Спадок на трьох - Ілона Волошин

— Вашого кузена не звуть випадково Оскаром? — питає Адам.

— Ні, Девідом…

—  Оскар, Оскар…  — бурмоче Адам собі під ніс.

— Девід  — син маминої сестри. Точніше, він не зовсім рідний, його усиновили тітка Ханна і її чоловік Ентоні, років п’ятнадцять тому. — Я відчуваю, як моє тіло вкривається мурашками і серце вистрибує з грудей.

— Це він! — впевнено кажу я.

— Міс Мітчелл! — пробурмотів Адам.

— Френку, ти можеш мене з ним познайомити? Я впевнена, що це він, той, кого ми шукаємо.

— Міс Мітчелл, годі! Як можна бути упевненим лише по кулону?

— Я мушу спробувати! Раптом це справді він?

— І як це допоможе з’ясувати причину батькової смерті?

— Мій батько не міг вчинити самогубства! — стверджую я.

— Чому ви так упевнені? — запитує Адам.

— Він не зміг би цього зробити, не знайшовши сина.

— Хм… Я про це не подумав. Тоді що далі?

— Містере Адаме, моя сестра у небезпеці… Брайан змушує її приймати якісь пігулки. Я знайшла їх і відвезла в лабораторію.

— Так, це правда. Я неодноразово бачив, як Моллі привозить їх звідкись.

— Не розумію, що у нього на думці. Що тут відбувається? — замислився Адам.

— Я й гадки не маю. Прошу, допоможіть мені врятувати Ґвен. Я не можу залишити її в небезпеці.

— Френку, відвези міс Мітчелл додому. Не виходьте нікуди і чекайте мене. Я навідаюся до вас ввечері.

— Ви ж допоможете? Не залишите сестру у біді?

— Я не можу цього зробити. Ваш батько мені не чужий.

Френк відчиняє двері автомобіля. Я відкидаюся на спинку сидіння, думки про теплий душ і ліжко не покидають мене. Френк обходить машину і сідає за кермо.

— Френку, зможеш познайомити мене з Девідом? Будь ласка!

— Думаю, так. Але його поки що немає у місті. Він навчається у Флориді.

— Як ти думаєш, Девід — це той, кого ми шукаємо?

— Й гадки не маю. Але було б доволі неочікувано.

— Уся моя поїздка видалася неочікуваною.