Аліса в Дивокраї - Льюїс Керол
— Як ви сказали, прошу? — промовила Аліса.
— Це не викликає поваги, коли просять, — зауважив Король.
— Я лише хотіла сказати, що не розумію, — пояснила Аліса. — Чому один має приходити, а другий — вирушати в путь?
— Я ж тобі пояснюю, — роздратовано повторив Король, — що мені треба двох гінців: приносити і відносити вісті. Один приносить, другий відносить.
Цієї миті прибув Гонець. Він дуже засапався і не міг вимовити ні слова, лише розмахував руками і робив Королю якісь страшні гримаси.
— Цій панночці подобається, що твоє ім’я починається з Г, — сказав Король, знайомлячи їх.
Він сподівався відвернути цим від себе увагу Гінця, але дарма. Гонець прибирав щодалі дивовижніші англосаксонські пози і несамовито поводив на всі боки своїми великими очима.
— Ти мене лякаєш! — скрикнув Король. — Мені млосно... Дай мені гусятини!
Алісі було дуже смішно, коли Гонець розкрив торбу, що висіла у нього через плече, і подав Королю хліб з гусятиною. Той жадібно проковтнув його.
— Ще! — наказав Король.
— Залишився лише горох, — сказав Гонець, зазирнувши в торбу.
— Давай горох! — промимрив Король кволим голосом.
Аліса зраділа, побачивши, що після гороху Король помітно ожив.
— Горох дуже допомагає при непритомності, — зазначив Король, плямкаючи.
— Я гадала, що краще бризкати холодною водою, — зауважила Аліса, — або нюхати сіль.
— Я не сказав, що тільки горох допомагає, — відповів Король. — Я сказав, що горох дуже допомагає.
Проти цього Аліса не наважилася заперечувати.
— Кого ти обігнав на дорозі? — продовжував Король, простягаючи руку до Гінця, щоб узяти ще гороху.
— Нікого, — відповів Гонець.
— Цілком правильно, — підтвердив Король. — Ця панночка теж бачила його. Отже, ніхто, видко, ходить повільніше від тебе.
— Я стараюся щосили, — похмуро відповів Гонець, — і певен, що ніхто не ходить так швидко, як я.
— Він не може ходити так швидко, — зауважив Король, — інакше він прибув би сюди раніше від тебе. Ну, ти вже відсапався, тепер розкажи, що трапилося в місті.
— Я скажу пошепки, — промовив Гонець і приставив до рота руки трубою, нагинаючись до вуха Короля.
Аліса жалкувала з цього приводу, бо їй теж хотілося почути новини.
Та замість того, щоб говорити пошепки, Гонець закричав на весь голос:
— Вони знову завелися!
— Це так у тебе пошепки? — вигукнув бідолашний Король, що аж підскочив і затрусився. — Якщо ти дозволиш собі таке ще раз, ти в мене заробиш! У мене в голові гуде, наче після землетрусу!
«Занадто легкий землетрус!» — подумала Аліса.
— Хто завівся? — наважилася вона запитати.
— Хто ж іще, Лев та Одноріг, звичайно, — пояснив Король.
— Вони розпочали бійку за корону?
— Певна річ, — відповів Король. — І найкумедніше те, що корона весь час залишається у мене! Біжімо подивимося.
Усі побігли підтюпцем. Аліса на бігу повторювала про себе слова старої пісні:
Боролись за корону Лев і Одноріг,
Лев Однорога у місті переміг.
Несли їм люди всячину — хто хліб, а хто пиріг,
А той, хто був сміліший, гнав їх за поріг.
— Той... хто... перемагає... одержує корону? — ледве вимовила Аліса, бо від бігу їй перехоплювало подих.
— Ось тобі й на! Ні! — сказав Король. — Таке вигадаєш!
— Ох! Будьте милосердні! — благала захекана Аліса, пробігши ще деяку відстань. — Зупинімося хоч на хвилинку... щоб трохи відсапатися.
— Я достатньо милосердний, — відповів Король. — Але не моя це влада. Бачиш, хвилина пролітає страшенно швидко. Це все одно, що намагатися зупинити Хап-Хапа.
Аліса так захекалася, що вже не могла говорити. Вони мовчки бігли, доки не побачили великого натовпу, в центрі якого билися Лев та Одноріг. Вони здійняли таку куряву, що спершу Аліса не могла розпізнати, де Лев, а де Одноріг. Проте швидко їй вдалося розгледіти ріг Однорога.
Вони зупинилися неподалік від того місця, де стояв Гатта, другий гонець, і слідкував за боєм. В одній руці він тримав чашку чаю, в другій — шматок хліба з маслом.
— Він тільки-но вийшов з в’язниці і не встиг допити чай перед тим, як його ув’язнили, — пошепки пояснив Гейха Алісі. — А там дають лише черепашки устриць. Тому він, розумієш, дуже голодний і хоче пити. Як ти себе почуваєш, друже? — продовжував він, ніжно обіймаючи Гатту.
Гатта озирнувся і кивнув, продовжуючи жувати хліб з маслом.
— Тобі було добре у в’язниці, друже? — запитав його Гейха.
Гатта знову озирнувся, кілька сльозинок скотилося по його щоках, але він не сказав ні слова.
— Ти що, не вмієш говорити? — нетерпляче крикнув Гейха.
Але Гатта продовжував мовчки жувати, запиваючи чаєм.
— Та говори ж! — гримнув Король. — Як іде бій?
Гатта зробив відчайдушне зусилля і проковтнув великий шматок хліба з маслом.
— Бій проходить дуже добре, — відповів він, мало не вдавившись. — Кожен з них був збитий з ніг близько вісімдесяти семи разів.
— Тоді, мабуть, скоро принесуть білий та чорний хліб? — наважилася спитати Аліса.
— Його вже принесли, — пояснив Гатта. — Мені дали цей шматок звідти.
Цієї миті бійка припинилася. Лев та Одноріг посідали, задихані.
Король оголосив:
— Перерва на десять хвилин, щоб відновити сили!
Гейха і Гатта не гаючись почали розносити блюда з білим та чорним хлібом. Аліса взяла шматочок покуштувати, але хліб був дуже черствий.
— Не думаю, що вони будуть ще битися сьогодні, — звернувся Король до Гатти. — Піди і скажи, щоб починали бити в барабани.
Гатта пішов, стрибаючи, мов коник. Деякий час Аліса мовчки дивилася йому вслід. Раптом вона пожвавішала.
— Дивіться! Дивіться! — закричала вона, нетерпляче вказуючи пальчиком. — Он біжить Біла Королева! Вона вилетіла стрілою он з того лісу... Як швидко ці королеви вміють бігати!
— За нею, безперечно, хтось женеться, — зауважив Король, навіть не озираючись. — У цьому лісі повно ворогів.
— Хіба ви не побіжите їй на допомогу? — запитала Аліса, страшенно здивована тим, що він ставиться до цього так спокійно.
— Не варто! — відповів Король. — Вона бігає занадто швидко. Це все одно, що намагатися зловити Хап-Хапа. Але я напишу пам’ятну записку про неї, якщо хочеш... Вона — таке лагідне, добре створіння, — ніжно повторив він про себе, розгортаючи записну книжку. — «Створіння» пишеться через два «н»?
Цієї миті Одноріг пройшов повз них, засунувши руки в кишені.
— Цього разу я взяв над ним гору, — звернувся він до Короля, ледве зиркаючи на нього.
— Насилу! — відповів роздратовано Король. — Ти не мав права колоти його рогом, розумієш.
— Це не заподіяло йому шкоди, — недбало зауважив Одноріг і пішов собі. Раптом його погляд упав на Алісу. Він рвучко повернувся і деякий час стояв, розглядаючи її з виразом глибочезної огиди на обличчі.
— Що... це... таке? — нарешті запитав він.
— Це дівчинка! — нетерпляче пояснив Гейха і виступив уперед, щоб відрекомендувати її. При цьому він простяг руку в її бік на англосаксонський манір. — Ми знайшли її лише сьогодні. Оце така її натуральна величина.
— Я завжди думав, що такі дивогляди існують лише в казках! — сказав Одноріг. — Вона жива?
— Вона вміє розмовляти, — урочисто відповів Гейха.
Одноріг замріяно подивився на Алісу і звелів:
—
