Зачароване скло - Діана Вінн Джонс
Звичайно ж, місіс Сток їх знайшла.
- Більше він ніколи не підсуне нам свої дефекти! – оголосила вона. - Їх розмір! Всі здоровенні та без смаку. І що мені зробити, щоб отримати картоплю? Посвистіти? Цей чоловік!, – вона зняла своє пальто та пересунула меблі, знову. Вони продовжували займатися цим.
Наступного дня, містер Сток відчинив ногою двері, представляючи інтереси коробки із чотирнадцятю салатами-латуками. У середу, для різноманітності, він підійшов до Ендрю, коли той вийшов перевірити стан садових стін, та презентував чергову коробку, в якій було десять кілограмів томатів та гарбуз, схожий на деформовану голову немовля. В четвер у коробці було шістнадцять кольорових капуст.
Ендрю мило посміхнувся та прийняв ці дарунки, трохи похитуючись під їх вагою. Таке траплялося і коли дідусь роздратовував містера Стока. Вони часто дивувалися, Ендрю та його дідусь, чи містер Сток збирає картонні коробки та зберігає їх, підготовлений для часів, коли його роздратують. Ендрю дав томати місіс Сток.
- Мені здається, ви могли б зробити чатні [9], - сказав він.
- І ви очікуєте, що я знайду час для цього, коли я так зайнята… - вона замовкла, трохи зніяковівши.
- Пересуваючи меблі у вітальні? – підказав Ендрю. – Можливо, ви б могли змусити себе один раз утриматися.
Місіс Сток виявила, що робить чатні.
- У своєму власному світі! - бурмотіла вона над своєю киплячою червоною кислою каструлею, та іноді, коли ложкою викладала речовину у банки, а суміш вислизала та капала липко на стіл, - Професори! Чоловіки! - та, коли забирала своє пальто, перед ти як піти, - Не звинувачуйте мне, що стіл вкритий банками. Я не можу позначити їх до завтра, і вони нікуди не дінуться, поки мене не буде.
Як тільки він залишався один, Ендрю робив те, що вчиняв кожного дня цього тижня. Він важко піднімав останню коробку, з комори, та виносив туди, де навіс сараю для дров ставав пласким, на рівні його голови. За допомогою кухонного стільця, він клав овочі туди, нагору. Занадто високо, щоб містер Сток міг їх побачити, так само, як і місіс Сток, зауважував його дідусь.
Томати, гарбуз та кольорова капуста зникли вранці, але кабачок залишився. Уважний огляд показав, що трава поряд із сараєм для дров була ледь потоптана, але Ендрю пам’ятав пораду дідуся – не допитуватися далі. Він забрав кабачок та спробував розрізати його, щоб заховати у морозильній камері. Але жодний ніж не зміг проникнути у крокодилячу шкіру цієї штуки, натомість, Ендрю був змушений поховати його.
П’ятниця принесла навалу редису від містера Стока та п’ять набряклих баклажанів. Також вона принесла Ендрю комп’ютер. Нарешті. Врешті-решт. Ендрю забув про будинок, землі, редис, усе. Він провів захоплюючий та блаженний день, сидячи за комп’ютером та формуючи базу даних для своєї книги, книги, яку він дійсно хотів написати, новий погляд на Історію.
- Ти не повіриш, зараз у нього комп’ютал! – сказала місіс Сток своїй сестрі. Вона ніяк не могла вимовити це слово правильно. – Сидить там цілий день, стук-стук як сухі кістки [10], від цього я пересмикуюся. А якщо я його про щось запитую, каже: “Робіть як вважаєте за краще, місіс Сток”. Я можу дати йому на ланч вареного рушника, і він навіть не помітить!
Ну, він був професором, помітила Тріксі, а професори добре відомі своєю неуважністю. На її думку, у глибині душі, чоловіки назавжди залишаються дітьми.
- Професори! Діти! - вигукнула місіс Сток. – Кажу тобі, це ще гірше за те. Чоловіку потрібен доглядач, щоб тримати його у порядку! - тоді вона затихла, вражена ідеєю.
Містер Сток власницько подивився крізь вікно першого поверху у кабінет Ендрю. Він розглядав новий комп’ютер та вибух товстих книжок та паперів навколо нього, що задрапірували стіл, лежали на стільцях, на підлозі, скрізь, та хаос проводів та кабелів навколо них. Його також вдарила ідея. Чоловік потребує когось, хто б тримав його у порядку, когось, хто упинив би його від втручання у справи тих, хто займається справжньою працею. Хм.
Містер Сток глибоко задумався та зазирнув до котеджу його швагра, повертаючись додому.
Це був дуже гарний котедж, із солом’яним дахом, що виглядав відповідно, хоча містер Сток ніяк не міг зрозуміти чому чоловік у стані Тарквіна має погоджуватися із таким старим місцем, лише тому, що воно гарно виглядає. Містер Сток надавав перевагу своєму власному сучасному бунгало із вікнами з металевими рамами. Вікна Тарквіна були викривлені та не дотримувалися свого первинного виду. Але містеру Стоку не вдалося утриматися від того, щоб не кинути нахмуреного заздрісного погляду на сад. Тарквін О’Коннор мав особливу вдачу, навіть якщо це і торкалося лише квітів. Зараз, троянди вишикувалися вздовж стежки до вхідних дверей. Містер Сток міг не схвалювати ці романтичні, старомодні сорти троянд, але він мав визнати, що вони були довершені у своєму виді, здорові, великі зав’язки для бутонів, розетки, мутовки, та бутони і бутони, що скоро з’являться. Напевно, нові призи на Фестивалі для Тарка. А кущі так добре підв’язані, що жодна колючка не зачепить відвідувача, що проходить поміж ними до дверей. Тоді як за ними, - скажімо, – повстання. Аромати у повітрі. Заздрісно, він постукав у двері.
Тарквін бачив, як містер Сток підходив. Він відчинив двері, майже одразу, спираючись на милицю.
- Заходь, Стокі, заходь!
Містер Сток зайшов, кажучи:
- Радий тебе бачити, Тарк. Як справи?
На це, Тарквін відповів:
- Я тільки-но поставив чайника на
