Гаррі Поттер і в'язень Азкабану - Джоан Роулінг

- Перестань патякати! - обурився Рон.

- Ти що, Поттер, не знаєш? - видихнув Мелфой, а його бляклі очі звузилися.

- Що не знаю?

Мелфой глузливо реготнув.

- Мабуть, не хочеш підставляти власну шию, - мовив він. - Карочє, сподіваєшся на дементорів? А я на твоєму місці помстився б. Я сам би його вистежив.

- Що ти таке верзеш? - розсердився Гаррі, але тут заговорив Снейп:

- У вас у казанцях уже всі компоненти. Тепер треба, щоб розчин трохи настоявся. Ви тим часом усе поприбирайте, а тоді випробуємо настійку Лонґботома...

Креб і Ґойл відверто зареготали, а бідолашний Невіл гарячково розмішував настійку. Герміона потайки шепотіла, що йому робити. Гаррі й Рон, усе поприбиравши, пішли до кам'яної раковини мити руки й черпачки.

- Що мав на увазі Мелфой? - зашепотів Гаррі, підставляючи руки під крижаний струмінь, що дзюркотів з гаргуйлевої пащі. - За віщо я мав би мститися Блекові? Він мені нічого не зробив... поки що.

- Він просто вигадує, - сказав Рон, - хоче, щоб ти зробив якусь дурницю...

Перед самим закінченням уроку Снейп підійшов до Невіла, котрий зіщулився біля свого казанця.

- Підходьте всі сюди, - звелів Снейп, поблискуючи чорними очима, - поглянемо, що станеться з жабкою Лонґботома. Правильно настояний розчин перетворить її на пуголовка. Якщо ж він усе наплутав - а я в цьому не сумніваюся, - то його жабка здохне.

Ґрифіндорці боязко приглядалися. Слизеринці були вельми збуджені. Снейп узяв Тревора, зачерпнув маленькою ложечкою Невілової настійки - вона була вже зелена - і влив її Тревору в пельку.

Запанувала тиша. Тревор проковтнув - лясь! - і на Снейповій долоні зазміївся пуголовок.

Ґрифіндорці шалено заплескали. Снейп невдоволено витяг з кишені флакончик, капнув на пуголовка якоїсь рідини, і Тревор знову став самим собою.

- П'ять очок з Ґрифіндору, - сказав Снейп, і на обличчях учнів зів'яли усмішки. - Міс Ґрейнджер, я ж казав не допомагати йому. Урок закінчено.

Гаррі, Рон і Герміона піднялися у вестибюль. Гаррі й далі обмірковував Мелфоєві слова, а Рон обурювався Снейпом.

- Зняти з Ґрифіндору п'ять очок, бо настійка була чудова! Чом ти не надурила його, Герміоно? Треба було сказати, що Невіл сам її зробив!

Але Герміона не відповідала. Рон озирнувся.

- А де вона?

Гаррі теж озирнувся. Їх минали інші учні, що прямували на обід до Великої зали.

- Вона йшла за нами, - спохмурнів Рон.

Повз них пройшов Мелфой у супроводі Креба і Ґойла. Він самовдоволено усміхався.

- Ось вона, - сказав Гаррі.

Захекана Герміона бігла по сходах нагору. Однією рукою вона стискала портфель, а другою мовби запихала щось у мантію.

- Як ти це зробила? - здивувався Рон.

- Що? - перепитала Герміона.

- Ти щойно була в нас за спинами, а тут раптом опинилася перед нами.

- Що? - Герміона трохи розгубилася. - Ну... просто я дещо забула й мусила вернутися. Ой! - Герміонин портфель раптом тріснув по шву. Гаррі не здивувався, адже там було напхано з десяток важезних книжок.

- Навіщо ти це все тягаєш? - запитав Рон.

- Та в мене ж он скільки предметів, - відповіла захекана Герміона. - Потримай, будь-ласка.

- Але ж... - Рон глянув на обкладинки книжок, - у нас нема сьогодні цих уроків. Лишився тільки захист від темних мистецтв.

- Ну... так, - завагалася Герміона, знову запихаючи всі книжки в портфель. - Цікаво, що буде на обід? Я вмираю з голоду, - змінила вона тему й рушила до Великої зали.

- У тебе не виникає відчуття, що Герміона щось від нас приховує? - глянув на Гаррі Рон.

*

Коли вони прибули на перший урок захисту від темних мистецтв, професора Люпина ще не було. Посідавши, витягли книжки, пера, пергамент, і чекали. Люпин нарешті зайшов, легенько всміхнувся і поклав на стіл свій старенький портфель. Він і далі був одягнений досить убого, але видавався не таким виснаженим, як у поїзді, ніби нарешті трохи від'ївся.

- Добрий день, - привітався він. - Прошу сховати всі підручники. Сьогодні в нас практика. Залишіть лише чарівні палички.

Учні здивовано перезирнулися і заховали все в портфелі. Вони ще ніколи не мали практичних занять із захисту від темних мистецтв, якщо не враховувати один торішній урок, коли Локарт притарабанив до класу клітку з ельфами і випустив їх на волю.

- От і добре, - сказав професор Люпин, коли всі вже були готові, - а тепер прошу за мною.

Спантеличені, але зацікавлені учні встали і вийшли слідом за професором. Він повів їх порожнім коридором, а тоді звернув за ріг. Там вони натрапили на Півза Полтерґейста, що висів у повітрі догори ногами і заліплював жуйкою замкову шпарину. Побачивши Люпина, Півз загойдав ногами і заспівав:

Люпин-голопупин,

Голопупин-Люпин...

Зазвичай Півз, хоч і був зухвалим грубіяном, ставився до вчителів з певною повагою. Усі дивилися на професора Люпина і чекали на його реакцію. На їхній подив, він і далі всміхався.

- На твоєму місці, Півзе, я відліпив би жуйку зі шпарини, - спокійно мовив він. - Містер Філч не зможе зайти по мітли.

Філч був гоґвортським сторожем, бездарним і вічно роздратованим чарівником, який безперестанку воював з учнями і з тим же Півзом. Півз, однак, пустив Люпинові слова повз вуха і лише зневажливо пирхнув.

Професор Люпин зітхнув і витяг чарівну паличку.

- На такий випадок є непогане маленьке закляття, - сказав він учням через плече. - Дивіться уважно.

Він підняв паличку на рівень плеча, скерував її на Півза і промовив: «Вадівазі!»

Жуйка кулею вилетіла з замкової шпарини і влучила Півзові просто в ліву ніздрю. Він шугнув угору, а тоді щез, проклинаючи все на світі.

- Круто, пане професоре! - захоплено вигукнув Дін Томас.

- Дякую, Діне, - сказав професор Люпин і заховав чарівну паличку. - Йдемо далі?

Вони зрушили з місця, а учні з усе більшою повагою позирали на вбогого професора Люпина. Пройшовши іншим коридором, Люпин зупинився перед учительською.

- Прошу заходити, - він відчинив двері і відступив набік.

У порожній учительській - довгій, оббитій панелями кімнаті - стояло безліч старих пошарпаних стільців. На одному сидів професор Снейп і дивився, як заходять учні. Його очі поблискували, а вуста кривилися в єхидній посмішці. Коли професор Люпин хотів зачинити за собою