Остання ніч - Олександр Павлович Бердник

важніш ціни життя Самого по собі. А хто вмира за правду, Вливається до істини навік.

ІНКВІЗИТОР.

То лиш слова…

ДЖОРДАНО.

«Спочатку було Слово!» Воно безсмертне…

ІНКВІЗИТОР.

Не для суперечки І не для диспуту спустився я сюди. Учора гордо мовив ти, що ми Із страхом більшим вирок прочитали, Ніж ти його прослухав…

ДЖОРДАНО.

Так і є! Бо знаєш ти, що істина — за мною!

ІНКВІЗИТОР.

Джордано-брате! Тут нема нікого, І буду я відверто говорити…

ДЖОРДАНО.

Давно пора…

ІНКВІЗИТОР.

Коротка річ моя. Давно збагнула церква, що немає Царя на небі. Людство — сирота. Земля безвидна, як і до творіння. Німує простір — холодно й байдуже, В ніщо іде молитва і прокляття! І результат життя — сира могила.

ДЖОРДАНО.

Відверто вельми. Ну, а далі що? Нащо тоді священики і храми. Молитви ваші і страшні багаття, Де єресь ви жадаєте спалить?

ІНКВІЗИТОР.

Оскільки в небі порожньо, то ми Повинні людям ідола створити. Куди подітись їм? Куди іти? Хто поведе мізерні, бідні душі, Хто гру стихійних і руїнних сил У річище спокійне одведе, Утишить і утішить?

ДЖОРДАНО.

О, слова! Куди ти їх, до чого поведеш Ім’ям химери, молоха страшного, Що вимагає нескінченних жертв? Нащо вам це? Адже тобі відомо, Що із брехні не виростає правда?!

ІНКВІЗИТОР.

Наш Бог — це ми. Сучасне відчуття, Боріння мить, і спазма насолоди, І солодощі влади, і покора Мільйонів душ — принада деміурга! А образ Божий — то свята запона Для душ сліпих, убогих і німих, Бо правда їхня — то не наша правда! Оголеної правди не утрима Нікчемний дух, а згине, упаде І здичавіє…

ДЖОРДАНО.

Де ж кінець походу? Куди ви хочете юрбу оту вести?

ІНКВІЗИТОР.

То — наша глина. То — робоча сила. Стихія люта жадібна, сліпа. Хай прагнуть раю забуття і Бога! То — лиш батіг і ласощі і молот, Якими скульптор статую живу Для світу творить — Нового Адама!

ДЖОРДАНО.

Де ж той Адам?

ІНКВІЗИТОР.

То я то ти, мій брате! То ті хто скинули облудливе ярмо Небесних тіней, а самі взяли Той Божий скіпетр, щоб творити волю Свою, а не невидимого духа…

ДЖОРДАНО.

За що ж тоді скажи, жахливий вирок Мені проголосили ви?

ІНКВІЗИТОР.

За те Що волю нашу нехтував свавільно, Тисячолітню волю деміургів, Які будують царство теократів. Ти зажадав ті мури зруйнувати, Які ми старанно віками мурували, Ти захотів у безконечне поле Ягнят святої церкви розігнати.