Осінній сезон смертей - Андрій Анатолійович Кокотюха

„Колись вони згорять у пеклі за свої гріхи!" — палила їх поглядом Валентина, завваживши якусь кралю, що виклично крутила сідницями. Я цілком згоден із нею.

Спливав час. Я закінчив університет і поступив до аспірантури. Кімнату в гуртожитку за мною лишили, Валентина, яка брала через хворобу академвідпустку, мусила ще два роки вчитися. Зміни сталися в нашому житті, але довкола нас клубочилося кодло, розгнузданість сучасної молоді не знала меж. Дружина хворобливо переживала все це. І тоді я зважився.

Я йшов до цього довго, багато разів вагався — а чи маю я право брати на себе місію Вищого Суду? Та, врешті-решт, я вирішив: їх усіх треба навернути на думку про кару за земні гріхи. Можливо, все обмежиться одним страхітливим прикладом. Вони зрозуміють і замисляться. А якщо ні? Тоді доведеться повторити. Мені такий шлях не лягав на душу, але тільки так можна навести в світі порядок. Тільки силою й страхом! Силою, яка породжує страх. Страх — сильна та дієва зброя. Посіяти страх. Іншого способу я не бачу».

За останні два тижні Хижняк явно почав дивитися в мій бік із більшою повагою. Газету читали активно саме завдяки моїм матеріалам.

Коли планерка скінчилася, Тетянка смикнула мене за рукав.

— Там уже другу годину якийсь чувак на тебе чекає. По коридору ходить, мов маятник…

Я стенув плечима і вийшов у коридор. Справді. Хлопець років тридцяти.

— Побалакати треба, — голос хрипкий, горілкою тхне, видно, хильнув добряче.

— Хвилинку можете зачекати?

— Не можна! — хлопець учепився в рукав моєї куртки. — Вийдемо!

Хлопець потяг мене у дальній куток і несподівано різко садонув кулаком у живіт. Мені перехопило подих, перед очима забігали барвисті кола. Другий удар прийшовся в обличчя. Та все ж таки на ногах я втримався, тільки скорчився від болю і притиснувся боком до стіни.

А от мій кривдник полетів на підлогу! Тітонька Коняка — видно, її увагу привернув шум, — вміло перехопила руку, крутонула — хлопець беркицьнувся, дригнувши ногами в повітрі.

Я зробив кілька глибоких вдихів. Мигтіння щезло, я потроху приходив до тями. На шум бійки збіглися співробітники. Хтось запропонував викликати міліцію.

— Не треба, — я намагався говорити спокійно…

— Хто це? — спитав Валерка.

— Чорт його знає!

Мій кривдник, крекчучи, підвівся з підлоги. Я ляснув його по спині.

— Гаразд, ходімо до кабінету, побалакаємо… Сам на сам.

Хлопець намагався уникати мого погляду.

— Ну і що все це означає? — спитав я.

— Ти тоді з Наталкою був… Через тебе її…

— З якою Наталкою?

— Навіть як звати не спитав, падло! З Наталкою Кущенко!

Ага, он воно що!

«Так, розмова непростою буде», — виснував я.

— Я любив її, — він сказав це так, наче хотів когось переконати. — Одружитися збирався…

— Ну і?

— Мужики її зіпсували, розумієш? — він потер забиту спину. — От якби ви тоді з дружком не заявилися, вона б, може, живою була… Через тебе її, падлюко!

У ньому знову закипала лють.

— Тебе як звати? Вчишся? — треба ж було його якось відволікати.

— Юрко… Наступного року аспірантуру закінчую… Істфак…

— Добре її знав?

Він нарешті почав виговорюватися. Власне кажучи, хлопець і прийшов за цим — пару випустити, щоб попустило.

— Близько року, випадково познайомилися — у бібліотеці… Знаєш, як у книжці «Історія кохання»? Потім зустрілися на одному дні народження… Хлопці її горілкою підпоювали, коли твереза — вона нормальна дівка, а вип’є — на мужиків ведеться, для неї це як збуджувач! Наймерзенніше — їй ось такі пригоди подобалися! Я теж спочатку той… ну, підпоїв її. А потім соромно стало: гарна ж дівка, розумна, вродлива… А мужики — їм тільки дайся! Ну, я навіть бійку з одним затіяв, а вона психонула — якого ти греця, хто ти мені такий! Шкода… Потім якийсь час наче взялася за розум, ми навіть у мене в общазі жили тиждень, знаєш, там, де сімейні… Тільки десь за тиждень… коротше, посварилися ми. Вона в «Зодіаці» гуляла, вже під добрячим газом була, я її витягав звідти, а вона пручалася: «Пусти! Які ти права маєш на мене!» Якісь там бугаї сиділи, знову я по пиці отримав… А потім про оте дізнався… догралася Наталя…

Він іще щось говорив, тільки я вже не слухав — як годинниковий механізм, працював мозок. Алла мимохідь згадувала «Зодіак», Тетяна теж там частенько крутилася. Знаю я цей «Зодіак», кишло для постійної клієнтури: студенти, що роблять дрібний бізнес, приблатнена — модно тепер! — молодь району, іноземні студенти, іноді зазирали лоби з місцевих рекетирів — нижній ешелон, звичайно, ну і дівчатка. Репутація злачного місця міцно закріпилася за «Зодіаком», отож випадкова людина почувала себе тут незатишно.

Отже — обидві дівчини частенько бували в «Зодіаку». Може, звідси треба танцювати?

«Слухай, хлопче, ти своє відтанцював, нехай міліція крутиться!»

Я труснув головою, проганяючи дурні думки, Юрко вже замовк і сопів поруч. Виговорився.

— Тебе слідчий допитував? — спитав я.

— Так, різні безглузді питання… Я йому, звичайно, того, що зараз тобі казав, не розповідав. Для чого ментові це знати? Одразу пришиють Наталці гидоту якусь. Тобі, мабуть, теж усе це ні до чого, найшло на мене щось…

— Не бійся, далі мене не піде.

— Вони знайдуть того гада?

— Не знаю, Юрку, якщо чесно…