Чаклунка з останньої парти - Тамара Крюкова

сім'ю. У Москві він бував рідко, а коли приїздив, заходив і привозив у дарунок іграшкову машину, неначе Вася застряг у віці п'яти років. Мама подалась до Америки робити кар'єру і обіцяла забрати сина, як тільки влаштується. Коли Вася був маленький, він думав, що кар'єра — це щось схоже на будинок, який будує мама. Але виявилося, кар'єра відрізняється від будинку тим, що будівництво будинку коли-небудь закінчується, а кар'єру можна будувати нескінченно. Спочатку мама боялася втратити роботу, потім вийшла заміж, а три роки тому у неї народилася донечка.

Втім, Вася і дід жили як одна душа. Никанор Іванович не діставав онука повчаннями, і Вася мав відносну свободу. До того ж їх об'єднувала пристрасть до винахідництва. Никанор Іванович був винахідником від Бога. Він постійно втілював у життя нові ідеї і примудрявся не лише встигати за технічним прогресом, але часом

і випереджати його. Єдине, що обурювало Васю — це дідова непристосованість до життя.

Погляди Никанора Івановича на устрій світу були такими ж старомодними, як і манера одягатися. Дід і на вигляд був таким, немов помилково потрапив у сучасний світ з позаминулого століття. Високий, худорлявий, з клинцюватою борідкою і в пенсне, він міг би позувати за Антона Павловича Чехова. Будь-хто інший на його місці купався б у грошах, а дід жодного разу не спромігся запатентувати свої винаходи. Він вважав паперову тяганину марною тратою часу, тому патенти і прибуток отримували інші.

Вася повернувся додому пізно. Втомлений і голодний горе-спортсмен застав діда за комп'ютером.

— Ти прийшов? А хіба уроки закінчилися? — запитав Никанор Іванович, відриваючись від роботи.

— Діду, ти на годинник хоч зрідка дивишся? Уже шоста година, — докірливо сказав Вася.

— Не може бути! — вигукнув старий і, звірившись із годинником, здивовано скинув догори бровами. — Ну й ну! В Інтернеті не помічаєш, як збігає час. А ти чого затримався?

— Страждав за науку, — буркнув Вася. — У нас є що поїсти? Я голодний як вовк.

— Аякже! Борщ. І фірмова страва: паста із сиром і кетчупом.

— Знову макарони?

— Так, але по-італійськи, — зауважив дід.

— Ага, спагеті теж по-італійськи. Вчора їли, — невдоволено пробурчав Вася. — А до цього ріжки, черепашки…

— Ти ж сам просив, аби я готував різноманітніше, — сказав Никанор Іванович.

— Діду, ти неперевершений. Цікаво, скільки ще є синонімів до слова «макарони»? — засміявся онук.

— Не вередуй! Післязавтра пенсія. Купимо твої улюблені сардельки, — пообіцяв Никанор Іванович.

У принципі дідусь був славний стариган: не докучав, не нудив світом. Якби до нього дійшло, що винаходи потрібно продавати, а не розбазарювати, життя було б краще нікуди. А на пенсію дуже не розженешся.

— То що ж у тебе сталося в школі? — поцікавився Никанор Іванович за обідом.

Вася зачерпнув борщу і замість відповіді запитав:

— Тобі коли-небудь перепадало за твої винаходи?

— Не раз! Через це проходять усі винахідники, навіть великі Резерфорд і Тесла зазнавали невдачі.

— Якби ж то невдача! Набагато прикріше, коли перепадає за успіх.

— Гм…! що ж ти винайшов?

— Реактивні присадки на ролики.

— Реактивні? — здивувався дід.

— Це просто назва така. Вони дають роликам прискорення.

— Цікаво! Після обіду покажеш, що це за штуковина, — Никанор Іванович потер руки, наперед тішачись. — Я завжди вважав, що у тебе чудовий потенціал.

— Ти про це нашому фізкультурнику скажи.

— Він не оцінив твого винаходу? — запитав дід.

— Ще й як оцінив! Ніби наскипидарений довкола школи носився, поки заряд не вийшов, а тепер на мені відіграється. Після уроків ганяв у спортзалі. Я думав, не виживу. Змусив підтягнутися сто разів.

— Невже ти підтягнувся? — зробив великі очі Никанор Іванович.

— Що я, залізний, чи що? Завтра знову велів залишитися.

— Браво! Я особисто подякую твоєму фізрукові. Тобі не завадить накачати м'язи.

— Діду, ти хоча б для годиться поспівчував.

— Щоб голова працювала, треба мати міцне, здорове тіло. А в мене, до речі, гарні новини. Знаєш, скільки людей заходило на сайт, щоб ознайомитися з будовою нейтралізатора випромінювань? Сімсот вісімнадцять. За один лише день. І зауваж, до шостої ще далеченько.

— Діду, ти виклав нейтралізатор у Мережі? — остовпів Вася.

Останні півроку Никанор Іванович бився над новим приладом, який дозволить усувати шкідливі випромінювання мобільних телефонів. Вася покладав на цей проект