Янові скарби - Роджер Пілкінгтон

— Слово честі, — розсердився Майкл, — я назвав би вас дурепами несосвітенними, якби ви не виявилися такими чудовими моряками.

Пітер стояв біля трюму і дивився туди, де проходив основний фарватер між Дюйвеландом і Філіппсландом. В дальній кінець затоки завернуло невеличке судно, дуже схоже на «Норця», і швидко попрямувало до них.

— Дивіться! — крикнув він. — Он там ще хтось мчить до нас.

Віллем обернувся й глянув на судно.

— А-а! Це саме ті люди, що нам потрібні.

Баржа вже відійшла назад, її величезний якір загримів, опускаючись у воду, коли прибулий катер розвернувся, швидко підплив до борту і став перед «Норцем». На носі з обох боків було написано: «Водна поліція».

— Поліція, — пояснив Віллем, упіймавши канат, який кинув з катера один з поліцейських.

Три чоловіки у формі зійшли на палубу баржі. Старший з них віддав честь, глянув на Віллема, потім на решту присутніх.

— Ти шкіпер «Норця»? — спитав він.

— Я, — відповів Пітер.

— Я хотів би глянути на документи.

— Які документи?

— Він хоче сказати — суднові документи… документи на право в'їзду до Голландії, — пояснив Віллем.

— А-а, прошу вибачення, але таких документів у нас немає, — усміхаючись, зізнався Пітер. — Розумієте…

Поліцейський підняв угору руку.

— Ви арештовані.

— Я? — Пітер був приголомшений.

— Нам повідомили, що ваше судно не зупинилося на кордоні в Терньозенському каналі, — вів далі поліцейський. — Ви арештовані.

Тут у розмову втрутився Віллем і почав щось докладно пояснювати по-голландськи. Чим далі він розповідав, тим більше витріщали очі поліцейські від здивування. Вони обмінювалися короткими вигуками, позирали один на одного, на Віллема, на «Норець» і на кожного з його команди.

Віллем поманив їх пальцем і повів на ніс баржі. Вода тепер спадала і на мулкому дні видно було рештки розбитого вельбота. Неподалік від них між дрібних хвильок проступала якась велика чорна річ.

— Oro! — вигукнув поліцейський офіцер.

— Скарби! Гляньте, скарби! — вихопилося в Керол, а Майкл голосно крикнув:

— Урра!

Між Віллемом і поліцейськими знову точилася жвава розмова, до якої приєднався і шкіпер баржі, що саме надійшов з корми. Він показав на люк трюма, відкрутив болти й відсунув важку кришку. Поліцейські і всі присутні схилилися над люком, роздивляючись жалюгідних злочинців.

Раптом один з поліцейських, показуючи на ватажка піратів, здивовано вигукнув:

— Крімпен!

«Хазяїн» бандитської зграї здригнувся.

Поліцейський побіг на свій катер, повернувся з великою книгою і почав гортати сторінки з фотографіями. Під кожним знімком були відбитки пальців, цифрові дані про зріст, обсяг грудей та інші подробиці. Нарешті він розкрив книгу там, де була фотографія чоловіка, що сидів у трюмі.

— «Йоган Крімпен, — прочитав Віллем з-за плеча поліцейського. — Ватажок міжнародної банди викрадачів коштовностей. Розшукується поліцією у зв'язку з великими пограбуваннями в Парижі, Мілані, Осло, Бостоні, США, Амстердамі, Лондоні і так далі і тому подібне». Пречудова здобич!

— Поліція полює за ним ось уже дев'ять років, — повідомив старший поліцейський. — А ви таки спіймали його — Він обернувся до Пітера. — Прошу вибачення. — Поліцейський потис руку Пітерові, а потім усім членам команди. — Ця справа з переходом кордону… я вважаю, більше про неї не говоритимемо, га?

Майкл штовхнув ліктем Джіл.

— Глядіть, наступного разу не забудьте взяти з собою суднові документи, — поважно мовив він.

Постановили залишити шахраїв — великих і малих — у трюмі, поставивши біля люка полісмена для охорони. Поліцейський офіцер обмірковунав з Віллемом і його батьком, як підняти на борт барильце а коштовностями, від якого швидко відступала вода.

В розмову втрутився Майкл.

— У нас є маленький ялик, — сказав він. — Я можу спустити його на воду і причепити до нього трос від дерик-крана. Від моєї ваги ялик осяде в воду лиш на кілька дюймів. Що ви на це скажете?

Коли Віллем переклав слова Майкла, поліцейський офіцер схвально кивнув головою.

— Добре! Дуже добре!

Отож за кілька хвилин Майкл уже веслував у ялику — це він завжди робив залюбки. Як тільки підплив під виведену за борт стрілу дерик-крана, Віллем спустив йому трос лебідки. Майкл узяв гак на кінці троса, зачепив його за кільце на кормі ялика і повеслував що було сили до барильця, тягнучи за собою важкий сталевий канат. Ухопившись нарешті рукою за дорогоцінне барильце, він просунув гак у вушко, до якого був прикріплений старий трос. Після цього Майкл подав сигнал рукою.

— Тягніть! — крикнув він. — Тільки не поспішайте. Я стежитиму за барильцем. Гей, заждіть хвилинку!

Скраю мілини в каламутній воді Майклові гострі очі помітили якусь плоску річ, гладеньку й чорну. Підігнавши ялик носом до самого мулу, він засукав рукави, перехилився через борт, витяг її і поклав на дно. І хоч вона набрякла від води й грязюки, Майкл упізнав її зразу, і Керол теж упізнала, коли він перед тим, як обережно покласти в ялик, підняв її вгору і помахав у повітрі. Це була Янова Біблія, яку «хазяїн» зграї узяв із собою, але так і не зміг розгадати її таємниці.

— Тепер тягніть! — крикнув Майкл.

Віллем повільно привів у рух лебідку, трос поступово натягався! Барильце легко поповзло по мулі, а на глибині сховалося під водою. Так само повільно дерик-кран піднімав його вгору, поки воно не виринуло з води, саме під стрілою. Майкл притримав барильце, щоб воно не розгойдувалося. Все вище й вище піднімалися скарби — ось вони вже висять на фут чи два над водою.

— Стоп! — заволав Майкл. — Стоп! — Він помітив щілину — дно барильця почало розходитися — й підігнав, під нього ялик. І дуже вчасно — ту ж мить дно з тріском подалося, і все, що