Артеміс Фаул. Місія в Арктику - Йон Колфер

class="book">— Я все зрозумів, — примирливо муркнув кентавр, знімаючи з пояса портативний комп’ютер. — Зараз же й візьмусь за це. Особисто.

— Та вже візьмись. А тепер, капітане Куць, скажи мені, що там розказує наш полонений б’вакелець?

Холлі здвигнула плечима.

— Небагато, бо й досі не прийшов до тями. Та й як прочнеться, небагато скаже, бо ще місяць кашлятиме сажею. І ви ж самі знаєте, як працює Б’ва Кел. Рядовим там нічого не пояснюють. А цей гобліняка — простий рядовий, тяглова худібка. Жаль, що Книга забороняє напускати гіпнотичні чари на представників Чарівного Народу.

— Гм… — задумано вимовив Корч, а обличчя його розчервонілося з досади, мов огузок бабуїна. — І ще більший жаль, що Атлантидська конвенція заборонила вдаватися до сироватки правди! А то б ми так накачали сироваткою цього злочинця, що він заспівав би, наче п’яний багноїд.

Тут командувач зробив кілька глибоких вдихів, щоб трохи заспокоїтися й не дати серцю вискочити з грудей.

— Ну гаразд, наразі найголовніше — з’ясувати, звідки взялися ці батарейки й скільки їх потрапило на Нижні Рівні.

— Пане, — набравшись духу, звернулася Холлі, — я тут маю одну теорію…

— І слухати не бажаю! — простогнав командувач. — Що, знову той самий Артеміс Фаул?

— А хто ж іще? Я й не сумнівалась, що він знову під нас підкопається. Я знала…

— Правила тобі відомі, Холлі. Торік він переграв нас. Отже, гра скінчилася. Так велить Книга.

— Але ж, пане, то була зовсім інша гра. А тут нова гра — нові й правила. Бо що, коли й справді ця «пташка» Фаул постачає батарейки тріаді Б’ва Кел? Ми принаймні повинні відпрацювати цю гіпотезу.

Корч замислився. Якщо й справді за всім цим стоїть Артеміс Фаул, ситуація може дуже ускладнитися, і то вкрай швидко.

— І що ти пропонуєш? Допитати Фаула на його території? Мені така ідея зовсім не подобається. І доправити його сюди ми теж не можемо. Такий перепад тиску вб’є будь-якого багноїда.

— Не вб’є, — заперечила Холлі, — якщо ми створимо йому безпечні умови. Тиск у нашому місті підтримується на рівні атмосферного. І ми ж його повезем не в капсулі, а в шатлі. Так що ніякий грець його не візьме.

— Ну добре, — неохоче погодився нарешті командувач. — Привези його сюди, побесідуємо з ним трохи. А заодно прихопи й того здоровила.

— Лаккея?

— Атож, Лаккея. — Корч трохи помовчав. — Але затям: ми тільки проскануємо їм мізки — і все, хай собі повертаються з миром. Я не хочу, щоб ти скористалася з цієї нагоди для особистих порахунків.

— Слухаюсь, пане. Я неухильно дотримуватимусь ділових рамок.

— Даєш слово?

— Так, пане, слово честі!

Корч розтоптав каблуком недокурок своєї сигари.

— Сьогодні я не хочу, щоб бодай хтось постраждав. Навіть Артеміс Фаул. Так що сили не застосовувати.

— Слухаюсь, пане.

— Ну хіба що у випадку крайньої необхідності можеш застосувати зброю, — додав командувач.

Розділ 3
ІДЕМО ПІД ЗЕМЛЮ

Школа імені святого Бартлбі

Лаккей служив Артемісові Фаулу, відколи той з’явився на світ. Першу ніч життя свого підопічного він пропильнував, охороняючи пологове відділення лікарні, де народився Артеміс. Понад десять років Лаккей був учителем, наставником і захисником юного спадкоємця родини Фаулів. До останнього часу вони ніколи не розлучалися на довше, ніж на тиждень. Та Лаккей знав, що йому не слід цим перейматися. Згідно з неписаним кодексом тілоохоронець не повинен прихилятися до того, кого йому випало охороняти, адже це могло вплинути на його дії в критичній ситуації. Однак, залишаючись іноді наодинці з самим собою, Лаккей не міг не думати про спадкоємця Фаулів як про сина чи меншого братика, тим паче, що ні меншого брата, ні сина тілоохоронець не мав.

Лаккей припаркував шикарний «бентлі-арниджред-лейбл» на вулиці навпроти коледжу. За минулий семестр цей слуга-євразієць ще дужче розрісся на всі боки — якщо таке взагалі було можливе. Після того, як Артеміса запроторили до закритої школи, його тілоохоронцеві тільки й лишалося, що дедалі більше часу проводити у спортзалі. Сказати правду, воно вже й добряче набридло Лаккеєві помпувати м’язи, тягаючи залізяччя, але ж керівництво коледжу категорично відмовилося поставити для нього койку в Артемісовій кімнаті. А після того, як садівник виявив схованку вірного тілоохоронця, викопану тим біля сімнадцятої ямки для гри в гольф, Лаккеєві взагалі заборонили з’являтися на території коледжу.

Артеміс прослизнув у ворота, все ще пережовуючи подумки зауваження доктора По.

— Щось негаразд, пане? — співчутливо запитав Лаккей, завваживши кислий вираз обличчя у господаря.

Артеміс пірнув у бордовий шкіряний салон «бентлі» й налив собі склянку негазованої води з бару.

— Та не те щоб негаразди, Лаккею. Просто ще один психошарлатан зі своєю психобелькотнею на мою голову.

— Може, я скажу йому пару слів? — рівним голосом запитав слуга.

— Забудь про нього — не це нині головне. Що там за вісті про «Фаул-зорю»?

— Вранці ми отримали електронною поштою листа. Це MPEG.

Артеміс насупився. Абревіатура MPEG означала, що лист містить якусь відеоінформацію, а такі файли він не міг переглядати на своєму мобільному телефоні.

Лаккей дістав зі скриньки ноутбук.

— Я подумав, пане, що вам захочеться ознайомитися з листом негайно, то й переписав його сюди.

Слуга передав ноутбук через спинку сидіння, й Артеміс, відкинувши плаский кольоровий екран, відразу ввімкнув портативний комп’ютер. Екран увесь покрився білим. Спочатку Артеміс подумав, чи не сів акумулятор, але потім