Маленький лорд Фонтлерой - Френсіс Ходжсон Бернетт
Седрик із сумом споглянув на містера Гобса.
— До Англії далеко, правда ж? — спитав він.
— Тре' перетнути Атлантичний океан, — хитнув головою містер Гобс.
— З того всього це і є найгірше, — мовив Седрик.
Певно, ми довго не зможемо бачитися. Мені аж не хочеться про це думати, містере Гобсе.
— Мушу розлучитися зі своїм найліпшим другом, — похитав головою бакалійник.
— Так, ми дружимо з вами вже багато років, — відказав Седрик.
— Від твого народження, — потвердив містер Гобс. — Тобі було допіру яких шість тижнів, коли тебе вперше ото вивезли на прогульку по нашій вулиці.
— Ох, — зітхнув Седрик, — мені і на думку не спадає.
— Ох, — зітхнув Седрик, — мені і на думку не спадало, що доведеться ото стати колись графом.
— Гадаєш, нема можливості! відмовитися? — поспитав містер Гобс.
— Боюся, що ні, — відказав Седрик. — Мама казала, що татусь дуже бажав би, аби я став графом. Та якщо я вже мушу ним бути, то мені залишається хіба одне: спробую бути добрим графом. Бо зовсім не хочу стати тираном. І якщо колись знову почнеться війна з Америкою, то я спробую її зупинити.
Седрик довго і дуже серйозно розмовляв із містером Гобсом. Подолавши своє замішання, бакалійник уже не виявляв жодної ворожости щодо графів, як того очікував хлопчик; навпаки, чоловік намагався знайтися у новій ситуації, отож ставив своєму гостеві чимало запитань. Оскільки Седрик також іще не все знав, то сам намагався якось собі усе це пояснити. Скажімо, на все, що стосувалося графів, маркізів, лордів та їхніх маєтків, хлопчик знаходив доволі слушні й логічні пояснення. Мабуть, містер Гевішем неабияк здивувався би, якби почув зараз юного лорда Фонтлероя.
Проте містер Гевішем і так мав з чого дивуватися. Річ у тім, що адвокат усе своє життя провів в Англії, тому йому годі було призвичаїтися до американців та їхніх звичаїв. Прецінь містер Гевішем ось уже майже сорок років був пов'язаний з родиною графа Доринкурта — він геть усе знав про великі маєтки графа, його неймовірне багатство та важливе становище у суспільстві. І зараз адвокат пильно придивлявся до цього хлопчика — бо ж саме йому, майбутньому графу Доринкурту, випало згодом стати володарем і господарем усіх отих маєтків. Адвокатові добре пам'ятав, якого розчарування зазнав старий граф від своїх старших синів, а також що одруження капітана Седрика з американкою викликало нестямний гнів вельможного батька. Містер Гевішем знав: граф і досі ненавидить цю лагідну тендітну жінку, вдову по його наймолодшому синові. Коли граф лишень про неї згадував, то на її адресу звучали хіба їдкі ущипливі закиди, які зводилися до того, що ця проста американка навмисне заманила його сина, хитрощами змусила його одружитися, бо знала, що його батько — англійський граф.
Тут адвокат радше поділяв погляди свого господаря. За ціле життя містеру Гевішему довелося побачити предосить себелюбців, які тільки і думали про власну вигоду. Про американців адвокат також був не надто високої думки. А коли його екіпаж повернув на убогу вуличку й зупинився перед оцим скромним будиночком, чоловік був неабияк вражений. Справді, прикро навіть подумати, що майбутній власник Доринкуртського замку, Віндгемської фортеці, Чорлворту та інших маєтків — прийшов на світ і виховувався у такому скромному будиночку. На вулиці, де за єдину прикмету правила хіба бакалійна крамничка на розі — і все. Тепер йому тим більше хотілося побачити хлопчика — і його матір. Водночас у глибині душі містер Гевішем навіть трохи боявся цієї зустрічі. Подумати лишень: йому, поважному адвокатові, який упродовж стількох років захищав інтереси вельможної родини Доринкуртів — доведеться мати справу з якось корисливою простачкою, у якої, певно, нема ані дрібки пошани до країни її покійного чоловіка та його шляхетного імени. Сам містер Гевішем глибоко шанував цей старовинний рід, хоча сам до нього не належав. Проте він був відданий своїй справі, любив її. Зрештою, окрім роботи, адвоката мало що обходило у житті.
Щойно Мері запровадила його до невеличкої вітальні, містер Гевішем обвів усе критичним поглядом. Що ж, умебльовання доволі просте, проте скромна кімната вабила домашнім затишком. Адвокат не знайшов тут ані дешевих прикрас, ані крикливих картин. На стінах були хіба делікатні орнаменти, зроблені з неабияким смаком. Окрім того, довкола він побачив багато вишуканого вишиття, виконаного вправною жіночою рукою.
«Непогано для початку, — мовив він до себе. — Хоча, цілком можливо, помешкання облаштоване радше згідно зі смаками капітана». Та коли до вітальні увійшла місіс Ерол, містер Гевішем уже почав думати, що не інший, а саме вона так прибрала вітальню. Звична сухість і стриманість не дозволяла йому довго затримувати на комусь погляд а чи кимось захоплюватися. Проте як тільки-но жінка з'явилася на порозі, адвокат відразу оцінив просте чорне плаття, яке чудово лежало на її стрункій фігурі. Взагалі місіс Ерол скидалася радше на юну дівчину, аніж на матір семирічного хлопця. Вона була дуже вродлива, проте її по-дитячому лагідні карі очі оповив глибокий сум — цей вираз не сходив з її обличчя, відколи втратила чоловіка. Седрик звик бачити матусю такою. Сум полишав її хіба у ті хвилини, коли він приходив до неї бавитися або коли говорив їй якісь премудрі складні фрази, взяті з газет або ж зі спілкування з містером Гобсом. Хлопчик любив вимовляти довгі слова, бо це веселило матусю — і вона сміялася, хоча сам він ніяк не міг збагнути, що тут смішного — йому ці слова здавалися якраз дуже серйозними.
Завдяки багатолітньому адвокатському досвіду містер Гевішем навчився непогано розбиратися в людях, отож як тільки він побачив матір Седрика — відразу збагнув: старий граф глибоко помилявся, вважаючи її грошолюбною простачкою, позбавленою смаку. Адвокат сам не був одружений, він навіть ніколи не закохувався по-справжньому, проте відчував, що ця мила жінка з ласкавим голосом і сумними очима вийшла заміж за капітана Ерола лише тому, що кохала його усім серцем: їй і на гадку не спадало шукати пригоди з ним тільки тому, що він походив із графського роду. Адвокат упевнився, що з нею можна мати
