Гаррі Поттер і келих вогню - Джоан Роулінг
— Лудо Беґмен, вас прикликано сюди, на засідання Ради магічного права, щоб ви відповіли на обвинувачення, пов'язані з діяльністю смертежерів, — проказав містер Кравч. — Ми вислухали свідчення проти вас і майже готові виголосити наш присуд. Чи ви хочете щось додати до свого зізнання перед тим, як ми виголосимо вирок?
Гаррі не міг повірити власним вухам. Лудо Беґмен — смертежер?
— Тільки те, що... — Беґмен і далі силувався витискати з себе посмішку, — тільки те, що я трохи бовдур...
Кілька чарівників і чарівниць поблажливо всміхнулися. Та містер Кравч не поділяв їхнього ставлення. Він дивився на Лудо Беґмена з виразом крайньої суворості та неприязні.
— Ти ще ніколи не був правдивіший, хлопче, — прошепотів хтось за Дамблдором. Гаррі озирнувся і побачив Муді. — Якби я не знав, що він завжди був тупуватий, то подумав би, що йому бладжером відбило мозок...
— Лудовік Беґмен, ви були спіймані на передаванні інформації прибічникам лорда Волдеморта, — сказав містер Кравч. — Тому я пропоную термін ув'язнення в Азкабані не коротший, ніж...
Але з якоїсь лави почувся сердитий вигук. Кілька чарівників та чарівниць звелися на ноги, хитаючи головами й навіть махаючи містерові Кравчу кулаками.
— Та я ж вам казав, що не здогадувався! — наполегливо перекрикував публіку Беґмен. Його круглі блакитні очі розширилися. — Взагалі не знав! Старий Руквуд був другом мого тата... Та я ніколи й не припускав, що він може бути разом з Відомо-Ким! Я думав, що збираю інформацію для наших! І Руквуд весь час казав, що знайде мені роботу в міністерстві... бо квідич для мене закінчився... Я ж не можу, щоб мене все життя били бладжерами!
Публіка загиготіла.
— Питання буде винесено на голосування, — холодно сказав містер Кравч. Він обернувся праворуч. — Нехай присяжні піднімуть руки... хто за ув'язнення?
Праворуч від Гаррі ніхто руки не підняв. Чимало чарівників та чарівниць з інших лавок почали аплодувати. Одна чарівниця з присяжних підвелася.
— Так? — гарикнув Кравч.
— Ми хочемо привітати містера Беґмена з чудовою грою за Англію проти Туреччини минулої суботи, — на одному подисі проказала чарівниця.
Містер Кравч ледь не луснув зі злості. Підвал загримів оплесками. Беґмен устав і радісно вклонився.
— Він вартий зневаги, — буркнув містер Кравч, сідаючи поруч з Дамблдором, поки Беґмен виходив з підвалу. — Руквуд справді знайшов йому роботу... День, коли Лудо Беґмен почне в нас працювати, буде найсумнішим днем міністерства...
І підвал знову розтанув. Коли він з'явився втретє, Гаррі роззирнувся. Вони з Дамблдором сиділи біля містера Кравча, однак атмосфера знову змінилася. Панувала тиша, яку порушувало лише схлипування худенької, кволої на вигляд чарівниці, що сиділа з другого боку від містера Кравча. Тремтячими руками вона притискала до рота хустинку. Гаррі поглянув на Кравча — той був похмурий і сивіший, ніж перед цим. На скроні пульсувала жилка.
— Приведіть їх, — наказав він, і його голос лунко озвався в тиші підвалу.
Двері в кутку знову відчинилися. Цього разу увійшло шестеро дементорів, супроводжуючи групу з чотирьох людей. Глядачі почали обертатися, щоб поглянути на містера Кравча. Декотрі перешіптувалися.
Посеред приміщення стояло вже не одне, а чотири крісла з ланцюгами на бильцях. Дементори посадили туди своїх в'язнів. Першим був кремезний чоловік, який байдужо дивився на Кравча. Другий — худіший і значно нервовіший. Його погляд метався по залі. Третя була жінка з густим лискучим темним волоссям і напівзаплющеними очима. Вона сиділа в кріслі з ланцюгами, наче на троні. Останній — хлопець років вісімнадцяти, переляканий і наче заціпенілий. Він тремтів, скуйовджене волосся солом'яного кольору спадало йому на обличчя, веснянкувата шкіра була молочно-біла. Худенька чарівниця поруч із Кравчем почала хитатися вперед-назад на своєму місці, намагаючись приглушити ридання хустинкою.
Кравч підвівся. Він глянув на четвірку людей з виразом гострої ненависті.
— Вас викликано сюди, на засідання Ради магічного права, — чітко промовив він, — щоб ми могли вас судити за злочин такий мерзенний...
— Тату, — озвався хлопець із солом'яним волоссям. — Тату... будь ласка...
— ...про який навіть у цьому суді нам доводиться чути надзвичайно рідко, — підвищив голос Кравч, намагаючись заглушити синові слова. — Ми вислухали свідчення проти вас. Ви обвинувачуєтесь у тому, що захопили в полон аврора Френка Лонґботома і подіяли на нього закляттям "Круціатус", вважаючи, що він знає, де знайти вашого вигнаного господаря Того-Кого-Не-Можна-Називати...
— Тату, я цього не робив! — крикнув хлопець у ланцюгах. — Не робив, клянуся! Тату, не відсилай мене більше до дементорів!
— Ви обвинувачуєтеся також у тому, — загорлав містер Кравч, — що застосували закляття "Круціатус" до дружини Френка Лонґботома після того, як він сам не дав вам інформації. Ви планували повернути могутність Тому-Кого-Не-Можна-Називати, щоб знову жити тим сповненим жорстокості життям, яким жили, доки ваш господар був сильний. Зараз я звертаюся до присяжних...
— Мамо! — закричав хлопець і худенька чарівниця біля Кравча заридала, гойдаючись вперед-назад. — Мамо, скажи йому! Мамо, я такого не робив! То не я!
— Я прошу присяжних, — закричав містер Кравч, — підняти руки, якщо вони поділяють мою думку, що ці злочинці заслуговують довічного ув'язнення в Азкабані.
Геть усі чарівники та чарівниці праворуч від Кравча підняли руки. Глядачі заплескали так само, як на суді над Беґменом, їхні обличчя світилися жорстокою радістю. Хлопець почав кричати.
— Не треба! Мамо, не треба! Я нічого не зробив, я нічого не зробив, я не знав! Не відсилайте мене туди! Мамо, не дай йому мене відіслати!
Дементори повернулися в залу. Троє хлопцевих спільників мовчки повставали зі своїх місць. Жінка з важкими повіками глянула на Кравча й сказала:
— Темний Лорд звеличиться знову, Кравче! Кидай нас до Азкабану, ми будемо чекати! Він звеличиться й прийде по нас, і нагородить нас більше, ніж інших! Бо лише ми виявилися вірними! Лише ми старалися його знайти!
Проте хлопець намагався вириватись від дементорів, хоч Гаррі бачив, як їхня холодна, виснажлива сила починає на нього діяти. Натовп уголос глузував над його зусиллями, деякі чарівники схопилися на ноги. Жінку першою вивели з підвалу, а хлопець усе ще пручався.
— Я твій син! — кричав він, дивлячись на Кравча. — Я твій син!
— Ти мені більше не син! — заволав
