Гаррі Поттер і Напівкровний Принц - Джоан Роулінг
Дебелий чолов’яга з дивним косим поглядом хрипко захихотів.
- Дамблдора загнали в кут! - він повернувся до присадкуватої низенької жінки, що з вигляду могла бути його сестрою. - Дамблдор без палички, Дамблдор сам! Молодець, Драко, молодець!
- Добрий вечір, Амікусе, - спокійно привітався Дамблдор, немовби чолов’яга завітав до нього на чай. - Ти й Алекту привів... чудово...
Жінка сердито пирхнула.
- Думаєш, твої дурні кривляння врятують тебе від смерті? - зневажливо кинула вона.
- Кривляння? Ні-ні, це норми етикету, - відповів Дамблдор.
- Давай, роби, - звелів чужинець, що стояв біля Гаррі - великий кремезний тип з переплутаним сивим волоссям і бакенбардами. Чорний плащ смертежера був йому тісний. Голос його не був схожий на людський: не голос, а хрипкий гавкіт. Гаррі вдарила в ніс потужна суміш запаху бомжа, поту й, безсумнівно, крові. На брудних руках чолов’яги стирчали довгі жовтуваті нігті.
- Це ти, Фенріре? - запитав Дамблдор.
- Авжеж, - прохрипів той. - Радий мене бачити, Дамблдоре?
- Не сказав би...
Фенрір Ґрейбек оскалився, вищиривши гострі зуби. На підборіддя йому крапнула кров, і він повільно й безсоромно облизав губи.
- Ти ж знаєш, Дамблдоре, як я люблю дітей.
- Тобто ти тепер нападаєш навіть тоді, як немає повного місяця? Незвично... Ти розвинув такий смак до людської плоті, що вдовольняти його раз на місяць тобі вже замало?
- Вгадав, - погодився Ґрейбек. - Це тебе, Дамблдоре, мабуть, шокує? Лякає?
- Не вдаватиму, що це не викликає в мене огиди, - визнав Дамблдор. - І мене трохи шокує, що Драко запросив таких, як ви, до школи, де живуть його друзі...
- Ні, - буркнув Мелфой. Він не дивився на Ґрейбека; здається, волів би взагалі його не бачити. - Я не знав, що він прийде...
- Я, Дамблдоре, не хотів пропускати відвідин Гоґвортсу, - просипів Ґрейбек. - Це ж така нагода перегризти пару горлянок... чудесно, чудесно...
Він колупався в зубах жовтим нігтем, глузуючи з Дамблдора.
- Не відмовлюся й від тебе на десертик, Дамблдоре...
- Ні, - різко обізвався четвертий смертежер з грубим і жорстоким обличчям. - У нас наказ. Це має зробити Драко. Давай, Драко, але швидко.
Мелфой виявляв ще менше рішучості, ніж досі. Він перелякано дивився в Дамблдорове обличчя, яке ще дужче зблідло й похилилося, бо він увесь час сповзав по стіні.
- Йому й так уже небагато лишилося, якщо хочете знати! - додав чоловік з косим поглядом, а його сестра хрипко захихотіла. - Ви подивіться на нього... що це з тобою, Дамбі?
- Та вже не той організм, повільніші реакції, Амікусе, - відповів Дамблдор. - Старість, одне слово... колись, мабуть, і з тобою таке буде... якщо пощастить...
- Що це означає? - оскаженів раптом смертежер. - Завжди одне й те саме, Дамбі - ти тільки патякаєш і нічого не робиш! Я взагалі дивуюся, навіщо Темному Лорду перейматися тим, як саме тебе вбивати! Давай, Драко, кінчай з ним!
Але тієї миті знизу знову долинув гамір сутички, і хтось закричав:
- Вони заблокували сходи... Редукто! РЕДУКТО!
Серце в Гаррі закалатало: то ці четверо не знищили всіх оборонців, вони просто прорвалися на вежу і, судячи з усього, загородили прохід якимось закляттям...
- Давай, Драко, швидше! - сердито крикнув чоловік з жорстоким обличчям.
Але Мелфоєва рука так тряслася, що він не міг націлитися.
- Краще я, - прохрипів Ґрейбек, і пішов на Дамблдора, простягаючи до нього руки й щирячи зуби.
- Я сказав - ні! - крикнув чоловік з жорстоким обличчям; спалахнуло світло й вовкулаку збило з ніг; він ударився об мур і поточився. Серце в Гаррі гупало з такою силою, що просто дивовижно, як це ніхто й досі не почув, що він тут стоїть, ув’язнений Дамблдоровим закляттям... якби ж він міг хоч поворухнутися, він би тоді з-під плаща вцілив їх закляттям...
- Драко, або виконуй, або відійди, щоб хтось із нас... - прохрипіла жінка, та в ту мить двері до валів розчахнулися і з’явився Снейп з чарівною паличкою в руці; він окинув усіх чорними очима - від Дамблдора, що тулився до стіни, до четвірки смертежерів разом з вовкулакою і Мелфоя.
- Снейп, є проблема, - сказав дебелий Амікус, не зводячи очей і палички з Дамблдора, - хлопець неспроможний...
Але ще хтось дуже тихо вимовив Снейпове ім’я.
- Северусе...
Цей голос налякав Гаррі понад усе, що він пережив цього вечора. Дамблдор уперше по-справжньому благав.
Снейп нічого не сказав, тільки вийшов уперед і грубо відштовхнув Мелфоя. Троє смертежерів мовчки відсахнулися. Навіть вовкулака, і той нібито вгамувався.
Снейп якусь мить дивився на Дамблдора, і суворі риси його обличчя не виражали нічого, крім огиди й ненависті.
- Северусе... будь ласка...
Снейп підняв чарівну паличку і спрямував її на Дамблдора.
- Авада Кедавра!
Струмінь зеленого світла вистрілив з кінчика Снейпової палички і вдарив Дамблдора в груди. Крик жаху так і не вилетів з Гарріних вуст; мовчки й нерухомо він змушений був дивитися, як Дамблдора підкинуло вгору: на частку секунди здалося, що директор завис під палаючим черепом, а тоді повільно, наче велика ганчір’яна лялька, він перекинувся спиною через зубці валу і зник з очей.
- РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ ВОСЬМИЙ -
Втеча Принца
Гаррі здалося, ніби це його самого жбурнуло в порожнечу; цього не було... цього не могло бути...
- Геть звідси, швидко, - наказав Снейп.
Він схопив Мелфоя за комір і виштовхав його першого за двері; за Мелфоєм кинувся Ґрейбек разом з присадкуватими братом і сестрою, що дихали збуджено й важко. Коли вони зникли за дверима, Гаррі збагнув, що знову може рухатися; він тепер заціпенів біля стіни не від чарів, а від жаху й потрясіння. Він скинув з себе плащ-невидимку саме тоді, коли в двері виходив останній смертежер - той, з жорстоким обличчям.
- Петрифікус Тоталус!
Смертежер зігнувся, ніби його вдарили чимось важким по спині, й повалився додолу, застиглий і негнучкий, наче воскова фігура. Не встиг він торкнутися долівки, як Гаррі переступив через нього й помчав темними сходами донизу.
Жах шматував йому серце... він мусить знайти Дамблдора і мусить упіймати Снейпа... ці дві мети були взаємопов’язані... усе можна було
