Сонячна магія - Андрій Левицький

вгадувались у задимленому повітрі. Позаду кілька звіряток затисли Блюмкіна в кут — гном ще відбивався, але вже з останніх сил. Із-за Машини долинав відчайдушний собачий вереск, ніби там хтось намагався розірвати магопса на клапті.

— Допоможи Гагрі! — ельф спробував підвестися, але супротивник штовхнув його, і Гаргантюа знову впав. Над його головою брязнули потужні щелепи.

Геб кинувся вперед, побачив, що Гагру переслідує крокодил, який стоїть на задніх лапах, і з ходу тицьнув його кінцем жезла в груди.

Поштовх був слабкий, але звірятко відразу зникло, просто розсипалося по підлозі. Не зупиняючись, Геб двома змахами розкидав супротивників Блюмкіна, і тут із-за Машини з підібганим хвостом, метнувся Каштелян.

— Нагору, — наказав він і став на нижню сходинку.

Потрясаючи уламком списа, ельф ступнув за ним, і тут із-за Машини вилетів кажан-вампір. Пазурами він підчепив пасок, яким було підперезано магопса, і здійнявся до стелі, де його наздогнав спис Гагри. Наконечник наскрізь пробив кажана, й той обсипався на підлогу купою кісток. Каштеляна відкинуло вбік, просто на конвеєр, що повз до стелі.

— Геббі, зупини Машину! — прокричав він.

* * *

Чорна книга під назвою «Бардо Тодол» спливла над скринею, і маг Бардо Тодол з жахом побачив, що вона так і не змогла порвати магрилових ланцюгів. Книга порвала себе. У ній зіяли дві наскрізні рани, що залишилися від отворів, колись зроблених Тодолом. Тих отворів, крізь які він протягнув верхні ланки магрилових ланцюгів, прикутих до днища скрині. Тепер там висіли кошлаті уривки шкіри, а навколо них обкладинка зморщилася, скорчилась від болю.

Око розкрилося ширше, зайняло всю середину книги. Синювато-чорні плями пливли по шкірі, зливаючись і поступово набуваючи впізнаваних рис.

Тодол повільно задкував, дивлячись на те, як плями стають запалими щоками, тонким носом і підборіддям, перетворюються на чорне однооке обличчя, що ним стала обкладинка.

Під оком виник кривий рот, блискучі масні губи відкрилися, показуючи провалля — шлях у протосвіт.

Із сухим шелестом сторінок вона полетіла до мага.

— Ти — лише моя книга! — повторив Тодол, і далі задкуючи. — Моя книга! Каштелян назвав свою Зубастиком, а я дав тобі власне ім’я! Я вклав у тебе свій талант, я створив світ всередині тебе! Хіба я не автор книги своєї? Ти нічого не зробиш мені!

Рот скривився в усмішці.

Спина Тодола вперлася в гранітний постамент, лапа зачепилася за щось, і краєм ока він побачив глечик. Не відводячи погляду від книги, Тодол підняв його.

— Я годував тебе магією Зубастика! — дорікнув він книзі.

Рот скривився, і позбавлений життя, сухий, як шелест мертвих сторінок, голос промовив:

— МАЛО.

Коли крізь вузький отвір конвеєр виніс Каштеляна до спальні, маг упав на вершину піраміди з магрилових кубиків і скотився з неї на підлогу. Він став на всі чотири лапи, помотав головою.

У спальні було напівтемно, лише піраміда випромінювала золотаве світло.

— Бардо! — покликав Каштелян.

У відповідь почулися невиразні звуки — щось ніби метушилося.

…Бардо Тодол зник у «Бардо Тодолі». Чорна книга лунко ковтнула й спливла до стелі. Вузьке опукле око глянуло спершу на піраміду магрилових кубиків, а по тому втупилося в магопса.

Мимоволі Каштелян позадкував.

Провалля рота було широко розкрите, за ним клубилася безпросвітна чорнота протосвіту Тодола, де невиразною тінню серед інших тіней блукав тепер і сам маг. Із квадратного люка вистромилася голова Гагри. На грудях у нього зімкнулися дві руки — Блюмкін висів на спині ельфа.

Око знову звернулося до магрилової піраміди, і книга полетіла до неї.

Розділ 18
Зубастик

Звірятка обходили Машину з двох боків, повільно наближаючись до Геба.

Зупинити її? Але він бачив, як легко шестірні перемололи спресований магрил, бачив, що Гагра не зміг пошкодити жодної деталі своїм списом…

Прес вкотре вже опустився, нова порція магії, що стала золотавими кубиками, поповзла нагору конвеєром. З усіх боків через отвори в стіні хмари влітали в печеру й по трубах проникали в Машину.

Магія приходила сюди звідусюди, і світ гинув. Бардо Тодол викрадав саму його суть, і це пояснювало все, крім єдиного: чому Геб майже не пам’ятає свого минулого?

Прес опустився, піднявся, знову пішов донизу. Каштелян сказав: «Зупини Машину», — але не сказав, як зробити це. Звірятка кружляли навколо, лапи й крила тяглися до Гебвіна…

Він ступнув уперед і підставив під прес жезл.

Верхня площина вперлася в промені сніжинки, здавила держак. Сніжинка затріщала, з неї посипалися іскри — і прес зупинився.

Можливо, він не пам’ятає