Казки народів світу - Автор невідомий - Народні казки

— Не скидай покривала, матінко! — мовив їй у відповідь Аладдін. — Піди до царя — віднесеш йому те, що він хотів мати.

Мати пішла до палацу й повела рабів та невільниць, і кожна невільниця несла на голові таріль із самоцвітами.

Мати низько вклонилася цареві й побажала йому величі та довголіття, а невільниці поставили перед ним тарелі. І цар був приголомшений і не міг відвести очей від невільниць — такі були вони гарні. А на самоцвіти не міг дивитися — їхнє сяйво сліпило.

Отямившись, цар послав невільниць із тарелями самоцвітів до своєї дочки, а сам спитав у візира:

— Ну, що ти скажеш про бідного хлопця, який приніс мені дарунок, розкішніший за дарунки царів усього світу? Присягаюсь аллахом, дочка моя навіть не варта такого викупу!

І візир, якому відібрало мову від заздрощів, тільки й міг, що пробелькотіти:

— О володарю, твоя дочка гідна найбільших і найкращих скарбів світу!

Цар одвернувся від візира й мовив до Аладдінової матері:

— Скажи своєму синові, що я прийняв од нього викуп за мою дочку. Нехай вона стане йому за дружину, а він мені — за зятя. Скажи, щоб він прийшов у палац познайомитись зі мною — я зустріну його з великою шаною. Якщо він схоче, ми сьогодні відгуляємо весілля.

І мати поцілувала землю біля царевих ніг і вийшла з палацу. Додому вона летіла як на крилах.

А цар подався до своєї дочки Бадр аль-Будур і спитав її:

— Доню, чи сподобався тобі дарунок нового нареченого?

— О таточку, — відповіла царівна, — цим самоцвітам немає рівних у всьому світі! І немає в мене слів, щоб сказати, які вони гарні!

— Тож твій новий наречений, доню, не зрівняється з візировим сином, — сказав цар.

Аладдінова мати, повернувшись додому, вигукнула:

— Сину, твоє бажання здійснилося! Радій! Цар прийняв викуп за дочку й сказав, що ваше весілля буде сьогодні. Він звелів, щоб ти прийшов до нього познайомитись.

Аладдін, радий та щасливий, подякував матері за ласку й за турботи, а потім мерщій подався в свою кімнату й потер лампу. І джин з’явився перед ним і спитав:

— Чого ти хочеш, мій володарю?

— Відведи мене до царської лазні й принеси таке вбрання, якого ще ніколи не носив жоден цар, — сказав Аладдін.

За мить Аладдін був у лазні. Він вимився, напахтився дорогоцінними пахощами, убрався в препишні й прегарні шати, і джин одніс його додому.

І Аладдін мовив:

— Я йду до царя! Тож приведи мені сорок невільників. Хай всі вони сидітимуть верхи на конях, і хай на конях буде золота збруя. І хай невільники будуть гарно вбрані й при зброї. Двадцять виступатимуть перед мене, двадцять — позад мене. Потім приведи коня — такого, якого не було ще ні в одного царя світу! А ще приведи дванадцять невільниць для моєї матері — прекрасних, як сонце, вбраних дорого й пишно, в намистах, перснях, браслетах і сережках. А для матері принеси такі шати, які носять цариці.

— Слухаю і корюся! — мовив джин, на мить зник і приніс усе, що було наказано.

Аладдінова мати подалася в супроводі невільниць до палацу.

Аладдін сів верхи на баского коня, вишикував перед себе та позад себе невільників і теж вирушив до палацу.

Їхав він містом, і городяни милувалися ним — такий він був гарний, такий пишний супроводив його почет — і вітали його. А невільники, за наказом Аладдіна, кидали людям жмені золотих динарів.

Цар чекав Аладдіна, сидячи в тронній залі, а до брами вислав кількох емірів та вельмож.

І коли Аладдін під’їхав до палацу й хотів злізти з коня, один із шляхетних емірів виступив наперед і сказав:

— О пане, цар звелів, щоб ти зійшов з коня аж біля дверей зали.

І візири та еміри повели Аладдіна до зали, а перед дверима допомогли йому злізти з сідла.

А потім підвели його до царя.

Цар підвівся з трону, привітав та обійняв Аладдіна й посадовив його праворуч від себе.

Аладдін віддав цареві шану й мовив:

— О великодушний царю часу, з великої своєї ласки ти віддаєш за мене дочку, хоч я — найнижчий із твоїх рабів. Уклінно тебе прошу — подаруй мені клаптик землі, щоб я збудував на ній палац, гідний царівни Бадр аль-Будур.

Побачивши, що Аладдін такий гарний і вбраний у препишні шати, що його невільники теж багато вбрані, цар здивувався великим дивом, а візир ледве не сконав од заздрощів.

Потім цар звелів бити в литаври й барабани і повів Аладдіна в іншу залу. Там були накриті столики, і цар запросив Аладдіна до вечері. За вечерею він повів з Аладдіном розмову, і хлопець відповідав так розумно, красномовно та шанобливо, що зовсім зачарував царя.

Після вечері цар послав по суддю та свідків, і вони написали шлюбну угоду, і Аладдін підвівся, щоб іти додому, але цар схопив його за йолу й мовив:

— О мій сину, куди ж ти? Я відведу тебе до твоєї дружини.

— О царю часу, — відповів Аладдін, — я хочу спершу звести для царівни Бадр аль-Будур палац. Я збудую його швидко.

— Перед моїм палацом є чимала ділянка землі,— сказав цар. — Якщо вона тобі подобається, будуй палац там.

— Це саме те, що мені потрібно! — радісно вигукнув Аладдін.

Повернувшись додому, він схопив лампу й потер її. Коли з’явився джин, Аладдін сказав:

— Я хочу, щоб ти якомога швидше збудував палац, і хай той палац буде дуже великий і пишно прибраний, і хай килими та прикраси в ньому будуть царські!

І раб із роду джинів відповів:

— Слухаю і корюся!

Вранці він повів Аладдіна до нового палацу. Аладдінові палац сподобався. Радий та веселий, сів він на коня і разом з усім своїм почтом поїхав до царя.

Цар, прокинувшись, глянув у вікно — і побачив величезний мармуровий палац! Від нього до царського палацу прослався розкішний килим, вигаптуваний золотом.

І цар, зачудований, сказав своєму візирові:

— Глянь-бо, що зробив Аладдін за одну-єдину ніч! Бачиш, який високий і гарний цей палац! Хіба ти можеш збудувати такий навіть за двадцять років? Отже, Аладдін гідний того, щоб бути моїм зятем і чоловіком моєї дочки!

Візир глянув — і його аж зсудомило від заздрощів.

— О царю часу, це — чаклунство! — просичав він. — Людина не може звести палац за одну ніч!

— Ні, візире, — відповів цар. — Той, хто здатен піднести такий дарунок, який підніс мені вчора Аладдін, спроможний збудувати за одну ніч такий палац. А ти наговорюєш на