Пригоди двієчника - Худайберди Тухтабаєв

Передусім я пішов до книгарні. Гарна дівчина, що стояла за прилавком, поглядала в маленьке дзеркальце й мастила губи чимось червоним.

— Тітонько, у вас є рими?

Дівчина навіть бровою не повела. Розібрали, напевно, всі рими.

— А верлібр? — спитав я, притишивши голос.

Продавщиця обернулася й подивилась на мене, як на порожнє місце.

— Не одержували, — на превелику силу видавила вона з себе. — І не передбачається.

— А що у вас передбачається?

— Не заважай, хлопче, працювати! — вереснула дівчина. — Іди в культмаг. Ходять тут усякі…

Я пішов до культмагу. Звідти мене послали в госпмаг. «Учора вони одержали товар. Може, й завезли партію». Але й тут крамар лише руками розвів:

— Ти що, синку! Самі алюмінієві миски привезли. Ні рим, ні верлібрів у цьому кварталі не обіцяють.

Я цілий день ходив з крамниці в крамницю, оббіг скоб'яні лавки, побував у майстернях — і дарма. Хтось порадив сходити на базар: «Трохи переплатите, зате знайдете все, що вам треба. А ви, мабуть, шукаєте дефіцитний товар». Але й відти я повернувся ні з чим. Базарові слухали мене і хитали головою:

— Нема, такого нема. Самі б купили дочкам та невісткам хоч би по одній… А ти, синку, краще купи японський светр. З чистої вовни. А може, транзистор візьмеш? «ВЕФ-12»! Перший клас!

Цього мені тільки й бракувало: купити приймач і слухати музику!

Я цілий вечір пролежав у ліжку, розглядаючи з нудьги якісь жовті плями на стелі. Потім мені це набридло. Хай у мене ні техніки, ні рим, ні ритму, ні навіть верлібра нема, але вірші писати я буду! І ніхто мене не зупинить.

За якусь годину я списав цілий стос паперу. От-так! Тепер можна і в постіль. Не дарма-бо кажуть: справив діло — спи сміло.

О дев'ятій ранку я був у редакції. Джура Джуман сам вийшов мені назустріч.

— Знову прийшов, поете? Ну, як успіхи? Пішло діло?

— Атож! Цілу ніч писав, навіть очей не стулив.

— Давай-но сюди!

— Будь ласка…

Джура Джуман упав у крісло, в якому вчора заснув, прочитав мої вірші (знову нишком!), потім так само, як і минулого разу, по черзі, оглянув мої ноги, живіт і втупився поглядом в обличчя.

— В якому класі ти вчишся, поете?

— Не вчуся, — сказав я і прикусив язика: узнає правду, вижене чого доброго. — Школу закінчив…

— Та-ак. А якого поета ти любиш?

— Я всіх поетів люблю.

— Хаміда Алімджана читав?

— Ні, такого не знаю, — признався я чесно. Краще б про вірші говорив, ніж допитуватися, кого я читав.

— З Гафуром Гулямом, сподіваюся, знайомий?

— Атож! — зрадів я. — Він мені колись трохи вухо не одірвав, як я в колгоспний садок поліз. Тільки його не Гафуром Гулямом звуть, а Гафуром Кривим. Він сторожем працює…

— Добре, хоч Кривого Гафура знаєш… — промимрив Джура Джуман і заплющив очі. Знову, мабуть, заснув.

Я постояв-постояв коло нього і тихо пішов до дверей.

— Чекай! — гримнув раптом Джура Джуман. — Який же ти поет, коли не знаєш жодного поета?

— Чом не знаю? Мамарасула Балту, приміром, знаю, Сайдулло, вас, товаришу Джуро Джуман, знаю…

— О-о! — простогнав Джура Джуман. — Помовч ти, або я виплигну з вікна!.. Якщо хочеш писати, юначе, іди й читай вірші наших великих поетів. А ще, звичайно, вивчи творчість Пушкіна, Лермонтова, Маяковського! Отак-то. Напам'ять вивчи всі вірші. Без цього не тільки поетом, людиною не станеш!

Зачувши ці слова, я кулею вилетів у коридор. Оце так порадив! Красненько дякую, товаришу Джуман! Я повинен читати чиїсь вірші! Я мушу вивчити їх напам'ять! Та якби я хотів читати і зубрити вірші — сидів би в школі! Навіщо ж я тоді з дому тікав?..

Жодної книжки не прочитаю, а поетом стану. Побачить іще мій дорогий Джура Джуман! Хай не думає. Доки існує чарівна шапочка, я не пропаду. Еге ж, моя дорога?

— Ну звичайно! — пропищала шапочка.

— Отже ти допоможеш мені? Скажи, з чого мені починати, щоб стати поетом?

— Найперше — зайди до оцього кафе. Я від самого ранку чую, як у тебе в шлунку музика грає. Поїж, а далі подивимося, що робити.

— Золоті слова, моя дорога!..

Я надів шапочку, зайшов у кафе, підсів до веселої балакучої компанії, що розважалася за столом, уставленим різними стравами, і взявся за діло.

Спершу я взнав адреси всіх поетів, яких бачив у Голодному степу. Потім побував у них дома, подивився, як вони працюють. Сайдулло-ака, виявляється, пише вірші ночами. А його сусіда, поет Еркін Хамід, у цей час третій сон бачить.

Та ішли Сайдулло-ака вдосвіта вкладається спати, Еркін Хамід схоплюється з ліжка і починає строчити довгі-предовгі вірші.

Я три ночі підряд стежив і за Джурою Джуманом, але й разу не застав його за роботою. Увечері сидить біля телевізора (від позивних до позивних, усі підряд передачі дивиться), вночі спить, а вранці йде на службу. Якщо він і пише, то, певно, в редакції, коли ніхто не заважає. А рим, як виявилося, навіть у Джури Джумана теж немає. Я довго їх шукав, але ні в шафі, пі в шухлядах стола не знайшов. І тоді я з горя з'їв усі шоколадні цукерки, які він купив, ідучи з роботи.