💙💛 Класика💙💛 Зарубіжна література💙💛 Дитячі книги💙💛 Сучасна проза💙💛 Фантастика💙💛 Детективи💙💛 Поезія💙💛 Наука, Освіта💙💛 Бойовики💙💛 Публіцистика💙💛 Шкільні підручники💙💛 Фентезі💙💛 Блог💙💛 Любовні романи💙💛 Пригодницькі книги💙💛 Біографії💙💛 Драматургія💙💛 Бізнес-книги💙💛 Еротика💙💛 Романтична еротика💙💛 Легке чтиво💙💛 Бойовик💙💛 Бойове фентезі💙💛 Детектив💙💛 Гумор💙💛 Езотерика💙💛 Саморозвиток, Самовдосконалення💙💛 Психологія💙💛 Дім, Сім'я💙💛 Еротичне фентезі💙💛 Жіночий роман💙💛 Сучасний любовний роман💙💛 Любовна фантастика💙💛 Історичний роман💙💛 Короткий любовний роман💙💛 Детектив/Трилер💙💛 Підліткова проза💙💛 Історичний любовний роман💙💛 Молодіжна проза💙💛 Бойова фантастика💙💛 Любовні романи💙💛 Любовне фентезі💙💛 Інше💙💛 Містика/Жахи💙💛 Різне
всі жанри
Свіжі відгуки
Гість Тетяна
9 листопада 2024 18:08
Інтригуючий детектив. Дуже сподобалася книга
Червона Офелія - Лариса Підгірна
Олена
31 жовтня 2024 19:00
Cучасне українське любовне фентезі - обожнюю 👍 дякую авторці
Неідеальна потраплянка - Ліра Куміра
Таміла
29 вересня 2024 17:14
Любовна фантастика - це топ!
Моя всупереч - Алекса Адлер
Василь
23 вересня 2024 12:17
Батько наш Бандера, Україна Мати…
...коли один скаже: Слава Україні! - Степан Бандера
Сайт україномовних книжок » 💙💛 Драматургія » Аероплани - Карлос Горостіса

Аероплани - Карлос Горостіса

Читаємо онлайн Аероплани - Карлос Горостіса
Пауза. Нарешті він підходить до свого пальта і дістає з кишені конверта. Показує його. Крісто здивований.) Що? Вони тобі віддали?

Пако. Так.

Крісто. І що там?

Пако. Я поки що не відкриватиму.

Крісто. Але що там?

Пако. Ти не розумієш? Я поки що не відкриватиму!

Крісто. Ти збожеволів?! Як це не відкриватимеш?

Пако. Поки що ні.

Крісто. Як це «ні»? Як же ти не знатимеш результату, коли… (Замовкає.)

Пако. Коли що?

Крісто. Облиш, Пако, ти добре знаєш, що стоїть на кону.

Пако. Нічого на кону не стоїть. Гру завершено.

Крісто. Гаразд. Але який результат?

Пако (з притиском). Годі тобі вболівати! Годі! (Каже це сперечливо, але одразу втрачає дух, спересердя сідає на баул. На його обличчі знову вираз болю. Мацає коліно.) Цей бовдур Фалкетті!

Крісто (по паузі, сумно). Ти хочеш, щоб я пішов?

Пако (не дивлячись на нього, чутливо). Я вже казав, годі тобі. (Крісто сідає на інший крій баула, майже спиною до Пако. Нарешті, дивлячись на конверт, що тримає в руці, Пако промовляє.) Мені не хочеться ні відкривати його, ні залишати нерозпечатаним.

Крісто (заохочуючи його до розмови). Авжеж.

Пако. Не можу на щось зважитися. В цьому вся справа. Хтозна, чи повинен я знати, що мені залишається рік… або два… або п’ять. Або п’ятдесят, у цьому вся справа.

Крісто. Авжеж.

Пако. Бачиш, (майже визивно) я не знаю, чи те, що я тобі зараз скажу, є в якійсь із геніальних книжок, які ти читаєш. Але весь час, що вже минув, що залишився позаду, і той час, який іще в майбутньому, попереду… і той час, у якому ми живемо зараз… все це… всі часи… (Ще більш визивно.)… це один і той самий час. (Вичікує, дивлячись на Крісто.) Жоден із них не цінніший за інші, ось що я хочу сказати. Вони всі — одне й те саме, розумієш? (Пауза. Вони дивляться один на одного. Нарешті Пако мовить.) Ну, сперечайся, якщо хочеш.

Крісто (продовжуєз інтересом дивитися на Пако). Ні, я не хочу сперечатися. Насправді я…

Пако (перериває його, можливо, сперечаючись сам із собою). Більше того! Хтозна, може, ця хвилина, яку я зараз проживаю тут, із тобою… варта всіх років, які… Бо врешті-решт… скажи мені: де ті минулі роки, які ми вже прожили? Ти відповіси: «Вони… промайнули!» Авжеж. З одного боку, вони промайнули, ти маєш рацію. Але з іншого — не промайнули. (Торкається своєї голови.) Вони тут. І в твоїй голові також. Вони з нами обома. І той час, який ще попереду, якщо попереду ще є якийсь час… він теж тут, з нами обома. Багато його чи мало… Хай там як. (Він захоплюється, спиняється, дивиться на Крісто.) Ну, чого ти так дивишся? Ти мене розумієш чи ні?

Крісто (захоплено і водночас боязко). Пообіцяй, що ти не образишся.

Пако. Гаразд. А що?

Крісто. Бо так мовиться в одній книзі. От тільки не пригадаю, в якій саме: «Вічність — це мить, в якій ми живемо зараз». Або щось таке. (Якийсь час вони дивляться один на одного.)

Пако (посміхається). Філософія…

Крісто (погоджується). Так…

Пако. От бачиш? А я ж цього не вичитав.

Крісто. А ще там сказано, що життя — це ланцюг вічностей, і що людина повинна…

Пако (підводиться). Ти все зіпсував.

Крісто. Чому?

Пако. Бо мені начхати на ланцюг вічностей! Для мене важить ця вічність! Ця малесенька вічність, яку ми проживаємо тут і зараз, а більш нічого! А коли вона скінчиться, коли ця малесенька вічність скінчиться… (Наближається до Крісто й весело і водночас ніби визивно тицяє того в груди.)… я не знатиму, що вона скінчилася, розумієш? Не знатиму! І всіх ошукаю! (Іде по термос.) Хочеш кави?

Крісто. Звісно! Ти той самий егоїст, що й завжди! Що тобі до інших, еге ж? Отже ти не знатимеш… що ошукав усіх, хто лишилися, так?

Пако. Вони також не знатимуть, Крісто! Один тиждень, у кращому випадку два! Ну, нехай місяць! А потім — прощавай. Якщо не забудуть, то звикнуть. А це майже те саме. Хочеш кави? (Бере термос. Крісто почувається самотнім, безпорадним. Нарешті мовить, не дивлячись на Пако, наче говорить сам до себе.)

Крісто. Я не хочу, щоб ти помер раніше за мене, Галісійцю.

Пако. Не хочеш? Ха-ха! Ти хочеш, щоб це я залишився, щоб це я вскочив у халепу? Живісінький!

Крісто (дедалі безпорадніше). Я не хочу залишатися сам.

Пако. Годі, Крісто, не жартуй. Як це ти залишишся сам? Ти маєш дочку, зятя… внуків… Чого тобі ще треба?

Крісто. Вони їдуть.

Пако. Що?

Крісто. Вони їдуть.

Пако (він здивований, ставить термос). Куди вони їдуть?

Крісто. Луїс вже давно сподівався отримати роботу в Канаді. І нарешті отримав. Ти ж знаєш, він добрий технік. І не може втратити через мене таку нагоду.

Пако. Що?! Вони не візьмуть тебе з собою?

Крісто. Ти, либонь, збожеволів. Їх і так п’ятеро. Дочка з чоловіком, діти… Як же вони мене візьмуть? (Намагається посміхнутися, але це в нього не виходить.) В Канаді ми всі не помістимося.

Пако. Ти ба! (Так само здивовано.) Авжеж. Не поміститеся. І що… вони зроблять з тобою? Віддадуть до притулку?

Крісто. Вони віддадуть мене в одне з таких місць… Звідти вони зможуть оплачувати це доларами. Бо я сам на свою пенсію… Ха! (Замовкає, хоче посміхнутися, але йому дуже сумно. Пако розуміє ситуацію й сприймає цю новину, як удар. Він не йме віри.)

Пако. Що? Притулок для стариків?

Крісто (ледь чутно). Так.

Відгуки про книгу Аероплани - Карлос Горостіса (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: