Гаррі Поттер і Напівкровний Принц - Джоан Роулінг

Рон, який мав би зачаклувати Гаррі, увесь почервонів і міцно стискав губи, уникаючи спокуси бурмотіти закляття. Гаррі тримав напоготові чарівну паличку, нервово очікуючи, коли ж йому доведеться відбивати закляття, та ніяк не міг цього діждатися.

- Жалюгідно, Візлі, - сказав невдовзі Снейп. - Ось... зараз я тобі покажу...

Він так спритно націлився чарівною паличкою на Гаррі, що той відреагував майже інстинктивно; забувши про безмовні закляття, Гаррі вигукнув:

- Протеґо!

Його закляття-щит було таке потужне, що Снейп утратив рівновагу й гепнувся об письмовий стіл. Усі учні озирнулися й дивилися, як Снейп похмуро приводив себе до ладу.

- Ти пам’ятаєш, Поттер, як я казав, що ми повинні застосовувати безмовні закляття?

- Так, - ледве видушив з себе Гаррі.

- Так, пане...

- Мене не обов’язково називати «паном», пане професоре.

Ці слова вирвалися, перш ніж він зрозумів, що каже. Дехто, включно з Герміоною, перелякано зойкнув. А от Рон, Шеймус і Дін схвально вишкірилися за Снейповою спиною.

- Покарання в суботу ввечері, в моєму кабінеті, - розпорядився Снейп. - Я ні від кого, Поттер, не потерплю нахабства... навіть від «Обранця».

- Гаррі, це було круто! - загиготів Рон, коли вони йшли на перерву.

- Не треба було тобі такого казати, - Герміона похмуро поглядала на Рона. - Що за муха тебе вкусила?

- Якщо ти не помітила, він намагався мене заклясти! - обурився Гаррі. - Мені цього вистачало ще на тих уроках блокології! Хай би тепер знайшов для своїх експериментів іншу морську свинку! І що собі думає Дамблдор, дозволяючи йому викладати захист? Ви чули, що він казав про темні мистецтва? Та ж він у них закоханий! У всю цю непостійну, незнищенну погань...

- А от мені здалося, - сказала Герміона, - що він говорив майже як ти.

- Як я?

- Так, коли ти розповідав нам, що таке зіткнутися віч-на-віч з Волдемортом. Ти казав, що тоді потрібна не жменька завчених заклять, тоді твоя єдина зброя - розум і нахабство. А хіба не те саме казав Снейп? Що насправді все вирішує відвага й кмітливість?

Гаррі обеззброїло те, що вона визубрила його слова не гірше за «Стандартну книгу заклинань», і він навіть не сперечався.

- Гаррі! Гей, Гаррі!

Гаррі озирнувся; з сувоєм пергаменту в руках до нього поспішав один з відбивачів торішньої квідичної команди Ґрифіндору Джек Слоупер.

- Для тебе, - важко дихав Слоупер. - Я чув, що ти новий капітан. А коли будуть проби?

- Ще не знаю, - відповів Гаррі. Особисто він вважав, що Слоуперові надзвичайно пощастить, якщо він знову потрапить до команди. - Я тобі сповіщу.

- Ну, добре. Сподівався, що проби будуть у ці вихідні...

Та Гаррі його вже не чув; він щойно впізнав на пергаменті дрібненький косий почерк. Не дослухавши Слоупера, відійшов убік. Рон і Герміона подалися за ним.

Дорогий Гаррі,

Я хотів би цієї суботи почати з тобою наші приватні уроки. Прошу прийти до мого кабінету о восьмій вечора. Сподіваюся, ти задоволений своїм першим шкільним днем.

Щиро твій,

Албус Дамблдор

Р.S. Я люблю кислотну шипучку.

- Він любить кислотну шипучку? - Рон, який прочитав записку з-за плеча Гаррі, мав ошелешений вигляд.

- Це пароль, щоб пройти повз гаргуйлів біля його кабінету, - пошепки пояснив Гаррі. - Ага! Снейпові це не сподобається... я не зможу відбути його покарання!

Цілу перерву вони з Роном і Герміоною намагалися вгадати, чого його навчатиме Дамблдор. Рон думав, що швидше за все це будуть ефектні пристріти й закляття, яких не знають навіть смертежери. Герміона сказала, що таке навчання протизаконне, і припустила, що Дамблдор, мабуть, захоче навчити Гаррі захисної магії найвищого рівня.

Після перерви вона пішла на урок числомагії, а Гаррі з Роном повернулися до вітальні й неохоче взялися за Снейпове домашнє завдання. Воно виявилося таким складним, що коли Герміона приєдналася до них в обідню перерву, вони й далі над ним ниділи (хоч завдяки їй робота пішла значно швидше). Щойно хлопці поставили останню крапку, як задзеленчав дзвоник на подвійний урок настійок, і друзі подалися до підвального приміщення, де раніше так довго викладав Снейп.

У коридорі підвалу вони побачили, що до навчання на рівні НОЧІ було допущено всього дванадцятеро учнів. Креб і Ґойл, зрозуміло, не змогли отримати позитивних СОВ, але чотирьом слизеринцям це вдалося, серед них і Мелфоєві. Ще було четверо рейвенкловців та один гафелпафець, Ерні Макмілан, який, незважаючи на свою пихатість, Гаррі чомусь подобався.

- Гаррі, - бундючно привітався Ерні, простягаючи Гаррі руку, - не мав змоги поговорити з тобою зранку на захисті від темних мистецтв. Непоганий урок, на мою думку, хоча закляття-щит для нас, старих вовків з ДА, давно вже не новинка... А ти як ся маєш, Роне... Герміоно?

Не встигли вони сказати бодай що-небудь, крім «добре», як відчинилися двері, і з них висунулося спочатку Слизорогове черево, а потім і він сам. Коли всі заходили в клас, його пишні моржові вуса задерлися вгору над усміхненим ротом, і він особливо приязно привітав Гаррі й Забіні.

Підвал, на диво, вже повнився випарами й химерними запахами. Гаррі, Рон і Герміона, минаючи великі киплячі казани, з цікавістю принюхувалися. Четверо слизеринців сіли всі разом за одним столом, а четверо рейвенкловців - за іншим. Це не залишало Гаррі, Ронові й Герміоні вибору, крім як поділитися столом з Ерні. Вони вибрали той, що стояв найближче до золотистого казана, з якого йшов такий спокусливий аромат, що Гаррі в житті такого не вдихав; запах одночасно нагадував пахощі тістечка з мелясою, терпкий запах дерев’яного держака мітли і щось таке квіткове, що він міг нюхати лише в «Барлозі». Гаррі відчув, що дихає дуже поволі й на повні груди, а дух цього відвару просякає його, наче п’янкий трунок. Його охопила безмежна радість, він усміхнувся Ронові, і той теж розплився в лінивій усмішці.

- Отож, отож, отож, - торохтів Слизоріг, чия широка постать невиразно проглядалася крізь хмари випарів. - Витягуйте терези, комплекти настійок і не забувайте про підручники «Прогресивна методика зіллєваріння»...

- Пане професоре? - підняв руку Гаррі.

- Що, Гаррі, мій хлопчику?

- У мене нема ні книжки, ні терезів, нічого... і в Рона нема... розумієте, ми просто не знали, що отримаємо право складати НОЧІ...

- Авжеж, професорка Макґонеґел щось таке згадувала... не журися, хлопчику, не