Аліса в Дивокраї - Льюїс Керол

Розділ VIII. Крокетний майданчик Королеви

Недалечко від входу до саду ріс великий кущ троянд. На ньому цвіли білі троянди, але троє садівників заклопотано фарбували їх у червоний колір. Алісі здалося це дуже цікавим, і вона підійшла ближче, щоб придивитися до їхньої роботи. Коли вона наблизилася, то почула, як один з них промовив:

— Обережніше, П’ятірко! Не ляпайся так фарбою!

— Я не винний, — похмуро заперечив П’я­тірка, — Сімка підштовхнув мій лікоть.

У відповідь Сімка підняв очі і сказав:

— Отакий ти, П’ятірко. Завжди ти звалюєш свою вину на інших.

— Ти б уже мовчав! — огризнувся П’ятірка. — Я чув, як Королева тільки вчора говорила, що тобі слід відтяти голову.

— За що? — поцікавився той, що говорив першим.

— Це тебе не стосується, Двійко! — сказав Сімка.

— Ні, його це стосується, — промовив П’ятір­ка. — І я скажу йому... За те, що він приніс кухарю коріння тюльпанів замість цибулі.

Сімка шпурнув пензель і тільки-но почав:

— Ну, знаєте, більшої несправедливості... — аж раптом побачив Алісу, яка стояла, розглядаючи їх. Він зразу замовк. Інші садівники теж озирнулися, і всі вони низько вклонилися.

— Чи не скажете ви мені, будь ласка, — несміливо звернулася Аліса, — нащо ви фарбуєте ці троянди?

П’ятірка і Сімка нічого не сказали, лише подивилися на Двійку. Двійка почав тихим голосом:

— Ну, бачите, справа в тому, пані, що тут повинен був рости кущ червоних троянд, а ми помилково посадили білі. Якщо Королева дізнається про це, нам усім накажуть відтяти голови, розумієте. Отже, як бачите, пані, ми чимдуж стараємося, щоб до її появи...

Цієї миті П’ятірка, що весь час схвильовано слідкував за садом, вигукнув: «Королева! Королева!» — і всі три садівники миттю попадали ниць. Почулося тупотіння багатьох ніг, і Аліса озирнулася, жадаючи скоріше побачити Королеву.

Попереду йшли десять воїнів з піками в руках. Усі вони зовні були схожі на трьох садівників: довгасті і плоскі, а руки й ноги у них росли на наріжних кінцях. Слідом ішли по двоє, як і воїни, два десятки придворних, обвішаних хрестами та бубнами. Далі йшли королівські діти, їх було десятеро, і вони бігли вистрибом по парах, узявшись за руки. Усі вони були прикрашені зображенням чирви — серцями. Потім ішли гості, головним чином королі та королеви, і серед них Аліса впізнала Білого Кролика, який швидко, нервово розмовляв, усміхаючись кожному, хто звертався до нього. Він пройшов повз Алісу, але не помітив її. Потім ішов Чирвовий Валет, несучи корону Короля на червоній оксамитовій подушечці. У кінці цієї величної процесії ішли Чирвовий Король та Чирвова Краля — Королева.

Аліса не знала, чи слід їй падати ниць, як це зробили троє садівників. Вона не пригадувала, щоб коли-небудь їй доводилося чути про такий звичай на процесіях.

«До того ж нащо потрібна процесія, — міркувала вона, — якщо всім людям треба лежати ниць і вони не будуть бачити самої процесії?» Отже, вона залишилася на місці, очікуючи.

Коли процесія порівнялась з Алісою, всі зупинилися, дивлячись на неї, а Королева сердито запитала:

— Хто вона така?

Вона звернулася з запитанням до Чирвового Валета, але той у відповідь лише вклонився і посміхнувся.

— Дурень! — сказала Королева, нетерпляче труснувши головою. Обернувшись до Аліси, вона продовжувала: — Як тебе звати, дитинко?

— З вашої ласки, мене звуть Аліса, ваша величність, — відповіла Аліса дуже ввічливо, а про себе додала: «Врешті це лише колода карт. Мені нема чого боятися їх».

— А це хто такі? — запитала Королева, вказуючи на трьох садівників, що лежали навколо трояндового куща. Вони ж-бо лежали долілиць, і у них на спинах був такий самий візерунок, як у всієї колоди, то вона не могла знати, чи це були садівники, солдати, чи придворні.

— Звідки мені знати? — промовила Аліса, сама дивуючись своїй хоробрості. — Мене це не стосується.

Королева почервоніла від люті і, кинувши на неї погляд хижого звіра, зарепетувала:

— Відтяти їй голову! Відтяти...

— Дурниці! — сказала Аліса дуже голосно, і Королева замовкла.

Король доторкнувся до неї рукою і боязко промовив:

— Любонько, вона ж іще дитина!

Королева сердито одвернулася від нього і наказала Валетові:

— Переверніть їх!

Валет дуже обережно перевернув садівників ногою.

— Встаньте! — пронизливо заверещала Королева, і троє садівників хутко скочили на ноги й почали кланятися Королю, Королеві, королівським дітям і всім поспіль.

— Годі, буде! — верещала Королева. — У мене від ваших поклонів паморочиться в голові! — Потім, повернувшись до куща троянд, вона продовжувала: — Що ви тут робили?

— З вашої ласки, ваша величність, — почав Двійка дуже покірним голосом, стаючи на одне коліно, — ми намагалися…

— Я бачу! — сказала Королева, яка тим часом оглянула троянди. — Відтяти їм голови!

Процесія рушила далі, а троє солдатів залишилися, щоб скарати бідолашних садівників, які підбігли до Аліси, шукаючи порятунку.

— Ваші голови будуть цілі! — запевнила Аліса і сховала їх у великий глечик для квітів, що стояв поблизу. Троє солдатів кілька хвилин блукали навкруги, розшукуючи садівників, а потім спокійно попростували слідом за іншими.

— Ви відтяли їм голови? — закричала Королева.

— Їхніх голів нема, з вашого дозволу, ваша величність! — крикнули солдати у відповідь.

— Добре! — крикнула Королева. — Ти вмієш грати в крокет?

Солдати мовчали і дивилися на Алісу, бо запитання, без сумніву, призначалося їй.

— Умію! — крикнула Аліса.

— Тоді ходімо! — загорланила Королева, і Аліса приєдналася до процесії, дуже зацікавлена, що ж буде далі.

— ...Сьогодні... сьогодні чудовий день! — пролунав коло неї несмілий голос. Вона йшла поруч з Білим Кроликом, що занепокоєно зазирав їй у обличчя.

— Чудовий! — погодилася Аліса. — Де Герцогиня?

— Тихше! Тихше! — похапцем зупинив її Кролик пошепки. Говорячи це, він занепокоєно озирнувся через плече, потім став навшпиньки і почав шепотіти їй на вухо: — Їй винесли смертний вирок.

— За що? — поцікавилася Аліса.

— Ти сказала «нізащо»? — перепитав Кролик.

— Ні, — сказала Аліса, — я просто спитала «за що?»

— Вона нам’яла Королеві вуха... — почав Кролик. Аліса голосно пирскнула. — Ой, тихше!.. — злякано зашепотів Кролик. — Королева почує! Розумієш, Герцогиня спізнилася, і Королева сказала...

— Станьте на свої місця! — закричала Королева громовим голосом, і всі заметушилися, натикаючись одне на одного. Проте незабаром усі зайняли свої місця.

Аліса подумала, що такого чудернацького крокетного майданчика їй ще ніколи в житті не доводилося бачити. Він був весь зритий рівчаками. За крокетні м’ячі правили живі їжаки, за молоточки — фламінго, а солдати стояли навкарачки і були за ворота.

Головна трудність, з якою Аліса зіткнулася спочатку, була в тому, щоб приловчитися тримати фламінго. Вона примудрилась досить зручно затиснути тіло птаха під рукою, хоч ноги в нього звисали додолу. Але загалом, ледве їй вдавалося розправити шию птаха і вона збиралася вдарити їжака його головою, птах знову згинав шию і зазирав їй в очі так безпорадно, аж