Вождь справедливих - Рішард Лісковацький
І саме в цю мить у погріб влітає Кальош, якого залишили вартувати надворі. Він такий збуджений, наче хвилину тому зустрівся віч-на-віч з голодним левом.
— Що сталося? — питає Ягелло, якому починає передаватися збудження товариша. — Міліція сюди йде чи що?
— Гірше… що там міліція, — випалює Кальош і показує тремтячою рукою на двері. — Сюди Антосева зграя суне з Антосем на чолі. Звідки вони дізналися, що в погребі Качура…
— Зрада! — горлає Богдан. — Приготуватись до бою.
— Спокійно! — уриває Богдана Адам. — Не піддамося на провокацію капітана. Першими бійки не розпочинати. Зустрінемо їх холоднокровно.
Богдан, Качур і Адам ідуть до дверей. Адже тут вони господарі, тож за давнім звичаєм гостей слід зустріти на порозі. Ягелло, обіпершись спиною об вологу стіну погреба, шепоче Ластатому:
— Не люблю я битися в таких умовах — темно, душно… треба б з ними якось домовитись.
Ластатий саме хотів сказати, що він такої ж думки, що сьогодні йому анітрохи не хочеться демонструвати силу своїх могутніх кулаків на Антосевій банді. Проте він не встиг поділитися своїми міркуваннями, оскільки банда капітана Антося вже стояла під мурами фортеці, чи то пак під дверима погреба. З обох боків блиснули ліхтарики і, ніби дзенькіт шабель, зазвучали перші слова.
Антось. О, вони теж тут…
Богдан. Кланяємося дохлим пацюкам… Що чувати, чи здорові тато й мама?
Піжон. Ви що, теж у підземелля?
Адам. Ні, ми на Мадагаскар…
Антось. І туди вам найближче?
Качур. В цьому погребі всіх пацюків уже знищили. Нічого вам тут шукати…
Піжон. Ми думали, що знайдемо тут свої рюкзаки… (Це була явна провокація, бо й Піжон, і його товариші тримали рюкзаки в руках).
Адам. Рюкзаки були в іншому місці. В цьому погребі можете хіба що на неприємність наскочити.
Тенісист. Господар тут, правда, Качур, але ви теж були у нас із візитом.
Антось. Моя повітка була для шановних Справедливих гостинніша. Ви погано виховані.
Богдан. Щоб ти знав, пацюче, я в твоїй повітці не був і запевняю тебе: цього порога ти теж не переступиш.
Качур. Звідки ви дізналися про цей хід, хто вам сказав?.. Назвіть нам ім’я зрадника, і ми дамо вам спокійно піти звідси.
Антось. Ми зовсім не збираємося звідси йти. Підвали — не ваша власність.
Качур. Зате погріб — моя власність.
Піжон. Приватна власність? Адже це капіталістичний пережиток. Оці гарні рюкзаки теж були нашою власністю, а ви прийшли по них, як по свої.
Богдан. Адаме, скажи їм, щоб вони звідси хутенько забиралися… я попереджаю, бо за хвилину тут діятимуться жахливі речі.
Антось. За хвилину? Ну, то в нас іще багато часу, можемо побалакати?
Але саме тепер раптом стає тихо. Закінчились погрози на словах, почалась психологічна битва. Хлопці стоять один навпроти одного, грізно насупившись, гнівно стиснувши губи. Хто почне перший, хто перший відступить? Чиї нерви виявляться міцніші? Пальці стискаються в кулаки, напружуються м’язи… серце в кожного б’ється зараз так швидко й гучно, як бойовий барабан, що кличе в атаку.
Ягелло, який досі стояв у глибокому резерві під самою стіною, помалу пересувається в напрямку першої лінії фронту. Це аж ніяк не означає, що «письменник» вирішив прийняти на себе перші удари ворога. Зовсім навпаки, в душі «письменника» саме народилися дуже гуманні й мирні прагнення. Ягелло зупинився біля Богдана й Адама.
— Облишмо, — шепнув він, — можна ж якось домовитись… Навіщо це кровопролиття?
— Геть! — загорлав Богдан.
— Геть! — приєднався до цього вигуку капітан Антось, даючи зрозуміти: ніякі мирні переговори його не цікавлять.
І тоді Ягелло наважився на останній відчайдушний крок. Він підскочив до дверей, зачинив їх і, припавши до них усім тілом, розпачливо закричав:
— Через мій труп!.. Тільки через мій труп ви сюди зайдете!
Тут треба сказати, що двері Качурового погреба збиті з не дуже товстих дощок. І шпарини між цими дошками достатньо широкі, щоб капітан Антось і його гвардія могли добре бачити все, що діється в погребі. А діялися там дуже цікаві речі. Ягелло мужньо відбивав атаки Богдана, який, виючи: «Вперед! Бий рудого Антека!» — силкувався відчинити двері. Між Ліпкою та Ягеллом втиснувся Адам, намагаючись утихомирити збунтовані ряди свого війська. Качур, очевидно, не був певен, що Гаєвський чинить правильно, бо вхопив його ззаду за піджак і енергійно зашарпав, повністю стаючи на бік Богдана. Ще й супроводжував свої дії бойовими вигуками: «Молодець, Богдане! Хай живуть відважні! Провчимо цих дохлих пацюків!»
Становище Ягелла з кожною миттю ставало трагічніше. З одного боку на нього напирав Богдан, рішуче підтримуваний Качуром, але й капітанові Антосю кінець кінцем набридла бездіяльність. Він просунув руку в щілину між дошками й почав штурхати в спину прибічника миру, а той повторював, як заведений» одні й ті ж слова: «Через мій труп… через мій труп…»
Друга лінія Справедливих, яка ще не брала участі в сутичці, складалася з трьох осіб. Найбільше нетерпіння виявив Чорний, теж пориваючись у бій, натомість Кальош і Ластатий були схильні стати на бік благородного Ягелла. Хоча, правду кажучи, незвична поведінка «письменника» їх неабияк дивувала. Якби Ягелло пропонував перемир’я, ховаючись за спиною Богдана, все було б ясно й зрозуміло. Алє він поводиться як славетний Рейтан[7]. Навіть сорочка у нього на грудях подерта, достоту як у того геройського шляхтича, увічненого на картині Матейка
