Кінець світу в Бреслау - Марек Краєвський

K.: Мені важко це стверджувати. Я не психіатр.

Яким буде покарання, якщо виявиться, що він психічно хворий?

K.: Його лікуватимуть.

А якщо його вилікують?

K.: Тоді його випустять на волю.

Ви вважаєте, що це справедливо?

K.: Я не коментуватиму статей Кримінального кодексу. Я не законодавець і, мабуть, ніколи ним не буду.

Але ви маєте свою думку щодо цього?

K.: Маю, але ви про це не дізнаєтеся. Ви берете інтерв’ю не в приватної особи, а в начальника бреславської поліції.

Більшість юристів, лікарів, психологів і філософів твердить, що людина винна тоді, коли скоює злочин свідомо. Якщо злочини скоює хвороба, людина не є винною. Чи можна за хворобу засудити до смертної кари?

K.: Я не є представником жодної з названих вами професій.

Дякую вам за розмову».

Мокк відклав газету й довго вдивлявся в портрет свого батька, що висів на стіні. Швець міцно зціплював зуби й уважно дивився на фотографа. Мокк поставив батькові вельми складне запитання й негайно отримав відповідь. Вона була такою, як він і очікував.

Альфред Зоммербродт із великим задоволенням поглинав сніданок із двох не круто зварених яєць і дивився на дружину, що хазяйнувала на кухні. Із таким самим задоволенням від оглядав чисто вимиту кухню й свій поліційний мундир, що висів на вішалці біля кухонних дверей, які одночасно були виходом з їхнього маленького помешкання позаду велосипедної крамниці Штангена на Требніцер-штрасе. Зоммерброд радів, що за хвилину він одягне свого мундира, шинель, кашкет, до паска прикріпить палицю, яка зараз лежала на великому електролічильнику, і стане, як і щодня, на Требніцер-пляц, аби керувати рухом. Його дружина раділа значно менше.

— Ніколи не дадуть тобі спокою, — сказала вона злісно.

— Люба, сьогодні дуже напружений передсвятковий день, — мовив Зоммербродт і замислився. Він пив кавовий напій і поплескував гладкий зад дружини, роздумуючи, чи не встигне він перед виходом ще раз її вшанувати. Стукання у двері вибило йому з голови еротичні забаганки. Дружина відчинила, й тієї ж миті її штовхнули так, що вона сіла на стіл. Старенький стіл небезпечно захитався. Чашка з кавою підстрибнула, й кава вихлюпнулася на сорочку Зоммербродта. Той розлючено кинувся на двох прибульців, але дуло вальтера швидко змусило його втихомиритися. Обидва чоловіки мали обв’язані хустками обличчя. Один з них витяг наручники й запропонував пані Зоммербродт підійти до нього ближче. Коли вона це зробила, він прикував її до труби, що з’єднувала лічильник зі стіною. Поліцейського під дулом пістолета попросили зробити те саме. Його вагання швидко вщухло, коли вальтер з’явився також у руці другого чоловіка. За мить Зоммербродт стояв на колінах поруч із дружиною, прикутий до тієї самої труби. Перший нападник підсунув їм два стільці, а сам всівся на столі й почав безтурботно вимахувати ногами. Другий чоловік роздягся до білизни й натягнув на себе формені сорочку й кашкет. За мить він стягнув із Зоммербродта штани й натяг їх на свої худі стегна. Припасувавши палицю до паска, він вийшов із помешкання. Той, що залишився, підкинув дров у вогонь і поставив на конфорці великий чайник.

Бреслау,

четвер 22 грудня,

друга година пополудні

Біля в’язниці попереднього затримання на Шубрюкке зупинився великий новий «горх 303», з якого вийшло троє чоловіків. Вони увійшли в похмурий будинок, показали посвідчення охоронцеві й почали підніматися на другий поверх до кабінету чергового офіцера.

— Хто з вас