Лікувальні властивості меду і бджолиної отрути - Наум Петрович Иойриш

Крім зазначених вище складових частин, бджолиний віск містить також красильні і пахучі речовини, що зумовлюють його колір і приємний запах.

Чудові властивості бджолиного воску привертали увагу людини ще в стародавні часи. Так, уже с Стародавньому Єгипті віск широко застосовувався при жертвоприношеннях. В одному з папірусів часів Рамзеса III (1269— 1244 рр. до н. е.) є вказівка на царський внесок воску у фонд жертвоприношення в кількості 3100 тебен.

Протягом багатьох віків художники користувалися восковими фарбами, що мали красивий блиск і значну міцність, Про це красномовно свідчать не тільки літературні джерела, а й археологічні знахідки. В результаті розкопок міст Помпеї і Геркулануми, зроблених у 1706 р., був виявлений стінний восковий живопис, який прикрашував багато століть тому вітальні багатих помпейців. Незважаючи на те, що ці міста були засипані землею і попелом 24 серпня 79 року під час виверження Везувію і, отже, восковий живопис перебував під землею майже 18 століть, він зберіг свою красу і яскравість фарб.

І тепер, хоч нові технічні способи і витіснили восковий живопис, все ж віск лишається складовою частиною олійних фарб.

Широко застосовувався бджолиний віск і в скульптурі.

Починаючи з стародавніх часів і аж до середніх віків для письма застосовувалися плоскі дерев'яні дощечки, вкриті з одного боку рівним шаром воску, на який стилем наносилися букви. Стиль являв собою металеву паличку з загостреним кінцем, що заміняв сучасне перо; другий, тупий кінець служив для загладжування списаної поверхні. Про навощені шматки полотна, які заміняли сучасний папір, розповідає Пліній Старший. Про це згадує стародавньогрецький поет Гомер, римський поет Катул і багато інших.

Віск, за словами стародавньогрецького історика Геродота, застосовувався для бальзамування трупів: «Перси вкривають труп воском і в такому вигляді ховають».

Те, що віск справді має консервуючі властивості, підтверджують анатомічні препарати, що зберігаються в Академії наук СРСР, придбані ще Петром І у відомого голландського анатома Рюїша для школи при першому в Росії «гофшпіталі». Складовою частиною цих препаратів був віск. Призначення їх полягало в такому. Кровоносні судини і деякі тканини заповнювалися забарвленим воском, в результаті чого вони робилися більш доступними для спостереження і вивчення. Крім того, віск захищав тканини від розкладу.

Важливе значення приписували в давнину і високим лікувальним властивостям бджолиного воску. Знаменитий римський природодослідник Пліній писав, що «всі сорти воску мають властивості пом'якшувати і зігрівати, а також сприяють оновленню тіла; свіжий віск вважається найкориснішим». В старовинних російських рукописних лікарських порадниках зазначалося, що «воск отмягчает вся болячки и на тяжелость грудей пособляет с маслом фиялковым прикладываючи, чирви и место сводит, жилы и раны отмягчает».

У народній медицині бджолиний віск застосовується при ряді захворювань, особливо при вовчаку.

У цьому відношенні становить інтерес повідомлення співробітника Білоруського шкірно-венерологічного інституту Д. М. Рапопорта, який у статті «К вопросу о лечении волчанки народним средством (воск и сливочное масло») повідомляє, що застосовувані препарати для місцевої терапії вовчака мають значні недоліки: викликають болючість і дають незадовільні результати в косметичному відношенні (лишають рубці і т. д.). Мазь же з воску і вершкового масла, застосовувана при лікуванні вовчаку, не має будь-яких шкідливих складових частин і, за словами автора, добре діє при цьому захворюванні.

Бджолиний віск займає значне місце в медицині і в наші дні. За Державною фармакопеєю СРСР, пластирі, мазі і креми повинні виготовлятися в аптеках тільки на бджолиному воску.

Нижче наводяться назви тих лікарських речовин, які не можуть бути виготовлені без бджолиного воску: липкий пластир (Emplastrum adhaesivum extensum), пластир шпанських мух (Emplastrum cantaridum), ртутний пластир (Emplastrum hydrargyri), буркуновий пластир (Emplastrum meliloti), мильний пластир (Emplastrum saponatum), камфорна мазь (Unguentum camphoratum), мазь шпанських мух для ветеринарного вживання (Unguentum cantharidis usu veterinario), воскова мазь (Unguentum cereum), спермацетова мазь (Unguentum cetacei), свинцева мазь (Unguentum plumbi subacetici), цинкова мазь (Unguentum zinci), кольдкрем (Unguentum leniens).

Бджолиний віск широко застосовується в косметиці Він входить до складу поживних, в'яжучих, очищаючих, відбілюючих кремів, масок для лиця.

Так, наприклад, до складу очищаючого крему входить: воску 6 г, бури 0,5 г, олії персикової 27,5 г, води 16 г. До складу поживного крему входить: воску 3 г, спермацету 6 г, олії персикової 24 г, гліцерину 4 г. До складу крему для жирної шкіри входить: воску 5 г, нашатирного спирту 5 г, води 7,5 г. Поживні маски готують з таких компонентів: воску 50 г, меду 70 г, соку луковиці білої лілії. В'яжучі маски роблять з таких речовин: воску 10 г, персикової олії 10 г, ланоліну 10 г, вазеліну 60 г, сірчанокислого цинку 0,6 г, азотнокислого вісмуту 1 г, окису цинку 8 г.

К. Апініс рекомендує такий рецепт проти зморшків: білого воску 30 г, меду 30 г, соку цибулі 30 г, соку білої лілії 30 г. Все це в глиняній посудині слід нагрівати на малому вогні доти, поки віск розтане, а потім перемішувати дерев'яною лопаточкою до охолодження. Цим засобом натирають лице увечері і ранком, а потім м'якою полотняною ганчірочкою очищають мазь. Як запевняє автор, ця мазь не тільки захищає від зморшків, але також усуває вже з'явлені зморшки.

Прополіс [48]

Прополіс, бджолиний клей, починаючи з глибокої давнини і на протязі багатьох століть, аж до XIX століття, широко застосовувався в медицині. В народній медицині прополіс користується популярністю доброго засобу при лікуванні злоякісних новоутворень і ран. Під час англо-бурської війни прополіс широко застосовувався при лікуванні ран, і, за відзивами військових лікарів, мав чудовий терапевтичний ефект.

У 1909 р. Н. Александров опублікував замітку «Прополис как медикамент», у якій повідомив спосіб лікування мозолів прополісом, відомий йому ще з 1893 р. Спосіб лікування полягає в тому, що шматочок прополісу, трохи розігрітий до м'якої консистенції, тонким шаром у вигляді коржика накладають на мозолю і перев'язують тонкою чистою ганчірочкою. Через кілька днів мозоля з коренем випадає з свого ложа.

У наші дні прополіс займає видне місце в арсеналі лікувальних засобів народної медицини.

У роки Великої Вітчизняної війни з ініціативи кандидата хімічних наук Л. М. Хандроса прополіс був випробуваний у двох хірургічних клініках Свердловська. Лікування поранених прополісом за словами Л. М. Хандроса, дало добрі результати.

Недавно кандидат ветеринарних наук В. П. Кивалкіна повідомила, що прополіс має бактерицидні властивості по відношенню до стрептокока, стафілокока, синьогнійної палички, кишкової, черевнотифозної палички та інших мікроорганізмів.

У дослідах, проведених В. П. Кивалкіною, вивчався вплив прополісу на різноманітні види бактерій (патогенні, непатогенні, спороносні і неспороносні, пігментні і непігментні). З розплавленого прополісу готували