Ну чисто янгол! - Ірина Сергіївна Потаніна

— Що? — Ведмедик раптом зовсім стемніла й зробилася ще стривоженішою. — Ангеліна Андрєєва не попередила тебе? Негідниця! О! Який удар! Навіть не знаю, що й казати… Але вже краще я повідомлю тобі цю сумну звістку, аніж інші…

— Що ще трапилося? Ведмедику, будь ласка, не лякай мене!

— Тримайся! Ти не бачила своїх батьків уже цілий тиждень! Крім усього іншого, час у нашому світі тече повільніше, ніж у реальному. У нас минув день, а в Ангеліни — шість…

«Шість днів! Цілий тиждень Ангеліна живе замість мене?! Ох, скільки ж усього за цей час могло натраплятися!» — серце шалено застукотіло в моїх грудях. Я справді розхвилювалася. Навіть почало лихоманити. Тільки якось дивно — спекотно було виключно на лівому стегні. Там, де висіла сумка.

— Ай! — я відсторонила сумку. — Ведмедику, як гадаєш, чи може в мене бути з собою якась невимкнена праска?

— Гаряче! — радісно констатувала Ведмедик, обмацуючи сумку. З урочистим виглядом двома руками витягла з дна мою косметичку, а третьою — повісила сумку назад мені на плече.

— Ось! Це тобі, моя дівчинко! Я подумала, раз уже ми не ховаємося більше від навколишніх, то можна й із Ангеліною поговорити, чи не так? Послала виклик, і ось бачиш, як швидко вона відповіла.

Косметичка розжарилася до червоного, завила й дрібно затрусилася. Я не на жарт побоювалася, що коли негайно не відповім на виклик, вона кинеться на кого-небудь і почне кусатися. Довелося натягти рукави на пальці й дістати люстерко… З нього радісно махала рукою Ангеліна.

— Як добре, що ви знайшли можливість провести сеанс зв’язку! — весело заторохтіла вона. — А ще здорово, що ти, Віро, не сама. Бо ж невідомо, чи здогадалася б ти подзвонити мені, якби не Ангеліна Крючкова. А вже про те, як ти могла зреагувати, якби я подзвонила тобі сама, навіть і подумати страшно! Один хлопець, наприклад, коли йому в дзеркало янгол-охоронець подзвонив, схопив вогнегасник і облив ним янгола! Щоправда, янгол той у авто дзвонив. У бічне дзеркало. От хлопець і перелякався, що горить. Але скажіть, будь ласка, куди ще можна подзвонити сучасному хлопцеві? Де ще в безпосередній близькості з ним перебувають дзеркала?

— Ангеліно Андрєєва! — втрутилась у розмову Ведмедик. — Ти нам голови не мороч! Зараз же відповідай, безсоромна істото, як ти могла? Обманом заманила бідолашну дівчинку до нас, а тепер насміхаєшся? Ти чому не розповіла їй про вповільнення часу? Дитина цілий тиждень не бачила батьків і навіть не здогадувалась про це! Жах!

— Ох, — Ангеліна зробила «великі очі» та співчутливо звернулася до мене: — Я таки погарячкувала, кажучи, що ця Ангеліна корисна. Гадаю, Віро, ти мене розумієш… За вдачею Ангеліна Крючкова — ну точнісінько як її підопічна… — й відразу, наввипередки з обуреними вигуками Ведмедика, моя Ангеліна почала їй відповідати: — По-перше, я збиралася розповісти Вірі про вповільнення часу… І про нього, й ще багато інших подробиць із життя нашого світу… Але деякі янголи мають далебі не янгольські вдачі… Вони примудрилися забрати мою підопічну раніше, ніж я встигла її проінструктувати…

— Невже?! — Ведмедик була спантеличена. — Хто ці варвари? Ой! — нарешті вона зрозуміла, про кого мова. — Ну… Це… Якось не подумала відразу, — на мить Ведмедик розкисла та відразу й пожвавішала: — Визнаю свою провину! Але особливо я й не винна, бо сама особисто консультую Віру з усіх питань!

— І все-таки, давай я до кінця відповім на твоє запитання, — безжально провадила Ангеліна. — Отож, по-перше, винна в-усьому ти. По-друге, нічого страшного не трапилося. Це для мене тут минув тиждень, а для Віри — лише день. Тож скучити вона не встигла б. І потім, тиждень — не такий уже злочинно тривалий термін.

— Ха! — насупився Ведмедик. — Погано ж ти знаєш свою підопічну, безсоромна істото! Коли я сказала, скільки часу минуло в реальному світі, дівчинка знову мало не знепритомніла! Сполотніла вся! Он яку тугу відчула за рідними місцями! Жах!

— Та я не від туги, — довелося пояснювати. — Я просто розхвилювалася. А раптом мама з татом виявили підміну та шукають мене тепер із міліцією по всьому місту? Або раптом Тамарка втнула якусь штуку, Ангеліна не змогла їй дати ради, й тепер усі відмовилися допомагати Крючковій у підготовці до конкурсу? Або раптом Ангеліну вигнали зі школи за надмірне зловживання косметикою? Або, — тут я відчула, що червонію, але зупинитися вже не могла, — раптом її з цим одним нафарбованим оком побачив хтось важливий. Ну, скажімо, Ваня Сємєчкін, — я вчасно спохопилася: — Він голова шкільного оргкомітету, й не занадто добре було б, якби він…

— Не хвилюйся! — «втішила» Ангеліна. — 3 ним я вже зустрічалася. Скажу відверто, він настільки зарозумілий, що навряд чи взагалі помітив, чи були в мене очі. Підійшов з таким виглядом, начебто він тут найголовніший, запитав, чи ведемо ми підготовку до конкурсу, та вийшов, начебто зробив нам своїм візитом велику послугу. Ні на моє око, ні на мене саму він так жодного разу й не глянув…

Щоб приховати досаду, я взялася розпитувати про всілякі дурниці.

— Мама? Тато? — охоче відповідала Ангеліна. — Та все чудово. Я прибирання зробила без нагадувань, то вони, налякалися, чи не сталось чого. Смішні! Що? Підготовка Тамарки? Повним ходом! Та ти зараз сама все побачиш. Із цього питання я тобі підготувала докладний звіт. Навіть записала шматочок першої зустрічі. Зараз побачиш, як продуктивно ми попрацювали. Чого дивуєшся? У нас теж прогрес, досягнення науки й бонуси. Той, хто користується зв’язком через дзеркала, має право до одного зі своїх дзеркал нафантазувати вбудовану відеокамеру. Тож я тобі тепер докладні звіти можу надавати…