Пелле Безхвостий у школі - Йоста Кнутсон

Пелле. — Я сичав, коли вчитель забалакав про собак.

— Може, він балакав про Макса? — сердито спитав Монс.

Пелле облизався.

— Тепер тебе зачепило за живе — вів далі Монс. — Але якщо ти спілкуєшся з Максом, то чого ж тобі сичати, коли заходить мова про собак?!

— Макса Такс, — докинув Біл.

— Вона з хвостом, — додав Бул.

— Мабуть, я туди ще піду, — сказав Пелле.

— Напевно, підеш, — хмикнув Монс. — Ходи до школи, щоб нам тебе не бачити!

«Треба дати якусь нищівну відповідь», — подумав Пелле, але, як завжди, не зміг знайти підходящих слів, тож подався своєю дорогою, поки Монс, Біл і Бул од реготу надривали животи.

І тільки Пелле зник з очей, як Монс сказав:

— У мене з’явилася ідея!

Біл і Бул закивали головами — здавалось, ніби то в них з’явилась якась ідея.

— Увечері нам треба зібратися у мене вдома, — сказав Монс. — Ми заснуємо в нашому місті нову котячу школу!

— Мабуть, нам не треба буде туди ходити, — докинув Біл.

— Мабуть, ми весь час будемо на канікулах, — додав Бул.

— Замовкніть! — гримнув Монс. — А зараз допоможіть мені позгукувати всіх котів, яких ми знаємо, на збори до мого підвалу. Почнемо о сьомій годині вечора.

* * *

Звичайно, увечері на зборах головував Монс.

— Я маю ідею, — повідомив Монс. — У нашому місті треба заснувати котячу школу.

— Що-що? — перепитала Стара Майя з Соборної Вежі. — Котячу школу?

— Атож, котячу школу, — докинув Біл.

— Правильно, котячу школу, — додав Бул.

— З цим ніколи не щастить, — сказала Стара Майя. — Я колись мала котячу школу, і вона виявилася збитковою. Жоден кіт її не відвідував.

— А тепер відвідуватимуть, — сказав Монс і вдарив лапою по столу. — Я це допильную. Ви ж украй неосвічена публіка.

— Це мене не стосується, — заперечив Фрітц. — Я знаю, як звали мого тата, діда й прадіда по батькові, так що я освічений.

— Нас не цікавить, як звали твоїх батьків, — сказав Монс. — А чи знаєш ти, скільки буде два додати три?

— Чотири, — відповів Біл.

— Правильно, — додав Бул.

— Два додати три буде п’ять, — відповів Фрітц. — А мого прадіда по батькові звали Фріссе, він мав у Фрідгемі перукарню.

— Ну, а мені ходити до школи ніколи, — залебеділа Фріда, — бо ж я мушу глядіти Веселуна. Але я залюбки віддам до школи Фрідольфа, Фрідольфіну та Фрідолін, тільки якщо вчителька буде до них справедлива. Оскільки мої діти надзвичайно вразливі, то я прошу на це зважити.

— І ми вразливі, — докинув Біл.

— Страшенно вразливі, — додав Бул.

— Нікого не обходить, які ви, — відрубав Монс. — Хоч би там що, а вам потрібно ходити в школу.

— А вчителем будеш ти? — спитав Рікард із Рікомберга.

— Власне кажучи, я міг би ним бути, — відповів Монс, — бо я найкращий кіт у місті. Та мені й самому треба трохи посидіти за шкільною партою, щоб подати гарний приклад іншим.

— Але ти вже, мабуть, усе знаєш? — спитала Фріда.

— Аякже, — відповів Монс, — однак я хочу показати, що не боюся ходити в школу.

— Ну, а хто ж тоді буде вчителем? — спитав Мурре зі Скуґстібле.

— У мене є родич, якого звати Конрад, — відповів Монс. — Він мешкає не в нашому місті, та якщо ми його попросимо, то він сюди приїде. Конрад суворий, але справедливий. Мені здалося, що він міг би працювати у школі вчителем.

— Чи він охайний? — спитала Ґуллан з Аркадії.

— Це не має значення, — суворо сказав Монс. — А втім, охайний. Він схожий на мене.

— Він схожий на нас, — докинув Біл.

— Ми охайні, — додав Бул.

— Ну, то чи всі ви ходитимете до школи? — спитав Монс.

— Та бачиш, усе-таки я маю хлів, — сказав Мурре зі Скуґстібле.

— Там ти багато не навчишся, — відрубав Монс. — Краще відвідуй школу, інакше матимеш справу зі мною.

— Тепер у нас і в школі пахнутиме хлівом? — спитала Фріда.

— Навчання починається в понеділок, — оголосив Монс. — Я надаю під шкільне приміщення цілком безкоштовно свій підвал. Перекличка буде о дев’ятій.

— А якщо комусь стане нудно, то можна буде піти звідти? — спитала Ґуллан з Аркадії.

Третій розділ
Конрад проводить перекличку

У понеділок о дев’ятій годині в Монсовому підвалі зібралося немало котів. Пелле також прийшов (Монс запросив його персонально, і Пелле вирішив, що йому, напевно, не завадить трохи підучитися).

І ось з’явився Конрад. То був здоровенний рудий кіт із розкішними вусами. Навіть на вигляд він був якийсь недобрий. За Монсовою вказівкою усі коти йому вклонилися.

— Добридень, — привітався Конрад. — Ну, ви поприносили плату за півріччя?

— Плату за півріччя? — перепитав Пелле. — Що це таке?

— Дотримуйтеся в класі тиші, — сказав Конрад. — Плата за півріччя означає, що кожен із вас повинен заплатити мені три салаки. Щоправда,