинко. Тримай голову високо перед цим чужинцем.
Цезар (милується Клеопатрою й накладає корону їй на голову). Чи солодко, чи
