Повна енциклопедія тваринництва - Юрій Дмитрович Бойчук

Клінічні прояви. Найбільш характерною ознакою є свербіння в ділянці спини, вівці втрачають руно. Шкіра в місцях ураження потовщена, зібгана, спостерігається місцеве підвищення температури. На шкірі з’являються вузлики, поступово перетворюючись у бульбашки, які лопаються і з них виливається рідина, після чого утворюються скориночки. У місцях ураження волосся випадає, з’являються ділянки алопеції.

Захворювання протікає гостро, хронічно і латентно. Гострий перебіг спостерігається в осінньо-зимовий період. Хронічний перебіг спостерігається влітку. У цей час у тварин характерною ознакою є слабковиражений свербіж. Латентний перебіг можливий через несприятливі умови для розмноження кліщів і сонячне опромінення. У такому випадку кліщі зберігаються в складках шкіри. Точний діагноз ставлять у разі виявлення кліщів у зіскрібках шкіри, які беруть на межі ділянок ураженої і здорової шкіри.

Лікування. Хворих тварин купають у пропливних ваннах. Для цього використовують гексахлоран-креолінову емульсію, гексалін, гексаталп, активований креолін тощо. Підшкірно вводять бутокс, івомек, попередньо вистригаючи місце для ін’єкції.

Профілактика. Проводять комплекс заходів проти занесення нашкірникової корости. Новоприбулих тварин карантинують і піддають профілактичному оброблянню. Тварин бажано випасати на пасовищах, ізольованих від поголів’я інших господарств. Щорічно всіх тварин обробляють проти корости з профілактичною метою.

Стронгілоїдоз

Етіологія. Гельмінтоз дрібної рогатої худоби та інших сільськогосподарських тварин, який спричиняють нематоди стронгіли, що паразитують переважно у слизовій оболонці тонких кишок. Хвороба поширена повсюди, надто серед молодняку. Зараження відбувається аліментарним шляхом або в результаті потрапляння личинок через шкіру в кровоносні судини і ними – у всі органи й тканини, звідки вони через 4–6 днів потрапляють у легені. Під час кашлю личинки зі слизом з бронхів потрапляють у ротову порожнину, а потім під час ковтання – у кишечник.

Клінічні прояви. Дорослі тварини хворіють у субклінічній формі. Захворювання проявляється переважно в перші місяці життя. У молодняку протікає важко, нерідко спричиняючи падіж. Тварини різко відстають у розвитку. Спочатку під час міграції личинок спостерігають свербіж шкіри, кашель, неспокій, пневмонію, плеврити. Під час локалізації статевозрілого гельмінта в кишечнику з’являються симптоми порушення діяльності шлунково-кишкового тракту: порушення перистальтики, пронос або запор, а також підвищення температури тіла, відмова від корму, загальне пригнічення. Діагноз ставлять на підставі копрологічного дослідження з урахуванням клініко-епізоотологічних даних.

Лікування. Дегельмінтизація. Наприклад, призначають тіабендазол у суміші з кормом індивідуально або груповим методом, фенбендазол (панакур) у суміші з кормом, індивідуально або груповим способом; мебендазол гранулят та інші антгельмінтики.

Профілактика. Щоденне прибирання гною, дезінвазія приміщень і предметів догляду за тваринами, дегельмінто-копроскопічне обстеження молодняку в перші два місяці після народження, а маточного поголів’я – у другій половині вагітності; профілактична дегельмінтизація маточного поголів’я перед постановкою на стійлове утримання за результатами обстеження.

Тейлеріоз

Етіологія. Інвазійна хвороба рогатої худоби, яку спричиняють безпігментні найпростіші тейлерії, що локалізуються у клітинах лімфовузлів, селезінки, печінки, кісткового мозку, а також еритроцитах і лейкоцитах. Смертність серед тварин досягає 60–80 %. Джерело збудника інвазії – хворі тварини всіх порід і різного віку. Переносники збудника – кліщі. Спалахи тейлеріозу рогатої худоби у більшості випадків тривають із кінця травня до липня, іноді бувають восени і взимку.

Клінічні прояви. Діагноз ставлять на підставі епізоотологічних і клінічних даних, патологоанатомічних змін і мікроскопії еритроцитарних форм тейлерій у мазках крові та шизонтів з пунктатів уражених лімфатичних вузлів і селезінки.

Лікування. Призначають внутрішньом’язово азидин, окситетрациклін (тераміцин), розчин кофеїну підшкірно, вітамін В12, розчин натрію хлориду, розчин аскорбінової кислоти. Відразу ж після введення розчинів тварині дають необмежено воду, відвійки або молочну сироватку. Комплекси всіх описаних вище засобів застосовують не більше трьох разів.

Профілактика. Зводиться переважно до боротьби з кліщами – переносниками збудників. Проводять регулярний огляд тварин на закліщування й щотижневе протикліщове обробляння у весняно-літньо-осінній період, дезакаризацію тваринницьких приміщень та навколишньої території через кожні 1,5–2 місяці. М’ясо вимушено забитих тварин після бактеріологічного дослідження використовують у їжу, якщо воно не має жовтяничного забарвлення і в печінці відсутні дистрофічні зміни.

Фасціольоз

Етіологія. Збудник фасціольозу – печінкова фасціола листоподібної форми. Зараження відбувається аліментарним шляхом через воду, траву, що росте у водоймах, сіно.

Клінічні прояви. Інвазійна хвороба сільськогосподарських тварин і людини, що характеризується ураженням печінки і жовчовидільної системи. Спостерігають слабкість, пригнічення, втрату апетиту, ламкість і випадання шерсті, схуднення тварини, іноді жовтіють слизові оболонки. Можливі також нервозність, запор, пронос, набрякання грудей, підгорля, живота, повік, підвищення температури, почастішання пульсу та дихання, анемія, водянка, що призводить до загибелі тварини.

Лікування. Голодна дієта протягом 15–17 год, ацемідофен, гексахлоретан, гексихол, бітіонол.

Профілактика. Профілактична дегельмінтизація – двічі на рік (перед постановкою на стійлове утримання і 3 місяці потому). Регулювання порядку використання випасів.

Ценуроз, або вертячка

Етіологія. Збудник – личинка цестоди мультицепти. Джерело інвазії – хворі собаки, що виділяють яйця у зовнішнє середовище з фекаліями. Зараження худоби відбувається внаслідок ковтання яєць гельмінта з кормом і водою.

Клінічні прояви. Початок хвороби супроводжується пригніченням або збудженням (лякливість, судорожне посмикування м’язів тіла, безцільні різкі рухи, гіперемія слизових оболонок), іноді на 4–5-й день хвороби тварини гинуть. Протягом 2–6 місяців хвороба протікає субклінічно, потім стан різко погіршується, тварини відмовляються від корму, раптово зупиняються, довго стоять з опущеною головою, упершись лобом в який-небудь предмет, не реагують на оточення, здійснюють манежні рухи в бік ураженої половини тіла, закидають голову тощо. Хвороба завершується загибеллю тварини. Діагностують ценуроз за характерними клінічними ознаками, а посмертно – під час виявлення бульбашок у черепі померлої або вимушено убитої тварини. Диференціюють від ехінококозу та естрозу овець.

Лікування. Може бути оперативним або консервативним. В останньому випадку застосовують панакур (фенбендазол) у суміші з комбікормом або водою.

Профілактика. Обмеження кількості собак при отарі, систематичне знищення бродячих тварин, виключення поїдання м’ясоїдними голів хворих тварин, своєчасне видалення хворих тварин із отари тощо.

Незаразні хвороби дрібної рогатої худоби

Внутрішні незаразні хвороби виникають внаслідок порушення правил годування, утримання і використання тварин. Вони можуть бути як самостійними захворюваннями, так і супроводжувати інфекційні та інвазійні захворювання.

В основі профілактики цієї групи захворювань – забезпечення оптимального мікроклімату – газового складу повітря, температури, вологості, освітленості приміщень, регулярного активного моціону, а також повноцінного та регулярного годування.

Хвороби опорно-рухового апарату

До хвороб опорно-рухового апарату належать захворювання кісток, сухожиль, суглобів та м’язів. Усі захворювання треба лікувати під контролем ветеринарного лікаря.

Переломи кісток

Переломи – часткове або повне порушення цілісності кістки, що може відбуватися як на ґрунті зміни кісткової тканини (при остеодистрофії), так і в результаті травми (падіння, забій тощо). Травми такого роду поділяють на:

• відкриті й закриті (з порушенням шкірних покривів);

• повні й неповні (тріщини, злами тощо);

• множинні (кілька кісток);

• за напрямком лінії зламу (поперечні та поздовжні);

• за локалізацією (епіфізарні тощо).

Основними симптомами перелому кістки є поява припухлості, деформація, порушення функції, рухливість уздовж кістки, кісткова крепітація, біль. У дрібної рогатої худоби сприятливий прогноз можливий у разі переломів фаланг, п’ясткової та плюснової кісток, а також здухвинного й сідничного горбів. Під час повних переломів стегнової, великогомілкової і плечової кісток тварин вибраковують.

Перша допомога полягає у забезпеченні спокою травмованої особини, зупиненні кровотечі, накладанні іммобілізаційної пов’язки.

Під час закритих переломів використовують фіксувальну іммобілізаційну пов’язку (шинну або гіпсову), що забезпечує нерухомість і спокій ушкодженого місця для знеболення, попередження розвитку шоку та інфекції. Шинну пов’язку накладають тимчасово (за невідкладної допомоги) або для тривалого лікування з використанням імпровізованих шин із картону, фанери, дерев’яних дощечок, прутів, алюмінієвих і бляшаних смуг та дротяної сітки.

За відкритих переломів спочатку треба промити рану, обробити її спиртовим розчином