Вибрані твори. Том II - Бернард Шоу
Бел-Афріс. Ні, брате, але мене побили. Вони були, можливо, налякані; але вони розвіяли нас — як полову.
Варта, трохи вгамована, бурчить презирливо.
Бельзенор. Чи не міг ти умерти?
Бел-Афріс. Ні, це було б надто легко, щоб бути гідним нащадком богів. До того ж, не було часу: все скінчилося в одну мить. Напад відбувся там, де ми його найменш сподівалися.
Бельзенор. Це показує, що римляни — боягузи.
Бел-Афріс. Їм нема діла до боягузства, оцим римлянам: вони б’ються, щоб виграти. Гордість і честь війни для них ніщо.
Перс. Розкажи нам історію бою. Що там було?
Варта (збирається з цікавістю навколо Бел-Афріса). Так, історію бою!
Бел-Афріс. Знайте ж, що я — прислужник при варті храму Ра в Мемфісі й не служу ні Клеопатрі, ні її братові Птоломеєві, а тільки великим богам. Ми вирядилися в подорож, щоб запитати Птоломея, чому він прогнав Клеопатру в Сирію, і як нам ставитися до римлянина Помпея, що недавно прибув до наших берегів після своєї поразки під Фарсалою. Що ж, ви гадаєте, ми дізнались? Що Цезар іде по гарячих слідах свого ворога і що Птоломей убив Помпея і його відрубану голову тримає напоготові, щоб піднести переможцеві. (Хвилювання серед варти). Так, навіть більше: ми побачили, що Цезар уже прийшов; ми не пройшли й півдня дороги назад, як наткнулися на міський натовп, що тікав од його леґіонів, що їхній висадці хотів був перешкодити.
Бельзенор. А ти, вартовий храмовий? Ти не став на дорозі цим леґіонам?
Бел-Афріс. Ми зробили все, що було в людських силах. Але пролунав трубний звук, голос якого був схожий на прокляття пекла. Потім ми побачили рухому стіну щитів, що йшла на нас. Ви знаєте, як горить серце, коли ви нападаєте на міцний мур, а що б було, якби міцний мур сам рушив би в похід на .вас?
Перс (радіючи тому, що він це їм казав). Хіба я вам не говорив цього?
Бел-Афріс. Коли стіна наблизилась, вона перетворилась на шерег людей — звичайнісінькі хлопці в шоломах, шкіряних туніках і нагрудниках. Кожний із них кидав свого списа; той спис, що пробив мого щита, пройшов крізь нього, мов крізь папірус, — і ось (він показує на пов’язку на своїй лівій руці) пройшов би й крізь мою шию, якби я не нагнувся. Тоді вони збільшили натиск і зі своїми короткими мечами наскакували на нас з такою швидкістю, з якою літали їхні метальні списи. Коли біля тебе людина з таким мечем, то нічого на вдієш з нашою зброє: вона задовга.
Перс. Що ж ти зробив?
Бел-Афріс. Стиснув кулака і вдарив мого римлянина по його гострих щелепах. Він же був тільки смертний: отож упав непритомний; я взяв його меча і підперезався ним. (Витягуючи меча). Гляньте! Римський меч з римською кров’ю на нім!
Варта (з похвальбою). Добре! (Вони беруть меча, передають його один одному і роздивляються з цікавістю).
Перс. А твої люди?
Бел-Афріс. Втекли. Розвіялися, як вівці.
Бельзенор (люто). Лякливі раби! Залишили нащадків богів на заріз!
Бел-Афріс (гостро й спокійно). Нащадки богів, брате, не залишилися на заріз. Перемогу здобув не сильний, а прудконогий. Римляни, які не мають колісниць, послали хмару вершників у погоню і перебили безліч людей. Тоді начальник варти нашого найвищого жерця зібрав з десяток нащадків богів і вмовляв нас умерти, б’ючись. Я сказав собі: безперечно, безпечніше стояти, ніж задихнутися від бігу й дістати списа у спину; тому я приєднався до нашого начальника і стояв. Тоді римляни повелися з нами з пошаною, бо ніхто не нападає на лева, коли поле повне овець, хіба тільки з гордости й заради слави воєнної, про яку оці римляни й тями не мають. Отож, ми врятували наше життя, і я прийшов попередити тебе, що ти повинен відчинити ворота Цезареві, бо його аванґард іде за мною на відстані меншій, ніж година, і жодного єгипетського воїна не залишилося між тобою і його леґіонами.
Вартовий. О, горе! (Кидає об землю свого списа й біжить у палац).
Бельзенор. Пришпили його до дверей, швидше! (Варта поспішає за ним зі своїми списами, але він прудкіший за них). Тепер ці вісті рознесуться по палацові, як вогонь по стерні.
Бел-Афріс. Що нам робити, щоб урятувати жінок од римлян?
Бельзенор. Чому не повбивати їх?
Перс. Тому, що за деяких із них нам довелось би заплатити ціну крови. Нехай краще римляни повбивають їх, — це обійдеться дешевше.
Бельзенор (вражений силою його розуму). О, мудрий! О, змію!
Бел-Афріс. А ваша цариця?
Бельзенор. Правда. Ми повинні вивезти Клеопатру.
Бел-Афріс. Ви не будете чекати її наказів?
Бельзенор. Наказів! Шістнадцятилітньої дівчинки!
В Мемфісі ви вважаєте її за царицю; а тут кому краще знати, як не нам! Я візьму її з собою й посаджу на коні ззаду. Коли ми, воїни, врятуємо її від Цезаря, тоді жерці, няньки і всі інші можуть знову називати її царицею, вкладати їй до вуст свої накази.
Перс. Вислухай мене, Бельзеноре.
Бельзенор. Говори, о мудрий понад роки свої.
Перс. Брат Клеопатрин, Птоломей, ворогує з нею. Продамо її йому.
Варта. О, лукавий! О, змій!
Бельзенор. Ми не сміємо. Ми нащадки богів, а Клеопатра — нащадок ріки Нілу; і землі наших батьків не родитимуть більше зерно, якщо Ніл не підніметься, щоб оросити їх. Без дарів наших батьків нам довелося б жити собачим життям.
Перс. Це правда. Вартовий цариці не може прожити на свою платню. Але вислухайте мене далі, о ви, нащадки Озіріса.
Варта. Говори, о мудрий. Вислухайте змієм народженого!
Перс. Хіба не правду казав я вам раніше про Цезаря, коли ви гадали, що я сміявся з вас?
Варта. Правду, правду!
Бельзенор (неохоче це припускаючи). Так каже БелАфріс.
Перс. Так вислухайте про нього ще. Цей Цезар дуже любить жінок: він їх робить своїми приятельками й порадницями.
Бельзенор. Фу! Це правління жінок буде загибеллю для Єгипту.
Перс. Хай це краще буде загибеллю для Риму! Цезар тепер старіє: йому за п’ятдесят, і він стомлений трудами й боями, надто старий для молодих жінок, а старі жінки надто розумні, щоб боготворити його.
Бел-Афріс. Стережися, персе, Цезар до цього часу вже настільки наблизився до нас, що може тебе почути.
Перс. Клеопатра ще не жінка і не розумна. Але вона вже тривожить мудрість мужів.
Бельзенор. Так, це тому, що вона нащадок ріки Нілу, котеня священної білої кішки. Ну,
