Кінець світу в Бреслау - Марек Краєвський

— Я сповідався в цьому, Герберте, — сказав Мокк. — Мене це весь час мучило, і я мусив комусь про це розповісти. Тому, хто бореться із сатаною. — Він сухо кашлянув. — Це сталося на початку тридцятих. Мій сповідник порадив мені лише одне. Я повинен був простити всіх, хто мене скривдив і кому я хотів помститися. Тобто барона фон Гаґеншталя і Софі…

— І що, ти їх простив?

— Барона — так, але Софі десь зникла, і навіть розлучився я з нею per procura.

— Послухай, Ебергарде, — Анвальдт ляснув себе газетою по стегну. — Я повинен…

— Нічого ти не повинен, окрім одного, — Мокк зігнувся від болю, який пронизав його худі, знищені раком ноги. — Ти повинен мені обіцяти, що знайдеш Софі і передаси їй цього листа, — він подав Анвальдтові довгастого білого конверта. — Це моє прощення. Я прощаю їй усе. Обіцяєш, що знайдеш її й віддаси це їй?

— Обіцяю, — відказав Анвальдт і втупився в конверт.

Мокк підвівся, щоб обійняти Анвальдта, але швидко відкинув це бажання. Він збагнув, що зараз його тіло смердить так само, як колись тіла Гоккерманна й барона в старому «адлері» на ринковій площі міста, якого більше немає.

— Дякую тобі, — мовив він, усміхаючись. — А тепер іди й поклич цього священика. Тепер я можу померти…

Анвальдт простягнув старому руку й вийшов з кімнати. Спустився сходами, пройшов повз священика Купайоло, який спав у кріслі, одягнув пальто й капелюха й полишив будинок. Він повільно рушив у бік найближчої станції метро. На розі він побачив величезну машину, яка перемелювала сміття. Анвальдт витяг з кишені вчорашню «Зюддойче Цайтунґ» і ще раз перечитав повідомлення про смерть відомої берлінської театральної актриси Софі фон Фінкль. Під некрологом було інтерв’ю з відомою скрипалькою Елізабет Кернер, близькою подругою покійної. У цьому інтерв’ю пані Кернер вперше відкрила таємницю Софі: виявляється, вона уже була заміжня раніше, а її чоловіком був високий посадовець бреславської поліції, Ебергард Мокк. Анвальдт прочитав усе це востаннє й подумав про прощення. А тоді вкинув газету в жорна машини й почав спускатися вниз бетонними сходами.

Благо хворого — найвищий закон (лат.).

«Сілезькі старожитності» (лат.).

Спершу їсти, потім філософствувати (лат.).

і компанія (лат.).

сказане (лат.).

по всьому (лат.).

світовий біль (нім.).

Одного разу я тебе поцілував (нім.).

брутальний (фр.).

домогосподаркою (нім.).

домашні вироби (франц.).

задля годиться (лат.).

влучне слівце (фр.).

стережися собаки (лат.).

«Звів я пам’ятник свій…» (пер. з