Маленький лорд Фонтлерой - Френсіс Ходжсон Бернетт

забував про свою суворість. Звали бакалійника містер Гобс. Седрик захоплювався ним і дуже його поважав. Хлопчик гадав, що той дуже багатий і могутній чоловік, бо у нього у крамниці було стільки всякого добра: і сливи, і фіґи, і помаранчі, і розмаїте печиво. А ще бакалійник мав коня і віз. Седрик також любив молочника, і пекаря, і жінку, що торгувала яблуками, проте бакалійника любив найбільше за всіх. Хлопчик мав до нього особливу довіру, отож кожного дня бігав навідати. Нераз міг годинами сидіти з бакалійником у крамниці й розмовляти на розмаїті теми. Аж дивно, скільки то всього у них було до обговорення. Наприклад, Четверте Липня[2]. Коли вони починали про це розмову, то вона, здавалося, триватиме вічність. Містер Гобс був доволі поганої думки про британців, і говорив про Революцію, розповідаючи чудові патріотичні історії про підступних ворогів та мужніх героїв-революціонерів, при цьому щедро цитував Декларацію про Незалежність.

Седрика це страшенно захоплювало: очі хлопця сяяли, щоки палали рум'янцем, а волосся було геть скуйовджене. Повернувшись додому, він ледве міг дочекатися, поки скінчиться обід — так йому кортіло розповісти усе матусі. Вочевидь, саме містер Гобс був тією людиною, яка прищепила хлопчикові зацікавлення політикою. Містер Гобс любив читати газети, тим-то Седрик добре знав про все, що діялося у Вашингтоні. Містер Гобс пояснював, дає собі раду президент зі своїми обов'язками чи ні. А якось, коли саме відбувалися вибори і президент стверджував, що все іде чудово, проте містеру Гобсу і Седрику здавалося, що країні загрожує крах.

Містер Гобс узяв його подивитися на факельну ходу. Багато з учасників походу, які несли в руках запалені смолоскипи, потім згадували суворого чолов'ягу, що стояв побіля ліхтарного стовпа і тримав на плечах миловидного хлопчика, а той усе збуджено вигукував і вимахував своєю шапчиною.

Невдовзі після тих виборів — Седрик мав тоді ледве сім чи вісім років — із хлопчиком трапилася незвичайна подія, яка неабияк змінила його життя. Цікаво, що у день, коли це трапилося, він розмовляв собі з містером Гобсом про Англію і про королеву. Містер Гобс доволі суворо оцінював аристократію — найбільше обурення у нього викликали графи й маркізи. Ранок видався доволі гарячий — побавившись з друзями у вояків, Седрик зайшов до крамниці, аби перепочити. Там він застав містера Гобса, який сердито розглядав фотографію у лондонській газеті, де було зображено якусь королівську церемонію.

— Ох, — вимовив він, — оно чим вони ся займають. Та скоро настане той день, коли їм то все ся увірве, як народ впаде в гнів та змете їх одним подувом — всіх отих графів і маркізів! Вже недовго лишилося чекати, бо вони вже давно того заслужили!

Седрик, як завжди, вмостився у високому кріслі, шапчину зсунув на потилицю, а руки запхав у кишені, зацікавлено слухаючи містера Гобса.

— Містере Гобсе, а Ви багатьох маркізів знаєте? — поцікавився Седрик. — Або графів?

— Нє, — гнівно відказав містер Гобс. — На щастя, нє. Най би тілько попробували сюди припхатися — я би їх всіх звідси повиганяв, всіх! Не потерплю, аби ту' в моїй крамниці сиділи ті тирани!

І він гордо обвів поглядом свої володіння, рішуче наморщивши чоло.

— Може, вони не були би графами, якби знали щось ліпшого у своєму житті, — мовив Седрик, відчуваючи якусь симпатію до «нещасних графів».

— Ая'! — вигукнув містер Гобс. — Та вони хіба тим і пишаються! Без почестей, без слави вони ніц не варті. А добру людину серед них знайти — то вже хіба велике диво.

У розпал їхньої бесіди на порозі крамниці з'явилася Мері.

Седрик спершу було подумав, що вона прийшла купити цукор. Проте не це було метою її приходу. Жінка була бліда на виду — вочевидь, від хвилювання.

— Ходім додому, любий, — вимовила вона. — На тебе чекає мама.

Седрик миттю зіслизнув зі стільця.

— Ми підемо разом на прогулянку, Мері? — спитав він. — Гарного дня, містере Гобсе. Побачимося пізніше.

Проте Мері так дивно дивилася на нього, похитуючи головою, що хлопець зачудувався.

— Що таке, Мері? — поспитав він. — Занадто гаряче для прогульок?

— Ні, — відказала Мері. — Просто щось ся стало, щось незвичайне в нас удома.

— Може, матуся погано почувається через цю спеку? Може, у неї розболілася голова? — стривожено запитав хлопець.

Проте його хвилювання не мало під собою підстави. Коли вони вже підходили додому, Седрик побачив, що перед сходами стоїть двомісний екіпаж. Увійшли в будинок. Хлопчик помітив якусь постать за дверима їхньої маленької вітальні. Цей чоловік розмовляв з його матусею. Мері поспіхом потягла Седрика догори по сходах, швиденько передягла його у найкращий літній костюмчик з кремової фланелі, прикрашений червоною тасьмою на пасі, зачесала кучері.

— Лорд, хіба нє? — почув Седрик. — Шляхетність, і вигляд. А щоб вони такі здорові були! Ті лорди справді… та най їх…

Усе це справді збивало з пантелику, проте хлопчик був певний, що зараз матуся пояснить йому, що це все означає, отож він не втручався у коментарі Мері, не ставив жодних запитань. Коли Мері закінчила його причепурювати, хлопчик швиденько збіг униз й увійшов до вітальні. Там у фотелі сидів худорлявий літній пан. Матуся стояла побіля нього. Обличчя матусі було бліде. Седрик побачив в її очах сльози.

— Ох, Седрику! — вигукнула вона, кинувшись назустріч синові. Жінка схвильовано схопила його в обійми, обсипала поцілунками. — Седрику, милий мій!

Високий пан підвівся з крісла і зміряв Седрика своїм пильним поглядом, потираючи рукою підборіддя.

Здавалося, чоловік залишився задоволений побаченим.

— Отож, це і є маленький лорд Фонтлерой, — нарешті повільно вимовив він.

РОЗДІЛ 2

Седрикові друзі

Годі собі й уявити, яким розгубленим почувався далі Седрик. Ще ніколи йому не випадав такий дивний тиждень, як цей. Спершу та неймовірна історія, яку розповіла йому матуся. Хлопчик мусив вислухати її двічі чи тричі, перш ніж зміст влігся йому в голові. Седрикові навіть годі було уявити, що про все це подумає містер Гобс. Історія-бо починалася з графів: його дідусь, якого він ніколи не бачив, був графом. Графський титул мав успадкувати дядько Седрика, тільки він загинув внаслідок нещасливого падіння з коня. Після його смерти графом мав стати другий Седриків дядько, проте він несподівано підхопив пропасницю, будучи у Римі. Там і помер. Потім була черга Седрикового татуся — та і його не було серед живих. Залишився хіба Седрик — виявилося, що саме йому доведеться успадкувати графський титул від свого дідуся. А зараз, як виявилося, він не хто інший як лорд Фонтлерой.

Вперше вислухавши матусину розповідь,