Гаррі Поттер і келих вогню - Джоан Роулінг
— О... тоді стривай, — задумався містер Візлі. — Ставлю... один ґалеон за Ірландію.
— Один ґалеон? — розчаровано перепитав Лудо Беґмен, але зразу ж оговтався. — Дуже добре, дуже добре... ще хтось хоче поставити?
— Вони ще замолоді, щоб грати на гроші, — пояснив містер Візлі. — Жінка моя була б проти...
— Ми ставимо тридцять сім ґалеонів, п'ятнадцять серпиків і три кнати, — втрутився Фред, поспіхом вивертаючи разом з Джорджем усі свої кишені, — що Ірландія виграє... але Віктор Крум упіймає снича. О, і ще додаємо фальшиву чарівну паличку.
— Навіщо показувати містерові Беґмену такий мотлох! — засичав Персі, але Беґмен, здавалося, аж ніяк не вважав цю паличку за мотлох. Якраз навпаки, його хлопчаче обличчя збуджено засяяло, коли він узяв її у Фреда, а після того, як чарівна паличка голосно пискнула й перетворилася на гумове курча, Беґмен аж заревів зі сміху.
— Чудово! Я вже давно такого не бачив! Даю за неї п'ять ґалеонів!
Персі приголомшено завмер, не схвалюючи таких вибриків.
— Хлопці, — впівголоса промовив містер Візлі, — не треба робити ставки... це ж усі ваші гроші... та мама ж...
— Артуре, не псуй розваги! — втрутився Лудо Беґмен, збуджено брязкаючи кишенями. — Вони вже дорослі й самі знають, чого хочуть! Ви вважаєте, що Ірландія виграє, але Крум упіймає снича? Та ніколи, хлопці! Жодного шансу... Я збільшую ставку... додаю п'ять ґалеонів за цю кумедну чарівну паличку...
Містер Візлі безпомічно дивився, як Лудо Беґмен вийняв записник та перо й почав записувати імена близнюків.
— Дякую! — сказав Джордж, беручи в Беґмена смужку пергаменту й ховаючи її за пазуху мантії.
Беґмен бадьоро обернувся до містера Візлі. — Може, завариш чайку? Я тут виглядаю Барті Кравча. Представник болгарського міністерства чогось хоче, а я не розумію жодного його слова. Барті може допомогти. Він знає сто п'ятдесят мов.
— Містер Кравч? — перепитав Персі, кам'яне обличчя якого враз оживилося. — Та він знає понад двісті мов! Русальську, абракадабрську, трольську...
— Трольську знає кожен дурень, — скривився Фред, — подумаєш — лише ставай дибки й гарчи.
Персі люто зиркнув на Фреда і щосили задмухав на вогонь, щоб вода в чайнику закипіла знов.
— Лудо, а чи чути щось від Берти Джоркінз? — запитав містер Візлі, коли Беґмен сів біля них на траву.
— Нічогісінько, — недбало випалив Беґмен. — Та дідько її не вхопить. Біда з тією Бертою... пам'ять дірява, наче казан. Ніколи не знає, куди її занесе. Десь заблукала, можеш мені повірити. Приплентається на службу аж у жовтні, думаючи, що й досі ще липень.
— А ти не вважаєш, що треба когось по неї послати? — невпевнено запитав містер Візлі, а Персі подав Беґмену чай.
— Барті Кравч мені також про це торочить, — невинно округлив очі Беґмен, — але ми зараз просто не маємо вільних людей. О, про вовка промовка! Барті!
Біля їхнього вогнища явився чаклун. Він разюче відрізнявся від Лудо Беґмена, що розвалився на траві у своїй старій мантії з осою на грудях. Барті Кравч був стриманий і підтягнутий чоловік старшого віку, одягнений у бездоганний костюм з краваткою. Проділ у його короткому сивому волоссі був неприродно рівний, а схожі на зубну щітку вузенькі вусики були мовби підрівняні під лінійку. Черевики аж сяяли. Гаррі відразу збагнув, чому Персі його обожнював. Персі вірив у неухильне дотримання правил, а містер Кравч так ретельно виконав настанову про маґлівський одяг, що його можна було сплутати з менеджером банку. Гаррі сумнівався, що навіть дядько Вернон розпізнав би, хто він такий насправді.
— Сідай отут на травичку, Барті, — весело запропонував йому Лудо, поплескуючи долонею по землі.
— Ні, Лудо, дякую, — трохи нетерпляче відповів Кравч. — Я скрізь тебе шукаю. Болгари наполягають, щоб ми поставили у Верхній ложі дванадцять додаткових стільців.
— Ага-а! То он чого вони хочуть! — сказав Беґмен. — А я думав, що той тип велить мені "сквацять податкових тільців". Дикий акцент.
— Містере Кравч! — схвильовано звернувся Персі, схилившись перед ним у поклоні так, що став схожий на горбаня. — Чи не бажаєте чаю?
— О, — дещо здивовано глянув на Персі містер Кравч. — Так... дякую, Везербі.
Фред і Джордж пирхнули зі сміху. У Персі почервоніли вуха, й він заходився порядкувати коло чайника.
— О, Артуре, з тобою я теж хотів би поговорити, — сказав містер Кравч і пильно подивився на містера Візлі. — Алі Башир дуже злий. Хоче розмовляти з тобою про ембарго на летючі килими.
Містер Візлі важко зітхнув. — Я ж на тому тижні надіслав сову. Я ж йому сотні разів пояснював, що реєстром заборонених чаклунських предметів килими визначено, як маґлівські вироби. Та хіба він колись слухає?
— Не слухає, — погодився містер Кравч, беручи в Персі чашку. — Йому аж горить, щоб експортувати їх сюди.
— Але ж вони ніколи не замінять у Британії мітли, чи не так? — здивувався Беґмен.
— Алі вважає, що на ринку існує ніша для родинних засобів пересування, — пояснив містер Кравч. — Пригадую, мій дід мав килим Аксмінстерської фабрики — ручна робота, вміщав дванадцять пасажирів... але то, звісно, було ще до заборони килимів.
Він це сказав так, щоб ні в кого не лишилося сумнівів, що його предки сумлінно виконували закон.
— То як там, Барті, роботи багато? — жваво поцікавився Беґмен.
— Дуже, — сухо відповів містер Кравч. — Розмістити летиключі на всіх п'яти континентах було непросто.
— Ви, мабуть, будете щасливі, коли це все закінчиться? — припустив містер Візлі.
Лудо Беґмен ошелешено глянув на нього. — Щасливі?! Та мені вже давно не було так весело, як зараз... Але ми, Барті, ще не все зробили, правда? Нам ще багато чого треба організувати, ге?
Містер Кравч здивовано підняв брови. — Ми ж домовлялися не робити ніяких оголошень, поки всі деталі...
— Ох, ці деталі! — махнув рукою Беґмен, ніби відганяв комарів. — Вони ж підписали, правда? Вони ж погодилися, скажи? Та ці дітлахи і так незабаром про все довідаються. Це ж відбувається в Гоґвортсі...
— Лудо, нам треба зустрітися з болгарами, — різко урвав Беґмена містер Кравч. — Дякую за чай, Везербі.
Він віддав Персі недопитий чай і зачекав, поки встане Лудо. Беґмен важко звівся на ноги, досьорбуючи останні краплі чаю. В кишенях у нього весело бряжчали монети.
— Бувайте! —
