Земля мертвих - Жан-Крістоф Гранже
— Комендант Стефан Корсо, — зухвало вигукнув поліціянт. — Ви заарештовані за вбивства Софі Серейс і Елен Десмора. Відтепер ви…
— ¡Hijo de puta![105]
Корсо ледве встиг відвести голову, аби ухилитися від леза. Другою рукою Перес стиснув його за горло — з надприродною, не звичною для його віку силою, — щоб той не рушив з місця. Він знову почав заносити руку, аж раптом Корсо вислизнув і зігнувся навпіл, як боксер, що вчасно ухилився від удару. Лезо влучило в м’язи плеча — Корсо відчув лише, як на потилицю хльоснула кров. Мимоволі він витягнув руку й схопив ворога за зап’ясток. І різко відважив стусана в живіт нападника. Той навіть не поворушився. Принаймні Корсо нічого не помітив. Перес негайно вдарив його кулаком, наче молотком, у потилицю — і Корсо впав навколішки. Звідки така сила, немов у Геракла?
Корсо підвів очі та в промені світла знову побачив лезо: наче виблиснула одна з гірлянд, що висіли на сусідній вуличці. Інстинктивно він схопився на рівні ноги й головою пішов на таран тулуба нападника. Удар лезом пройшов повз: Корсо виграв кілька секунд. Перес напружив м’язи для нового наступу. Відваживши передпліччям супернику бебеха, Корсо відштовхнув його від себе, але ненадовго. Розлючений іспанець знову кинувся на нього…
Коп ще раз схопив Переса за зап’ястя. Скрутив лівою рукою, повернув спиною, а правою вже наготувався розтрощити кості й сухожилля на коліні.
А тоді Перес судомно здригнувся й вислизнув із рук. Наче під дією пружини, рука навідліг ударила його у власне горло. Усе відбулося надто швидко: Корсо ще не встиг нічого второпати, як уже відпустив ворога і, забризканий кров’ю, лежав на землі.
Коп отетеріло витріщився на іспанця: той гепнувся вниз, і тепер з його відкритої артерії цебеніло, як з поливального шланга. Стефан трохи отямився й позадкував, аби потік, що фонтаном розливався довкола, не забризкав і його. Перес лежав на землі й відходив геть у повному розумінні цього слова. В його зіницях читався подив. Навпомацки він шукав рукоятку ножа, який примудрився встромити собі в горлянку. Нарешті знайшов лезо та видер його з рани. І відразу в повітря злетів ще вищий, потужніший і остаточний струмінь крові.
Корсо схопив мертве тіло під пахви й притулив до брами там, де його не було б видно: за ринвою.
Помацав свої кишені й відшукав мобільний. Набрав рятівний номер — закривавлені пальці бруднили екран.
— Алло?
Такий знайомий голос Барбі. Корсо виринав на поверхню.
— Де ти? На роботі?
— А ти як гадаєш? — як завжди, зухвало відповіла Барбі.
Він ще ніколи не бачив, аби вона поверталася додому раніше 22-ї.
— Забери мене, — хрипко проказав він.
— Звідки?
— Навпроти тебе. Вулиця Ксав’є-Пріва.
Вона розсміялася.
— Ми ж там раніше працювали.
— Тобто, коли це «раніше»?
— Перед тим, як переїхати до XVII.
Він так злякався, що забув: усі бригади перевели з будинку 36 на інший кінець міста.
— Що відбувається? — спитала вона.
Корсо зиркнув на труп, що лежав біля його ніг.
— Мертве тіло. Витягни мене з цього лайна.
— Буду за двадцять хвилин. Якось протримайся цей час.
78
Якби Міс Берет досі не розуміла, що Корсо займався на роботі небезпечними й моторошними справами, то цієї ночі вона б мала нагоду остаточно в цьому переконатися. Ошелешений, укритий закипілою кров’ю, він ледь привітався й подався до душу. Згодом прийшов до тями, але балакучішим від того не став, проте дозволив себе забинтувати — поранення на спині не було важким. Подякував дівчині й викликав для неї таксі. Часом Корсо здавалося, що він мститься їй за всіх жінок, які його образили, зокрема за Емілію.
Щодо подій біля площі Сен-Мішель — усе дуже просто: знову затягувати процес було зась. Він домовився з Барбі, що вони позбудуться документів померлого: перш ніж установлять його особу, мине принаймні кілька днів, за той час присяжні щось вирішать. Хай там як, а Собєскі виправдають, і ще буде час розпочати нове слідство стосовно вбивства стриптизерок, але вже у зв’язку з подіями навколо Альфонсо Переса.
Крім того, обидва поліціянти вирішили діяти вкрай рішуче, адже може постати питання про причетність до цієї смерті коменданта Стефана Корсо: зараз вони мовчатимуть і чекатимуть на результати впізнання. Якщо ж довідаються, що між кастильським мільярдером і головним слідчим у справі Собєскі було щось спільне, тоді Барбі складе заднім числом протокол допиту, в якому Корсо розповість свою версію подій: мовляв, це був суто законний захист з його боку.
Корсо захотів піти поцілувати Таде. Той собі мирно спав, але до Стефана спокій так і не повернувся, як він сподівався. Коп розплакався й мусив поквапитися з кімнати: боявся, що розбудить хлопчика. Йому дедалі важче було переконати самого себе, що він — на боці добра, захищає невинних людей, таких, як Таде. Навпаки, в нього складалося враження, що він накидає на власний дім ярмо насилля і жорстокості, а над його сином висить загроза вічного жаху.
Корсо запарив кави і знову пішов у душ. Він тримав кавник. Коли збагнув, що все починається з нуля, рушив до вітальні й постарався опанувати себе. Неможливо проаналізувати ситуацію. Хоча й так зрозуміло: Собєскі не винен. Злочин скоїв Перес. А Корсо вбив злочинця. Дуже просто, правда?
Його мозок розчинявся, наче тіло Марко Ґварніері в чорних водах Ірландського моря. Він уже допивав друге горнятко кави, розвалившись на канапі, коли хтось подзвонив у двері. Корсо сподівався на гарні новини: Катрін Бомпар, його Блакитна Фея, прийшла повідомити, що все гаразд (але він їй ще не телефонував), або Барбі вирішила запевнити, що тіло вже привезли до Інституту медичної експертизи без жодних документів…
На порозі стояла Клаудія Мюллер.
— Ти мені за це заплатиш, сучий сину!
Корсо не знав, що сказати у відповідь. Зараз Клаудія Мюллер не була ані гарною, ані потворною. Просто перетворилася на згусток негативної енергії.
— Про що ви?
— Про Альфонсо Переса.
Корсо відступив, аби пропустити її всередину. За нею вслід летіли пахощі, які він чув від неї в кав’ярні біля Сорбонни.
— Бажаєте щось випити? — несміло запропонував він.
— Це був мій обвинувачуваний, хай тобі трясця. Єдине можливе рішення в процесі!
Корсо зрозумів, що якимось чином Клаудія дізналася про
