Вождь справедливих - Рішард Лісковацький

— Глянь, Казику! — загорлав Ягелло. — Придивися до цієї ганчірки, мабуть, колись це була графська сорочка!

Казик навіть не глянув у той бік. Що йому до якоїсь там сорочки, графської чи навіть королівської! Яке йому діло до всіх сорочок на світі, разом узятих: рожевих, жовтих, білих, у крапочку, в смужку й просто гладеньких. Якби поскладати їх на одну купу, що сягала б аж до неба, і якби спалити цю купу, а потім втоптати попіл у землю, — то й тоді ні з цього вогню, ні з попелу не народився б прекрасний костюм з чудової бєльської вовни!..

Тремтяча рука Казика Врубеля повільно повзе по мокрому костюму. Вовна зараз схожа на губку. Досить ледь натиснути на неї, як поміж пальцями цвіркають струмочки трохи каламутної води.

На кладці, на березі, в річці й досі точиться драматична боротьба. Он Адам перекидає через поручень ще одного любителя купелі, а ондечки Богдан жене по лугу, як наполоханого зайця, довганя, що під час пам’ятного футбольного матчу відзначався не стільки майстерністю гри, скільки вмінням підставляти ногу. Але Казик сидить на березі, мов на іншій планеті. Він нічого не бачить, нічого не чує… Його костюм у жалюгідному етапі; штани — як брудні мішки з-під картоплі; кожна холоша — мішок. Вилоги в піджака скидаються на прострелені крила мертвого птаха. Вони безсило звисають і волають про помсту. І коли ми вже згадали про те, що бєльська вовна ввібрала в себе кілька літрів каламутно-зеленої води, то треба також зазначити, що власник цієї вовни, Казик Врубель, ввібрав у себе чорний розпач.

Вороги відступають в дедалі більшому безладі. Капітанові нарешті вдалося видертися на берег, і зараз він тюпає в напрямку міста. З його черевиків, штанів, сорочки при кожному кроці виливається, мов з дірявої бочки, вода. Захоплений цією картиною Качур не переслідує капітана, бо, чесно кажучи, він не хотів би зустрітися з ним надто далеко від берега. Адже тут він міг би будь-якої хвилини розраховувати на підтримку, а там, поблизу міста, капітан навряд чи дав би себе скривдити. Отож Качур тільки криком доводить свою готовність битися далі:

— Почекай, руда мавпо!.. Не мчи так, бо в тебе вода із штанів дзюрчить!.. Шкода води, ти ж знаєш, що відро води коштує п’ять злотих!

Капітан, звичайно, знає ціну відра води, але, на втіху Качурові, не уповільнює бігу. Певне, вода його зараз анітрохи не цікавить, навпаки, він хоче її якнайшвидше позбутися.

Пригадалися Справедливим дні великої слави.

— Ура-а! Перемога! — горлає Ластатий і підкидає вгору знятий з ноги черевик. Черевик не дуже охоче віддаляється від землі, на якій, в силу свого призначення, почувається найпевніше. Зате назад повертається блискавично. Врізався каблуком у сухий кущик трави й зітхнув на всю широчінь надірваної підметки.

— Ура-а! Хай живуть Справедливі! — розлягаються радісні голоси. Лунають вигуки про те, що в єдності сила, що нехай начувається той, хто стане їм на дорозі.

І раптом западає тиша. Всі погляди спрямовані на Казика. На маленьку постать, обліплену мокрим костюмом. Постать здавалася майже комічною, але ніхто не сміявся. Всі рушили до Врубеля таким кроком, наче йшли за труною. Повільно, скорботно…

Першим біля нещасного Казика опинився Ластатий. Він навіть не встиг знайти підкинутого на честь перемоги черевика. Стоячи, мов чорногуз, на одній нозі, він засмучено прошепотів:

— Такий костюм!.. Така втрата!.. Щоб їх дідько вхопив!

Підійшли хлопці. Оточили Казика колом. Почали коментувати цю жахливу подію, спершу тихо, якось паче ніяково, а потім дедалі запальніше.

— Жах! Я просто не можу на це дивитися…

— Добрий крам води не боїться… Може, вдасться якось урятувати?

— Я б у міліцію пішов. Адже це злочин, а за злочин треба відповідати, і то неабияк.

— Здурів, чи що? Думаєш, у міліції немає більшого клопоту?

— Найгірше виглядають штани… Казику, а може, повісиш костюм на гілляку? Він висохне…

— Сам повісся! Де це чувано, щоб костюм сушився на такому сонці? Тут треба обережно, без фахівця не обійдешся.

— Здається мені — це вже кінець. Це вже не костюм, а сумна згадка про костюм…

— Страхітлива історія, можна навіть роман на цю тему написати! Такий чудовий костюм, війну пережив, а тепер скінчив життя у нікчемному Вєпжі.

— А я вважаю — його ще можна врятувати. Він має такий жахливий вигляд тому, що вода стікає; якби взяти праску та пройтися по ньому, а потім акуратно повісити на вішалку…

Останні слова Адама справили на Казика велике враження. Він навіть спробував підвестися… йому допомогли, бо якщо Казикова вага була десь у межах сорока п’яти кілограмів, то тепер, додавши до неї вагу мокрого костюма, Врубель важив, певно, більше, ніж знаменитий боксер Антоній Кольчинський.

— Ви вважаєте — є якась надія? — запитав Казик, напружено чекаючи на позитивну відповідь.

Всі почали його втішати, не дужо вірячи в те, що мололи їхні язики.

— Слухай, та коли справді цей костюм із бєльської вовни — не журися. Бєльська вовна дуже любить таку купіль. Батько казав колись: такий крам ніщо не бере.

— Підемо до якого-небудь кравця, попросимо… твої старі навіть знати нічого не будуть…

— Якби ти поніс свій костюм до пральні, його теж вкинули б у воду, хіба що в трохи чистішу.

— Слухайте, а може ми попросимо котрусь із наших матерів?.. І платити не треба, і більша гарантія, що ніхто не взнає. Бо кравець усім роздзвонить, аби собі рекламу зробити, — мовляв, він урятував костюм од неминучої загибелі.

Це була пропозиція Ягелла, і її прийняли з таким ентузіазмом, ніби після втілення її в життя всі нещастя, зв’язані з Казиковим костюмом, неодмінно пішли б у небуття. А тим часом лишилося ще залагодити кілька суттєвих деталей. От хоч би й таку: котрій із матерів довірити цю історичну місію? Матерів було шестеро, оскільки Казикова