💙💛 Класика💙💛 Зарубіжна література💙💛 Дитячі книги💙💛 Сучасна проза💙💛 Фантастика💙💛 Детективи💙💛 Поезія💙💛 Наука, Освіта💙💛 Бойовики💙💛 Публіцистика💙💛 Шкільні підручники💙💛 Фентезі💙💛 Блог💙💛 Любовні романи💙💛 Пригодницькі книги💙💛 Біографії💙💛 Драматургія💙💛 Бізнес-книги💙💛 Еротика💙💛 Романтична еротика💙💛 Легке чтиво💙💛 Бойовик💙💛 Бойове фентезі💙💛 Детектив💙💛 Гумор💙💛 Езотерика💙💛 Саморозвиток, Самовдосконалення💙💛 Психологія💙💛 Дім, Сім'я💙💛 Еротичне фентезі💙💛 Жіночий роман💙💛 Сучасний любовний роман💙💛 Любовна фантастика💙💛 Історичний роман💙💛 Короткий любовний роман💙💛 Детектив/Трилер💙💛 Підліткова проза💙💛 Історичний любовний роман💙💛 Молодіжна проза💙💛 Бойова фантастика💙💛 Любовні романи💙💛 Любовне фентезі💙💛 Інше💙💛 Містика/Жахи💙💛 Різне
всі жанри
Свіжі відгуки
Гість Тетяна
9 листопада 2024 18:08
Інтригуючий детектив. Дуже сподобалася книга
Червона Офелія - Лариса Підгірна
Олена
31 жовтня 2024 19:00
Cучасне українське любовне фентезі - обожнюю 👍 дякую авторці
Неідеальна потраплянка - Ліра Куміра
Таміла
29 вересня 2024 17:14
Любовна фантастика - це топ!
Моя всупереч - Алекса Адлер
Василь
23 вересня 2024 12:17
Батько наш Бандера, Україна Мати…
...коли один скаже: Слава Україні! - Степан Бандера
Сайт україномовних книжок » 💙💛 Дитячі книги » Країна Мумі-тролів. Книга третя - Туве Маріка Янссон

Країна Мумі-тролів. Книга третя - Туве Маріка Янссон

Читаємо онлайн Країна Мумі-тролів. Книга третя - Туве Маріка Янссон
Він вирішив зробити це згодом, можливо, тоді, як вони опиняться наодинці.

— Лиш би не було дощу, — знову озвалася Мумі-мама. Вона віднесла мідний кавник до вогнища, а Татові польові гвоздики поставила у воду. — Якщо ж піде дощ, доведеться відчистити одну з каструль і набрати в неї дощівки. Та чи є тут якісь каструлі…

— Я все це з’ясую! — жалібно вигукнув Мумі-тато. — Потерпіть трішки, усе влаштується. Ми не можемо забивати собі голову їжею, дощем та іншими дрібницями, доки я не знайду ключа!

— Ха! — пирхнула Маленька Мю. — Той рибак викинув у море наглядача разом з його ключем! Повірте мені на слово! Тут відбуваються страшні, жахливі речі! А буде ще гірше!

Мумі-тато зітхнув. Він обійшов довкола маяка і видряпався на скелю над морем, де його ніхто не міг бачити. Родина ніколи не заважала йому думати, бо ж усі вони такі далекі від вирішення проблем. Цікаво, чи усім татам ведеться так само?

Отже… Ідея виспати ключ уві сні чи відшукати його, зазнала фіаско. Ключа треба передчути. Треба спробувати налаштувати себе, як це колись робив його тесть. Теща усе своє життя губила речі, а що не губила, забувала, де поклала. У таких випадках тесть у голові сплітав докупи всі можливі ходи своєї дружини. Цього було достатньо. Він завжди знаходив загублене. А потім лагідно казав: «Старий мій мотлох!»

Тато спробував поставити себе на місце тестя. Він безцільно тинявся скелями, намагаючись зібрати воєдино усі наявні факти. Урешті-решт, в голові йому перемішалося, думки торохтіли, немов горох у бляшанці. Але нічого більше не ставалося.

Татові лапи віднайшли биту стежку, що звивалася між валунами у низькій, випаленій сонцем траві. Доки Мумі-тато блукав, намагаючись перемкнутися на хвилю пошуків, йому прийшла до голови думка, що цю стежину, мабуть, протоптав наглядач маяка. Напевно, він не раз ходив цією дорогою. Колись дуже давно. Виходив просто до прибережних скель, як ось це зараз Тато. Стежка скінчилася, попереду нічого, окрім безмежного пустельного моря.

Мумі-тато підійшов до краю прірви й глянув униз. У цьому місці гора грайливо обривалася стрімкими крутосхилами, витанцьовуючи та звиваючись численними згинами, вишуканими заломленими лініями — глибше та глибше. Біля підніжжя гори воркотів прибій, могутні хвилі піднімалися й опадали, вдаряючись до скель, відкочуючись, немов велетенська істота, що бреде, намацуючи собі шлях. Вода унизу ховалася у тіні гори й здавалася майже чорною.

Татові затремтіли ноги й ледь запаморочилося в голові. Він швидко сів, але не міг відвести очей від прірви. Тут було могутнє, найглибинніше море, зовсім не таке, як удома; там хвильки танцювали й забавлялися навколо їхнього причалу. Мумі-тато перехилився над краєм урвища і побачив кам’яну призьбу, зовсім близько, біля самої вершини, де він сидів. Мимоволі Тато зісковзнув на округлу гладку з виїмкою поличку, схожу на стільчик. Миттю він відчув себе шалено самотнім, відрізаним від світу, лише небо і море навколо.

Мабуть, тут полюбляв сидіти наглядач маяка. Він часто тут сидів. Мумі-тато заплющив очі, а думки горохом заторохтіли ще дужче в голові. Запаморочлива велич оточувала його з усіх боків. Інколи наглядач приходив сюди, коли на морі здіймався шторм… Він дивився на чайок, яких підхоплював вітер і ніс угору, до грозового неба, на бризки прибою, які злітали під ним і перед ним, наче снігова хурделиця. Круглі перлини води миготіли у нього перед очима, зависали на мить і знову падали, падали у чорне ревище внизу.

Мумі-тато розплющив очі і здригнувся. Він притиснувся спиною та лапами до кам’яної стіни, у тріщинах якої росли дрібні білі квіточки. Уявляєте, квіточки! А в найширшій розколині щось відсвічувало рудою іржею. Там лежав великий, важкий залізний ключ.

Щось клацнуло в голові Мумі-тата, коло логічних ходів замкнулося. Звичайно, все абсолютно зрозуміло… Ця приступка у скелі була місцем усамітнення наглядача маяка, місцем, де він міг поринати у роздуми. Саме тут він залишив Татові ключа, щоб той знайшов його і взяв під свою опіку маяк. З великою урочистістю та завдяки магічним силам Тата Мумі-троля було обрано власником та оберегом маяка.

— О, яке чудо! Ти знайшов його! — зраділа Мумі-мама.

— Де він був? — закричав Мумі-троль.

— О, важко сказати, — загадково відповів Тато. — Світ повний величі та дивовиж, якщо хтось готовий його таким сприйняти. Можливо, ключа передала мені найбільша та найбіліша чайка…

— Ха! — зневажливо пирхнула Маленька Мю. — Перев’язаного шовковою стрічкою, під грім оркестру! Чи не так?

Мумі-тато піднявся східцями, вставив ключа у замок. Масивні двері поволі, зі скреготом відчинилися у непроглядну темряву. Маленька Мю блискавкою рвонула угору, але Тато упіймав її за кінського хвостика на потилиці.

— Куди? — грізно запитав він. — Цього разу право першості не за тобою! Тепер я наглядач маяка і увійду першим, щоб усе оглянути.

Він зник у темряві, Маленька Мю — за ним.

Мама обережно підійшла ближче й заглянула в отвір дверей. Маяк був порожній усередині, як прогни лий стовбур дерева, від низу до самого верху вели хиткі кручені сходи. Сходи натужно дряпалися угору, закручуючись під стінами щораз вужчими спіралями, східці скрипіли й хрускали під ногами Мумі-тата. Його вже ледве було видно на верхніх закрутах. Крізь отвори у товстих стінах ледь просочувалося денне світло. У кожному отворі вимальовувалася непорушна тінь великого птаха. Птахи дивилися на них.

— Слід врахувати, що надворі хмарно, — прошепотів Мумі-троль. — Ти ж знаєш, усе видається похмурішим, коли ховається сонце.

— Звичайно, — погодилася Мумі-мама.

Вона переступила поріг і зупинилася. Всередині було вогко і дуже холодно. Між калюжами чорніла мокра земля, кілька дошок, покладених зверху, служили ніби містком, що вів до підніжжя сходів. Мама завагалася.

— Послухай, — озвався Мумі-троль. — Я щось маю для тебе.

Мама, взявши у лапи срібну підківку, довго розглядала її.

— Яка гарна! — сказала вона. — Чудовий подарунок! Невже існують такі крихітні коні?..

— Ходімо, мамусю! — радісно покликав Мумі-троль. — Побіжимо нагору, аж до самої вежі!

Нагорі на порозі стояв Мумі-тато в чужому капелюху з обвислими крисами та видутим верхом.

— Чи до вподоби вам мій капелюх? — запитав він. — Я знайшов його на цвяшку перед дверима. Напевно, належав наглядачеві маяка! Заходьте! Заходьте! Тут усе саме так, як я собі уявляв!

То була велика округла кімната з низькою стелею та чотирма вікнами. Посеред кімнати стояв нефарбований стіл, коло нього — кілька порожніх скринь. Біля печі — вузьке ліжко і невеличкий комод. Залізні сходи вели до ляди у стелі.

— Там ліхтар маяка, — пояснив Тато. — Увечері я запалю його. Погляньте, як тут гарно пасують

Відгуки про книгу Країна Мумі-тролів. Книга третя - Туве Маріка Янссон (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: