Аліса в Дивокраї - Льюїс Керол

вона не могла втриматися від сміху. Коли вона знову розправляла шию птаха і хотіла починати все спочатку, то з прикрістю переконувалася, що їжак висовував лапки і тікав геть. Крім цього всього, куди б вона не штовхала їжака, скрізь на шляху траплялася або борозна, або горб, а солдати, що правили за ворота, весь час підводилися і переходили з місця на місце. Швидко Аліса дійшла висновку, що це була справді важка гра.

Усі учасники грали одночасно, не чекаючи своєї черги, весь час сварилися і билися за їжаків. Незабаром Королева зовсім оскаженіла, тупотіла ногами і репетувала «Відтяти йому голову!» чи «Відтяти їй голову!» мало не щохвилини.

Алісою почало оволодівати занепокоєння. Щоправда, у неї ще не було досі жодної сутички з Королевою, але вона розуміла, що це може трапитися щохвилини.

«І тоді, — міркувала Аліса, — що буде зі мною? Вони тут дуже люблять рубати голови. Дивно, що тут взагалі ще є хтось живий».

Вона шукала нагоди як-небудь утекти і роздумувала, чи вдасться їй потихеньку зникнути, коли помітила щось дивне в повітрі. Спочатку вона страшенно розгубилася, але, придивившись як слід, зрозуміла, що то була усмішка, і сказала собі:

— Це Кіт Сміюн. Тепер хоч буде з ким поговорити.

— Як справи? — поцікавився Кіт, коли показався весь його рот.

Аліса почекала, доки з’явилися очі, і кив­нула.

«Не варто говорити з ним, — подумала вона, — доки не покажуться вуха або хоч одне вухо».

За хвилину показалася вся голова, і тоді Аліса відпустила на землю фламінго і почала описувати гру, дуже задоволена, що є кому вислухати її. Кіт, здається, вважав, що цілком достатньо його голови, тому більше нічого не показувалося.

— Хіба так грають? — почала скаржитися Аліса. — І вони так жахливо сваряться, що не чути власного голосу. Мабуть, у них взагалі немає певних правил гри, у всякому разі, якщо вони і є, то їх ніхто не дотримується... Ви навіть уявити собі не можете, як збиває з пантелику те, що в грі все обладнання живе. Наприклад, ті ворота, в які я щойно цілилася, переходять на інший кінець майданчика. І я тільки що могла забити їжака Королеви, але він утік, коли побачив мого їжака!

— Як тобі подобається Королева? — тихенько запитав Кіт.

— Зовсім не подобається! — відповіла Аліса. — Вона, без сумніву... — Тут Аліса помітила, що Королева стоїть зовсім близько позаду неї і слухає. Тому вона закінчила: — ...виграє, тому не варто догравати.

Королева посміхнулася і пішла собі далі.

— З ким ти розмовляєш? — запитав Король, підходячи до Аліси. Він з великим подивом розглядав голову Кота.

— Це мій приятель... Кіт Сміюн, — пояснила Аліса. — Дозвольте познайомити вас.

— Він мені зовсім не подобається, — сказав Король. — Якщо хоче, хай поцілує мою руку.

— І не подумаю, — зауважив Кіт.

— Не будь таким зухвалим, — сказав Король. — І не дивися на мене так! — При цьому він сховався за Алісу.

— Кіт має право дивитися на Короля, — промовила Аліса. — Я читала про це в якійсь книжці, не пам’ятаю, в якій саме.

— Ну, його слід випровадити звідси, — заявив Король дуже рішуче і гукнув Королеву, що саме проходила повз них: — Люба! Я хочу, щоб ти спровадила цього Кота.

Королева знала єдиний шлях до подолання всіх труднощів, великих чи малих.

— Відтяти йому голову! — сказала вона, навіть не озирнувшись.

— Я сам приведу Ката, — нетерпляче промовив Король і поспішив геть.

Аліса подумала, що, мабуть, треба піти подивитися, як відбувається гра, бо здаля почула голос Королеви, яка аж захлиналася від гніву. Вона чула, як та звеліла стратити уже трьох учасників гри за те, що вони прогавили свою чергу. Алісі загалом не подобався стан речей, бо гра ішла так безладно, що вона ніяк не могла встановити, коли наставала її черга. Отже, вона пішла на розшуки свого їжака.

Їжак був зайнятий бійкою з іншим їжаком, і Аліса вирішила, що саме тепер їй удасться забити у ворота одного їжака іншим. Біда була в тому, що її фламінго втік на другий кінець саду, і Аліса побачила, що він там марно силкувався злетіти на дерево.

На той час, коли вона спіймала фламінго і принесла його на майданчик, їжаки скінчили бійку і кудись зникли.

«Але це не має ніякого значення, — подумала Аліса, — все одно, на цій частині майданчика немає вже воріт».

Отже, вона затиснула птаха під рукою, щоб той не втік, бува, знову, і пішла ще трохи поговорити зі своїм приятелем.

Коли вона наблизилася до Кота Сміюна, її здивував великий натовп, що зібрався навколо нього. Кат, Король і Королева сперечалися, говорили всі разом, всі інші перелякано мовчали.

Ледве Аліса підійшла, як усі троє звернулися до неї, щоб вона розсудила їх, і повторювали їй свої доводи. Однак вони говорили одночасно, і їй важко було зрозуміти, про що йдеться.

Кат доводив, що відрубати голову неможливо, якщо немає тулуба, на якому вона посаджена. Йому, бач, ніколи не доводилося робити такого раніше, і він не згоден братися за таке діло в його літах.

Король доводив, що все, що має голову, може бути обезголовлене, і нічого базікати дурниць.

Королева твердила, що, якщо питання не буде вирішене негайно, вона накаже стратити всіх, всіх до одного. (Саме це останнє зауваження і викликало таке сум’яття і переляк серед присутніх.)

Аліса могла відповісти лише одне:

— Кіт належить Герцогині. Краще звернутися з цього питання до неї.

— Вона у в’язниці, — звернулася Королева до Ката. — Приведіть її сюди.

Кат стрілою помчав геть. Ледве він відійшов, як голова почала розтавати. На той час, коли Кат повернувся разом з Герцогинею, голова зовсім зникла. Король з Катом очманіло бігали в усі боки, розшукуючи її, а товариство повернулося до гри.