Спадок на трьох - Ілона Волошин

— Добре, любий! Я обов’язково поговорю, не хвилюйся.

Хлопчик відпускає мою руку і біжить східцями донизу. Я ще кілька секунд стою нерухомо, поки повністю не приходжу до тями, а тоді, повертаюся до себе.

Зачинившись у кімнаті помічаю що за вікном уже справжня злива, вітер гне дерева так низько, що здається, вони от-от упадуть. Навіть погода оманлива: вранці світило сонце, а зараз грім і блискавка. Що ж тоді говорити про людей? Моя мати все життя обманювала. Вона не сказала чому насправді вони з батьком розлучилися, натомість говорила, що він був дуже хорошою людиною, хоча насправді тихо ненавиділа його за зруйноване щастя. Яким же жертовним буває кохання. Попри весь завданий їй біль, вона не сказала про нього жодного поганого слова. Чи може не хотіла псувати його чисте обличчя в моїх очах? Я ж була дитиною…