Казки народів світу - Автор невідомий - Народні казки

Тоді королевич Срібної Річки поставив перед собою щита й тричі лунко вдарив по ньому мечем. Тренкос почув ті звуки і послав карликів подивитися, хто там такий.

Карлики доповіли, що це його викликав на двобій королевич Срібної Річки. Велетня пойняв страшний гнів, він схопив свою величезну довбню з наїженими цвяхами й рвонувся вперед.

І почався бій, і тривав він довго-довго, але жоден супротивник ані на крок не відступав. Нарешті, вже надвечір, велетень закричав:

— Годі на сьогодні, ми вже наборолися! Відпочиньмо, а завтра на світанку знов почнемо.

— Ні,— заперечив королевич. — Сьогодні кінчаймо!

— Ну, то стережися! — вереснув Тренкос і розмахнувся залізною довбнею, щоб розчерепити королевичу голову. Але королевич не дався застукати зненацька: він сам ураз скочив наперед, виважив меча і вгородив його велетневі в серце — той тільки ревнув на весь голос і гепнувся неживий на землю.

Королівна Медб зі свого вікна стежила, як билися королевич з велетнем. Побачивши, що велетень загинув, вона швидко вибігла привітати переможця, і незмірна була їхня радість, коли вони двоє зустрілися.

Наступного дня королевич з королівною і всі карлики й арфісти вирушили в дорогу до палацу королевича і незабаром там відсвяткували бучне весілля королевича Срібної Річки й королівни Медб. І жодна з коштовних оздоб, які мала на собі наречена у день весілля, не могла зрівнятися з тією брошкою, що подарував їй король білокотячого королівства.

БЕЛЬЯ-ФЛОР

Іспанська народна казка

Був собі чоловік і мав він двох синів. Старшого, Хосе, забрали в солдати і послали в Америку, де він прослужив багато років. Повернувся аж тоді, коли батько помер, а брат захопив сам увесь маєток і став багатієм, куди тобі. Прийшов Хосе до нього, а той саме спускається сходами.

— Не впізнаєш мене? — питає його.

А брат, грубо так:

— Ні!

Тоді він назвався, і брат послав його в клуню, мовляв, стоїть там скриня — ото і вся батьківська спадщина. Сказав так, а сам пішов геть.

Зайшов Хосе до клуні, побачив стару скриню і думає: «Навіщо мені ця розбита скриня? А втім, візьму, щоб розпалити вогонь і зігрітися, бо дуже холодно».

Завдав він скриню на плечі й пішов у двір. Там узяв сокиру і ну рубати скриню, аж це з якоїсь схованки випав папірець. Підібрав його, бачить — розписка на велику суму, позичену в його батька. Стягнув він ті гроші і дуже забагатів.

Аж це якось іде він вулицею, а назустріч жінка і гірко плаче. От він питає, що з нею таке. Вона відповідає, що занедужав чоловік, а в неї нема грошей не тільки, щоб вилікувати його, а й щоб віддати борги, і чоловіка хочуть посадити в тюрму.

— Ви не побивайтеся, — сказав їй Хосе. — Не посадять вашого чоловіка в тюрму і не пустять із торгу вашого майна. Я заплачу і за лікування, і за похорон, якщо він помре.

Так Хосе й зробив Та коли бідолаха помер і був похований його коштом, у нього не залишилося жодного реала — вся спадщина пішла на це добре діло.

«Що ж його тепер робити? — питав у себе Хосе. — Нема чого в рота взяти. Піду-но я до королівського двору й наймуся служити».

Так він і зробив, став слугою в королівському палаці.

Поводився він добре, і король так полюбив його, що все підвищував у чині, аж поки той зробився першим придворним.

А тим часом його брат, себелюбець, зубожів і написав до нього листа, прохаючи допомоги. Хосе, людина добра, відгукнувся, попросивши короля взяти його служити в палац, і король узяв.

Почав той служити, але замість того, щоб дякувати своєму доброму братові, став заздрити, що Хосе — королівський улюбленець, і задумав накапостити йому. От, щоб здійснити свій замір, він узявся збирати плітки і дізнався про кохання короля до принцеси Белья-Флор. Король був уже старий і негарний, тому принцеса не любила його і ховалась у замку, що стояв серед лісу, куди ніхто не знав дороги. Брат сказав королю, що Хосе знає, де Белья-Флор, і що він зв’язаний з нею. Розгніваний король викликав Хосе і звелів йому привезти принцесу Белья-Флор, інакше його чекає шибениця.

От приходить бідолаха у стайню, щоб узяти собі коня і податися світ за очі. А кінь, білої масті, уже зовсім стара шкапа, і каже йому:

— Візьми три хлібини, сідай верхи й ні про що не турбуйся.

Хосе здивувався, почувши мову коня. Але сів верхи і вирушив у дорогу, прихопивши з собою три хлібини, як попросив кінь.

Проскакали вони чималеньку відстань, аж це на дорозі мурашник, кінь і каже:

— Поклади сюди три хлібини, щоб мурашки їли.

— Навіщо? — каже Хосе. — Вони ж нам потрібні.

— Поклади, — відповідає кінь, — і ніколи не стомлюйся робити добро.

Проїхали вони ще трохи, аж бачать — заплутався в мисливських тенетах орел.

Кінь і каже Хосе:

— Злазь і звільни бідолашного птаха.

Хосе каже:

— Але ж ми Тільки згаємо час.

— Дарма. Чини так, як я тобі кажу, і ніколи не стомлюйся робити добро.

Їдуть вони далі, під’їжджають до річки, бачать — лежить на піску рибка, і хоч як б’ється, хоч як намагається врятуватись, не може добратися до води.

Білий кінь і каже Хосе:

— Злізь, візьми бідолашну рибку й кинь у воду.

Хосе на те:

— Але ж у нас немає часу. Нам треба поспішати!

А білий кінь:

— Завжди є час для доброго вчинку. Ніколи не стомлюйся робити добро.

От дісталися вони до замку, схованого в темному лісі, і бачать: Белья-Флор годує курей.

Білий кінь і каже Хосе:

— Зараз я робитиму стрибки й піруети, а Белья-Флор це сподобається. Вона попросить покататись верхи, і ти посадиш її; тоді я почну хвицатися й іржати, вона злякається, а ти їй скажеш, що досі я не катав жінок, і що варто сісти верхи тобі, як ти мене укоськаєш. Ти скочиш на мене, а я рвону з копита і поскакаю просто до королівського палацу.

Все сталося так, як сказав кінь. Белья-Флор зрозуміла, що її хочуть украсти, коли вони помчали чвалом.

От вона сипле на землю висівки і просить свого попутника зібрати їх.

А Хосе на те:

— Там, куди ми їдемо, висівок багато.

Коли вони