Гаррі Поттер і в'язень Азкабану - Джоан Роулінг
Гаррі аж роззявив рота: скільки вона всього знає, ця Герміона! Оце праця над домашнім завданням!..
- Усе правильно, Герміоно! - усміхнувся Люпин. - Але в міністерстві нічого не знали про трьох незареєстрованих анімагів з Гоґвортського замку.
- Якщо ти зібрався їм усе розповідати, Ремусе, то поквапся, - буркнув Блек, спостерігаючи за кожним відчайдушним порухом Скеберса. - Я чекав дванадцять років, і не маю наміру чекати довше.
- Гаразд... але ти, Сіріусе, мусиш мені трохи допомогти, адже я знаю тільки те, що було спочатку..
Люпин раптом замовк - за його спиною щось гучно рипнуло, і самі собою відчинилися двері до спальні. Усі спрямували туди свої погляди. Люпин підійшов і визирнув на сходовий майданчик.
- Ніби нікого...
- Тут повно привидів! - вигукнув Рон.
- Ні, - заперечив Люпин, і далі збентежено дивлячись на двері. - У Верескливій Халупі ніколи не було привидів... Завивання й верески, що їх чули тутешні мешканці - то все моя робота.
Він відкинув з очей посивіле волосся, замислився на мить, і повів далі:
- З цього все й почалося... Відтоді, як я став вовкулакою. Нічого б не трапилось, якби я не був таким шибайголовою...
Люпин мав замислений і втомлений вигляд. Рон хотів щось сказати, але Герміона цитькнула: «Цс-с!» і не спускала з Люпина очей.
- Як я ще був маленький, мене покусав вовкулака. Мої батьки перепробували все, але в ті часи таких ліків ще не існувало. Зілля, що його для мене готує професор Снейп, винайшли зовсім недавно. Воно мене дуже рятує, як бачите. Варто мені його випити за тиждень до повного місяця, і під час перевтілення я зберігаю свідомість. Я стаю цілком безпечним вовком, що сидить собі в моєму кабінеті й чекає, коли почне худнути місяць.
Але до того, як винайшли це зілля-вовкотруту, я щомісяця перетворювався на справжнісінького монстра. Про Гоґвортс я й не мріяв. Хто з батьків погодився б, щоб його дитина навчалася з перевертнем.
Але потім директором став Дамблдор, він ставився до мене зі співчуттям, і сказав, що я зможу відвідувати школу, треба лише вдатися до певних заходів безпеки... - Люпин зітхнув і подивився на Гаррі. - Я колись тобі казав, що Войовничу Вербу посадили того року, коли я вступив у Гоґвортс. Правду кажучи, її посадили саме тому, що я вступив у Гоґвортс. Цю хатину... - Люпин обвів сумним поглядом кімнату, - ...і тунель, що веде сюди, побудували для мене. Щомісяця, на час перевтілення, мене таємно спроваджували сюди. А дерево посадили біля входу в тунель, щоб ніхто не наштовхнувся на мене, доки я був небезпечний.
Гаррі не знав, чим закінчиться ця історія, але слухав, затамувавши подих. Крім Люпинового голосу, чулося лише нажахане попискування Скеберса.
- Ті мої колишні перетворення були... були жахливі. Перевтілення у вовкулаку завдавало мені нестерпного болю. Мене ізольовували від людей, тож я кусав і дряпав самого себе. Селяни чули якийсь шум, верески і вважали, що тут оселилися особливо навіжені привиди. Дамблдор заохочував ці чутки... Навіть тепер, коли в будинку вже роками панує тиша, ніхто не наважується до нього підійти...
Та якщо не зважати на перевтілення, то я був щасливий, як ніколи. У мене вперше були друзі, троє вірних друзів - Сіріус Блек... Пітер Петіґру... і, звичайно ж, Гаррі, твій батько - Джеймс Поттер.
Певна річ, мої друзі не могли не помітити, що я щомісяця кудись зникаю. Я вигадував різні історії - казав, що хворіє мама і я мушу її відвідувати... Найбільше в світі я боявся, що, дізнавшись про мою таємницю, вони від мене відсахнуться. Але врешті-решт вони, як і ти, Герміоно, вирахували правду...
Проте друзі мене не покинули. Навпаки, вони утнули таке, після чого мої перевтілення почали приносити мені найбільшу радість. Вони стали анімагами.
- І мій тато теж?- приголомшено вигукнув Гаррі.
- Аякже. Вони метикували над цим три роки. Твій батько і присутній тут Сіріус були, на щастя, найздібнішими учнями школи, адже перевтілення анімага може призвести до жахливих наслідків. Саме тому в міністерстві пильно стежать за тими, хто вдається до подібних спроб. Пітер цілком покладався на своїх талановитих друзів. Врешті-решт, уже в п'ятому класі, їм це вдалося - відтоді кожен з них за бажанням міг обертатися в якусь тварину.
- Але як це вам допомагало? - запитала спантеличена Герміона.
- Вони не могли бути разом зі мною як люди, тож складали мені компанію як звірі, - пояснив Люпин. - Адже вовкулака небезпечний тільки для людей. Раз на місяць вони покидали замок під Джеймсовим плащем-невидимкою. Тоді перевтілювалися... Пітер, як найменший, прослизав під гілками Войовничої Верби й торкався сучка, що її блокував. Тоді вони пробиралися в тунель і приєднувалися до мене. Під їхнім впливом я ставав безпечнішим - тіло й далі було вовче, а свідомість залишалася майже незмінна.
- Поквапся, Ремусе, - озвався Блек, що й досі не зводив зі Скеберса пожадливого погляду.
- Ще трошки, Сіріусе, ще трошки... Тепер, коли ми всі вміли перевтілюватися, для нас відкрилися неймовірні можливості. Ми залишали Верескливу Халупу й блукали ночами околицями школи й села. Сіріус і Джеймс перевтілювалися на таких великих звірів, які, при потребі, могли вгамувати вовкулаку. Не думаю, що хтось із гоґвортських учнів знав про Гоґсмід і Гоґвортс більше за нас... Отак ми й додумалися скласти Карту мародера, а тоді підписали її своїми прізвиськами. Сіріус - Гультяй, Пітер - Червохвіст, а Джеймс - Золоторіг.
- А на якого звіра?.. - почав був Гаррі, та Герміона не дала йому договорити.
- Але ж це так небезпечно! Блукати в пітьмі з вовкулакою! А що, якби ви когось таки покусали?
- Ця думка й досі не дає мені спати, - похмуро зізнався Люпин. - Таке майже ставалося, багато разів. Потім ми реготали. Були молоді й безтурботні - думали, що розумніші за всіх.
Звичайно, іноді мене мучило сумління, адже я міг підвести Дамблдора... Він прийняв мене в Гоґвортс, чого не зробив би жоден інший директор, і навіть не підозрював, що я порушую правила, встановлені ним заради моєї ж безпеки та безпеки інших. Він не знав, що через мене троє учнів стали нелегальними анімагами.
