Вибрані твори. Том II - Бернард Шоу
Лайза. Таке!
Гіґінс. Чуєте? Як дівчина дуже слушно каже: таке! Таке скажете: одружена?! Чи ви не знаєте, що жінка цього класу за рік після одруження виглядає такою зношеною від виснажливої праці, мовби їй минуло п’ятдесят?
Лайза. І хто б то одружився зі мною!
Гіґінс (несподівано вдаючись до чудових оксамитовонизьких ноток свого красномовства, від яких у того, хто його чує, має затрепетати серце). Клянусь святим Георгієм, Елайзо: я ще й не кінчу роботи з вами, а всі вулиці вже будуть усіяні тілами чоловіків, що стрілятимуться заради вас.
Місіс Пірс. Дурниці, пане! Ви не повинні забивати їй баки такими речами.
Лайза (підводячись і рішуче випростовуючи плечі). Та він з глузду з’їхав, авжеж! Не хочу я, щоб мене вчили такі нинармальні!
Гіґінс (зачеплений за живе її нечутливістю до його красномовства). Он як! То я божевільний, кажете? Дуже добре, місіс Пірс: не треба замовляти їй нової одежі! Викиньте цю невдячну особу геть!
Лайза (хлипаючи). Нє-е! Не смійте чіпати мене!
Місіс Пірс. От бачите, до чого призводить зухвальство. (Показуючи на двері). Прошу сюди.
Лайза (мало не плачучи). Не хотіла я ніякої одежі! І не взяла б нічого. (Шпурляє геть носовичка). Я сама собі можу справити одежу!
Гіґінс (спритно підхоплюючи носовичка й переймаючи Лайзу, що знехотя посувається до дверей). Ви — невдячна, лиха дівчина! Оце так ви мені відплачуєте за те, що я запропонував витягти вас з канави, гарно вбрати й зробити з вас пані?
Місіс Пірс. Стривайте, містере Гіґінсе! Я не допущу цього. Це ви лихий!.. А ти, дівчино, вертайся додому та скажи своїм батьку-матері, щоб краще про тебе дбали.
Лайза. Немає в мене батьків. Вони сказали мені, що я вже велика, можу сама заробити на себе, й вигнали мене геть.
Місіс Пірс. Де ж твоя мати?
Лайза. Нема в мене ніякої матері. А вигнала мене аж шоста моя мачуха. Та я не пропала без них. І я хороша дівчина, хороша!
Гіґінс. Ну й чудово. І через що тоді, скажіть, будьласка, весь цей шум учинився? Дівчина нічия, нікому, крім мене, не потрібна. (Підступає до місіс Пірс, починає улещати її). Ви б могли взяти її за дочку, місіс Пірс, — я певен, дочка стала б вам великою втіхою! Тож не зчиняйте більше галасу. Візьміть її вниз і...
Місіс Пірс. Але ж що вийде з неї? І чи буде їй яка плата? Будьте ж розважливі, пане!
Гіґінс. Ну, видавайте їй, скільки там буде треба, — запишіть це в книгу хатніх витрат. (Нетерпляче). Та на якого дідька потрібні їй гроші? Матиме вона їжу, вбрання. А дайте їй гроші, то вона їх проп’є.
Лайза (виклично обернувшись до нього). Та ви просто тварюка! Це брехня: ніхто ніколи не бачив мене п’яною. (До Пікерінга). Ох, пане, ви — джинтельмен; не дозволяйте, щоб він наговорював на мене!
Пікерінґ (добродушно-напутливо). Чи не спадає вам на думку, Гіґінсе, що дівчина має характер, почуття?
Гіґінс (оцінююче дивлячись на неї). Ні-ні, я так не думаю. А якщо й має, то не такі почуття, щоб нам панькатися з ними. (Жартівливо). Чи маєте, Елайзо?
Лайза. Я маю свої почуття, як і хто завгодно.
Гіґінс (задумано до Пікерінґа). Бачите ви трудність?
Пікерінґ. Що? Яку трудність?
Гіґінс. Навчити її говорити по граматиці. Сама вимова дасться їй досить легко.
Лайза. Не хочу я говорити по гриматиці. Я хочу говорити, як продавщиця у квітковому магазині.
Місіс Пірс. Будьте ласкаві, містере Гіґінсе, не ухиляйтеся від розмови. Я хочу знати, на яких умовах має дівчина тут перебувати. І чи одержуватиме вона якусь платню. І що з неї вийде, коли закінчиться ваша наука. Треба хоч трохи заглядати вперед!
Гіґінс (нетерпляче). А що з неї вийде, коли я лишу її в канаві? Скажіть-но мені, місіс Пірс!
Місіс Пірс. То вже її справа, а не ваша, містере Гіґінсе.
Гіґінс. Гаразд, коли я впораюся з нею, ми так само зможемо викинути її назад у канаву, й тоді це знов буде її справа... Отже, з цим усе гаразд.
Лайза. Ой, таж у вас не серце, а камінь! І вам байдуже до всього, крім самого себе. (Вона підводиться і промовляє рішуче). Чуєте? Мені це набридло. І я йду геть. (Прямуючи до дверей). І не соромно ж вам за себе, зовсім не соромно.
Гіґінс (хапаючи з рояля шоколадку, в той час як очі його раптом починають лукаво поблискувати). Пригостіться шоколадкою, Елайзо!
Лайза (спокушено зупиняючись). А звідкіля мені знати, що в тих шоколадках? Чувала я, що такі, як ви, підмішують дівчатам у солодощі отруту!
Гіґінс вихоплює з кишені ножика й розрізає шоколадку надвоє; одну половинку кладе собі в рот і ковтає, а другу пропонує Лайзі.
Гіґінс. Запорука доброї довіри, Елайзо. Я з’їв половинку, а ви — другу. (Лайза розтуляє рота, щоб заперечити, й він запихає півшоколадки їй до рота). Будуть вам цілі коробки, цілі барила шоколаду, і то щодня. Це буде ваш постійний харч. Ну то як?
Лайза (насилу проковтнувши шоколад після того, як мало не вдавилась). Я б і не з’їла вашої шоколадки, але в мені надто багато від леді, щоб я отак пальцями виймала їжу з рота.
Гіґінс. Слухайте, Елайзо. Здається, ви сказали, що приїхали сюди в таксі?
Лайза. Ну то й що? Я маю таке саме право взяти таксі, як і будь-хто.
Гіґінс. Звісно, що маєте право, Елайзо, а в майбутньому матимете стільки тих таксі, скільки вам заманеться. Будете що не день їздити туди й сюди, й кругом міста в таксі. Подумайте про це, Елайзо!
Місіс Пірс. Містере Гіґінсе, ви спокушаєте дівчину! Це негаразд. Вона мала б подумати про майбутнє.
Гіґінс. У її віці! Що за дурниці! Атож: думай про майбутнє, коли перед тобою ніякого майбутнього. Ні, Елайзо, робіть так, як робить ця пані: думайте про майбутнє інших людей, але тільки не про своє власне. Думайте про шоколадки, про таксі, про золото й діаманти.
Лайза. Ні, не хочу я ні золота, ні діамантів. Я хороша дівчина, хороша! (Знов сідає, силкуючись поводитися з підкресленою гідністю).
Гіґінс. Такою ви й зостанетеся, Елайзо, під чулим наглядом місіс Пірс. І вийдете заміж за котрогось офіцерагвардійця з чудовими вусами — сина маркіза, а той маркіз позбавить його спадку за те, що одружився
