Сто тисяч - Іван Карпенко-Карий
Герасим (про себе). Що ж його робить? Два діла збіглось докупи… Кума ще нема… Голова тріщить! (До Герш-ка.) Треба подумать.
Гершко. Ви довго не думайте, бо до Смоквинова уже приїздив фактор купувать землю… Ну я його прогнав, бо без мене тут ні один єврей не має права гендлювать. Я фактор на цей куток, і Смоквинов до мене належить, а якби тот господин поворотілся до мєнє, я б єму купив з одного слова, а теперички на злість тому господину желаю вам устроїть діло.
Герасим. Добре робиш, спасибі тобі! А від кого ж то фактор приїздив до Смоквинова?
Гершко. Від денежного чоловіка, від Жолудя.
Герасим. Від Жолудя?! Грігорій Мойсєєвіч, будь ласка, не допустіть Жолудя. Ідіть зараз до Смоквинова, обнадежте його, що я дам грошей під закладну і процент візьму невеликий… Тілько треба день-другий підождать, поки я обернуся з своїми ділами.
Гершко. Можна. А скілько ви мені дасте факторського?
Герасим. А скілько ж ви хочете, Грігорій Мойсєєвіч?
Гершко. Дасте п'ятдесят карбованців тепер, а як поладнається діло, то ще п'ятдесят.
Герасим. Помилуйте… Господь з вами. Бога бійтесь! Де ж таки сто карбованців за такий пустяк? Візьміть тепер… десять карбованців, а як діло скінчиться, тоді ще двадцять п'ять…
Гершко. Мінє ето даже странно, как чесний человек! За кого ви меня принімаєтє? Разлі я какой пархач, я человек рускій, у мене душа на роспашку.
Герасим. Невже ж мало? За віщо ж більше?
Гершко. За такое дело тридцять п'ять рублів! Та я тілько слово скажу Жолудю, то он дасть мені сто п'ятдесят рублей, бо його земля підходить тож до Смоквинова, єму до зарізу ета земля нужна. На його землі вода далеко - аж у головах, а тут став, можна купать овець, можна… мало чого не можна! Жолудь аж труситься за тою землею.
Герасим. Ви хочете мене живцем облупить. І не гріх вам, Грігорій Мойсєєвіч. Я з вашим батьком давній приятель, і коней у нього купив.
Гершко. Наш заробіток у год раз, треба пользоваться. (Встає.) Не дасте ви, дасть Жолудь. Разлі мінє не всьо равно, аби гроші.
Герасим. Аби гроші… Правда. Візьміть же тепер двадцять п'ять, а решту - як діло скінчиться, бо, єй, нема при собі! Хоч гарячим залізом печіть, не можу зараз більше дать.
Гершко. Ну, край. Давайте гроші, зараз поїду.
Герасим (шука). Отак! Тілько двадцять і знайшов… Зділайте милость, візьміть двадцять, а решту потім, за мною не пропаде.
Гершко. Ну, що робить?… Нічого з вами робить, давайте. (Бере гроші.) Теперички поїду прямо до Смоквинова. Ну, прощайте. Так через день-два?
Герасим. Найбільше, як через три.
Жид вийшов.
ЯВА IV
Герасим (сам). От збіглися діла докупи… Упустить землю Смоквинова, та ще у такі лапи, як у Жолудя, - гріх смертельний, все одно, що посиротить свою землю на віки вічні, бо від Жолудя вже не поживишся. А тут знову, як його упустить случай: дать п'ять, а взять сто тисяч! Серце перестає биться, як подумаю: за п'ять - сто тисяч! Господи! Коли б тілько кум благополучно розміняв, а тоді я й Гершка обманю, на біса мені його факторство здалося? Сам куплю у Смоквинова землю. Аби тілько гроші. А кума нема. А господи, чого він бариться? Ну що, як кума арештували? От тобі й сто тисяч.
Входе Савка. Кум! Слава богу, діждався, думав-умру. Що?…
ЯВА V
Савка і Герасим.
Савка (трохи випивши). Стривайте! (Виймає з-за пазухи пляшку з горілкою, другу з ромом, булку, рибу і кладе на стіл.) Ідіть сюди, куме!
Герасим підходить. Савка обнімає його і цілує, а поцілувавши, держить за шию і дивиться йому в вічі.
Герасим. Не мучте, куме! Кажіть…
Савка. Годяться, куме. (Випускає шию Герасимову з рук.)
Герасим. Годяться. (Обніма Савку так само, як його обнімав Савка, і, держачи за шию, балака крізь сльози.) Куме, соколе мій… Куме, вашими устами бог говоре… (Цілує його.) Я кращого слова від роду не чув; як пташка защебетала перший раз весною, так радісно зробилось на серці від цього слова. Скажіть ще раз це слово, скажіть, куме.
Савка. Годяться!
Герасим (цілує його, говоре крізь сльози). Годяться?
Савка. Чого ж ви не радієте, та плачете?…
Герасим. Це я так радію… Як же, як, розкажіть? Я мало не заслаб, ждучи вас.
Савка. Пустіть, сідайте. Вип'ємо, я вам розкажу.
П'ють.
Ви думаєте, я мало трусився в городі? Танцював так, що і зуб на зуб не попадав. Вчора хотів спробувать, чи приймуть у лавках, бо казначейство було заперте. Оце підійду до лавки та й думаю: а що, як пізнають, що фальшиві? Та й назад. Заспокоюсь трохи, знов іду і знов вертаюсь. Нема смілости. Зайшов у трахтир до Кукленчихи, випив одну восьмушку, другу випив, попоїв добре холодцю - і сміли-вость найшла на мене: вийняв фальшиву бумажку, даю Кукленчисі, а у самого серце затьопалось і волосся, чую, піднімається на голові, та вже й не знаю, як я здачу взяв! А як вийшов на улицю, то вже й землі під собою не чув. Мерщій до Лошкаря, купив пачку канату, даю знову бумажку; глянув на неї прикащик, прищурив око, у мене в душі захолонуло, а далі поклав у ящик, а мені дав здачу. Тоді я у казначейство, купив гербову марку у присяжного, приняв і присяжний, і дав здачі.
Герасим (радісно). Дав?! (Налива горілку й п'є.)
Савка. На другий день біжу у казначейство. Рано. Сидів довго і знов почав тривожиться. Кругом люде, щось балакають, не розберу… Пропасниця мене б'є… Аж прийшов казначей. Я увесь затрусився. Іти чи не йти? Зціпив зуби, підійшов до віконця… Казать чи не казать, думаю, а тут казначей. «Тобі чого?» - питає… А воно - не знаю як - само зірвалось з язика: «Розміняйте гроші!» - «Давай, - каже, - чого стоїш?» Я дав, а в самого думка: «Тікать чи ждать?» І стою, як окам'янів. Коли це мене штовхають: «Чи ти, земляк, заснув, чи що? Тобі казначей дають гроші, а ти мов не бачиш і не чуєш?» Тоді я очумався, дивлюсь: срібні гроші дає мені в пачці. Я взяв і як одійшов від того вікна - як п'яний, хитаюсь. Помалу, помалу виліз надвір, аж Тут разом наче проснувся і все зрозумів, тут радість мене напосіла така, що й сказать не можу. Іду та
