Гаррі Поттер і таємна кімната - Джоан Роулінг

— Гаразд, — голосно мовив Локарт. — Побачимо, як ви з ними впораєтесь! — І відчинив клітку.

Зчинилося пекло. Ельфи кулями розлетілися навсібіч. Двоє з них схопили Невіла за вуха й підняли його в повітря. Деякі миттю вискочили через вікно, засипавши розбитим склом задні парти. Інші почали нищити все у класі значно ефективніше, ніж то зробив би розлючений носоріг. Вони хапали чорнильниці, поливаючи все чорнилом, Роздирали на клоччя книжки й папери, зривали зі стін картини, перевертали смітнички, жбурляли в розбите вікно портфелі й підручники. За кілька хвилин півкласу ховалося під партами, а Невіл висів на люстрі під стелею.

— Ану заженіть їх назад, заженіть їх, це ж тільки ельфи! — крикнув Локарт.

Він закотив рукави, махнув чарівною паличкою й заволав: "Пескі-Піксі-Пестерномі!"

Замовляння не мало жодного результату; якийсь ельф вихопив паличку з Локартових рук і теж викинув її у вікно. Локарт аж задихнувся і ледве встиг сховатися під столом, щоб його не розчавив Невіл, який щойно зірвався з люстри.

Задзвонив дзвоник і всі, мов несамовиті, кинулися до виходу. Стало трохи тихіше, а Локарт, підводячись, побачив Гаррі, Рона й Герміону, що були вже майже біля дверей, і сказав:

— Ну що ж, вас я попрошу посадити решту ельфів назад до клітки. — Пройшов повз них і швидко зачинив за собою двері.

— Бачите, який він! — обурився Рон, коли один із неспійманих ельфів боляче вкусив його за вухо.

— Він просто хотів, щоб ми випробували щось на практиці, — пояснила Герміона, вправно знерухомивши паралітичним заклинанням відразу двох ельфів і запихаю чи їх до клітки.

— На практиці? — здивувався Гаррі, намагаючись ухопити ельфа, котрий витанцьовував на безпечній відстані, висолопивши язика. — Герміоно, та він навіть не знав, що робить!

— Дурниці! — заперечила Герміона. — Ти ж читав його книжки — бачив, скільки він зробив дивовижного?

— Каже, що зробив, — скривився Рон.

Розділ сьомий

Бруднокровці і бурмотіння

Кілька наступних днів, угледівши в коридорі Ґільдероя Локарта, Гаррі куди-небудь ховався. Важче було уникати Коліна Кріві, що, здається, вивчив напам'ять Гаррін розклад. Ніщо так не тішило Коліна, як можливість запитати шість-сім разів на день: "Гаррі, як ти?" — і почути у відповідь: "Привіт, Коліне", хоч яким роздратованим міг бути голос Гаррі.

Гедвіґа ще й далі сердилася на Гаррі за ту злощасну автомобільну подорож, а Ронова чарівна паличка й досі функціонувала абияк. Вона перевершила саму себе, коли в п'ятницю на уроці замовлянь вихопилася Ронові з рук і луснула старого крихітного професора Флитвіка просто межи очі, залишивши там великий зелений набряк. Отож Гаррі неабияк утішився, коли нарешті настали вихідні. Разом з Роном і Герміоною він планував у суботу вранці відвідати Геґріда. Проте його ще вдосвіта розбудив Олівер Вуд, капітан ґрифіндорської команди з квідичу.

— Щ-що сталося? — промимрив напівсонний Гаррі.

— Тренування з квідичу! — вигукнув Вуд. — Вставай!

Гаррі скоса глянув у вікно. Рожево-золотаве небо було оповите легким серпанком. Голосно цвірінькали пташки.

— Олівере, — прохрипів Гаррі, — щойно тільки світає.

— Авжеж, — підтвердив Вуд.

Це був високий і кремезний шестикласник, очі якого тепер горіли несамовитим завзяттям.

— Віднині будемо тренуватися по-новому. Давай, бери мітлу і йдемо, — рішуче мовив Вуд. — Жодна інша команда досі не почала тренувань, тож цього року ми ще на старті випередимо всіх.

Позіхаючи і здригаючись від холоду, Гаррі вибрався з ліжка й почав шукати форму для квідичу.

— Молодець, — похвалив його Вуд. — За п'ятнадцять хвилин зустрінемося на стадіоні.

Знайшовши яскраво-червону форму й накинувши зверху мантію, щоб зігрітися, Гаррі нашкрябав Ронові записку, у якій пояснив, де він буде, а тоді зійшов гвинтовими сходами до вітальні, тримаючи на плечі "Німбус-2000". Тільки-но він підступив до отвору за портретом, як на сходах почувся тупіт і там з'явився Колін Кріві, що мчав, стискаючи щось у руці, а на його шиї теліпався фотоапарат.

— Я чув, як хтось назвав твоє ім'я, Гаррі! Дивися, що я маю! Вже надрукував, зараз покажу!

Гаррі очманіло глянув на чорно-білу фотографію, якою розмахував Колін.

На ній Локарт щосили смикав чиюсь руку, в якій Гаррі впізнав свою власну. Він задоволено відзначив, що його двійник на фотографії активно впирався і не бажав з'являтися в полі зору. Зрештою Локарт здався і, важко дихаючи, присів, зіпершись на біле обрамлення фотки.

— Ти мені підпишеш? — нетерпляче запитав Колін.

— Ні, — категорично відрубав Гаррі, озираючись, чи ніхто в кімнаті їх не бачив. — Вибач, Коліне, я поспішаю — тренування з квідичу.

Гаррі поліз у отвір за портретом.

— Ого! Зачекай! Я ще ніколи не бачив, як грають у квідич!

Колін поліз услід.

— Там не буде нічого цікавого, — запротестував Гаррі, але Колін його не слухав, і аж сяяв від збудження.

— Ти наймолодший гравець за останні сто років, правда, Гаррі? Правда? — допитувався Колін, чимчикуючи поруч із ним. — Ти просто геній. Я ще ніколи не літав. Це не важко? А це твоя власна мітла? Вона найкраща з усіх?

Гаррі не знав, як його спекатися. У нього мовби з'явилася страшенно балакуча тінь.

— Я нічого не тямлю у квідичі, — захекано торохтів Колін. — Це правда, що там чотири м'ячі? А два з них гасають довкола і намагаються збити гравців з мітел?

— Так, — важко зітхнув Гаррі і почав пояснювати Колінові складні правила гри у квідич. — Ті м'ячі звуться бладжери. У кожній команді є по два відбивачі, які мають битки, щоб відбивати бладжери у бік суперників. Фред і Джордж Візлі — відбивачі Ґрифіндору.

— А навіщо інші м'ячі? — запитав Колін, спотикаючись, бо дивився на Гаррі, роззявивши рота.

— Ну, квафел — такий великий і червоний — це м'яч, яким забивають голи. По три загоничі в кожній команді кидають квафел один одному й намагаються закинути його в одне з кілець: на кожному кінці поля є три високі стовпи з кільцями вгорі.

— А четвертий м'яч?

— Це золотий снич. Він дуже маленький, дуже швидкий, і його важко зловити. Саме це й має робити ловець, бо гра у квідич закінчується тільки тоді, коли зловлено снич. Ловець, що піймав снича, заробляє для своєї команди сто п'ятдесят очок.

— А ти ґрифіндорський ловець, так? — благоговійно запитав Колін.

— Так, — підтвердив Гаррі.

Тим часом вони вже вийшли з замку і крокували росяною травичкою.

— А ще є воротар. Він захищає