Багряні ріки - Жан-Крістоф Гранже
Я тоді здогадався, що Кайюа й Серті мали перед собою амбіційнішу мету. Вони прагнули не лише обновити дорогоцінну професорську кров, але й вивести досконалих істот, надлюдей. Таких прекрасних, як спортсмени на світлинах із Берлінської олімпіади, які я зауважив у квартирі Кайюа. Таких розумних, як найвидатніші науковці Ґернона.
Я збагнув, що ці божевільні прагнули поєднати власне мізки Ґернона з м’язами гірських селищ, злютувати інтелектуальні здібності викладачів із фізичними даними шукачів кришталю й пастухів. Якщо я мав рацію, отже, вони мали б удосконалити свою систему так, щоб не обмежуватися самою лише підміною немовлят. Вони мали б організовувати зустрічі й шлюби між обраними особами.
Карім жадібно вбирав Ньєманові слова, що, здавалося, резонували з його невисловленими думками. Комісар тим часом вів далі свою гарячкову розповідь:
— Як же влаштувати такі зустрічі? Як запланувати шлюби? Я подумав про ті можливості, хай і невеликі, які давала Кайюа й Серті їхня робота. Я був переконаний, що саме завдяки їхнім непомітним, скромним посадам їм і вдалося здійснити свій грандіозний проект. Пригадуєш, що було написано в зошиті Серті? «Ми господарі, ми раби. Ми всюди, ми ніде». Ці слова вказували на те, що, попри свій низький суспільний статус, а може, навіть і завдяки йому, ці чоловіки керували долею всього краю. Вони були прислужниками. Але були й господарями.
Серті, батько й син, були тільки неосвічені санітари, але, попри це, змінили долю дітей усього краю. Обидва Кайюа ж завдяки своїй посаді опікувалися другою частиною цього плану — шлюбами. Але ж як? Як вони могли влаштовувати подружні союзи?
І тоді я згадав про особисті журнали Кайюа, що зберігалися в бібліотеці. Ми перевіряли там списки книг, які брали студенти, імена цих студентів, і лише одну дрібницю випустили з уваги, а саме — розміщення читачів у невеличких засклених кабінках. Я кинувся до бібліотеки й порівняв план розсадження студентів із підробленими картками новонароджених. Списки сягали шістдесятих, п’ятдесятих, навіть сорокових років, але всі прізвища зійшлися, всі-всенькі.
Коли підмінені діти ставали студентами й студентками, їх завжди саджали в читальному залі навпроти тої самої особи, особи протилежної статі, що походила з котроїсь із найвизначніших університетських родин. Я перевірив прізвища в мерії. Збіглося не все, але більшість цих пар, які познайомилися в бібліотеці, у засклених кабінках читального залу, згодом побралися.
Отже, я мав рацію. «Володарі багряних рік» спочатку підміняли дітей, а потім старанно влаштовували їм зустрічі з майбутнім чоловіком чи дружиною. Навпроти них — дітей горян — саджали справжніх професорських нащадків, які вирізнялися неабияким інтелектом. У такий спосіб вони дали життя винятковому поколінню, яке поєднувало в собі «силу тіла» із «силою мозку». І все працювало, Каріме: університетські чемпіони і є дітьми тих штучно влаштованих подружжів.
Абдуф не обзивався. Його думки, здавалося, набували дедалі виразнішої форми, ставали гострими й проникливими, як хвоїнки модрини, які вітер шпурляв йому в обличчя разом із дощем.
Ньєман розповідав далі:
— Я зібрав докупи всі елементи й помалу склав увесь пазл. Я зрозумів, що, власне, вийшов на слід убивці, якого історія зі знайденими медичними картками, що потрапила до місцевих газет, мусила розлютити до краю. Я гадаю, що вбивця порівняв дві групи документів. Імовірно, у нього вже були якісь сумніви щодо походження ґернонських «чемпіонів». Імовірно, він сам — один із них. Один із творінь безумців.
Він розгадав, у чому полягала їхня змова. Вистежив сина викрадача медичних карток, Ремі Кайюа, і виявив, що між ним, Серті й Шернсе існує таємний зв’язок… Мені видається, що цей останній важливої ролі не відігравав: просто ще один безумець, який дізнався правду через те, що лікував сліпих дітей, і вирішив приєднатися до змовників замість того, щоб виказати їх. Одне слово, убивця визначив своїх кривдників і вирішив їх покарати. Він піддав тортурам свою першу жертву, Ремі Кайюа, і дізнався всю правду про цю історію. Саме тому дві наступні жертви він калічив і вбивав, але вже не катував.
Карім скинув голову. Його всього трусило під шкірянкою.
— Лише за те, що вони міняли дітей? Планували шлюби?
— Ти ще не все знаєш. У довколишніх гірських селах відзначається дуже високий рівень дитячої смертності серед новонароджених. Явище незбагненне, тим паче, що йдеться про дітей із родин, які ніколи не мали проблем зі здоров’ям. Аж тепер я дотямив причину цієї смертності. Батько й син Серті не лише підміняли новонароджених, вони ще й убивали немовлят, які були записані як діти гірських мешканців, хоча насправді походили з родин ґернонських інтелектуалів. Позбавляючи горян нащадків, вони сподівалися, що ті народжуватимуть нових дітей й таким чином додаватимуть свіжої крові в ряди вчених мешканців долини. Ці люди були фанатики, Каріме! Хворі, убивці, — що батьки, що сини, — ладні на все, щоб вивести вищу расу.
Карім, тяжко дихаючи, запитав хрипким голосом:
— Якщо метою вбивств була помста, навіщо ці так старанно вчинені каліцтва?
— Вони мають символічне значення. Їхня мета — знищити біологічну ідентичність жертви, стерти всі ознаки її глибинного єства. Саме тому вбивця розміщував тіла так, щоб спочатку видно було не сам труп, а його відображення. Це ще один спосіб дематеріалізувати жертву, позбавити її плоті. Кайюа, Серті й Шернсе були викрадачами ідентичності. Їм відплатили тією самою монетою. Око за око, зуб за зуб.
Карім звівся з капота машини й підійшов до Ньємана. Вітер із дощем шмагали їхні обличчя, схожі на обличчя якихось примар. Блідава імла кублилася довкола їхніх голів — коротко стриженого вугластого черепа Ньємана й довгих, мокрих від дощу косичок Абдуфа.
— Ви геніальний слідчий, Ньємане!
— Ні, Каріме. Хоч я й маю тепер мотив убивств, але так і не знаю, хто вбивця.
Араб усміхнувся, холодно, сухо.
— Зате я знаю.
— Що?
— Тепер усе сходиться. Пригадуєте моє розслідування? Демони, які хотіли знищити обличчя Жюдіт, бо воно було доказом, свідченням злочину? Демони — це Етьєн Кайюа й Рене Серті, батьки вбитих, і тепер я знаю, чому вони так прагнули домогтися свого. Адже обличчя дівчинки могло викрити всю їхню змову, виявити таємницю багряних рік і підміну немовлят.
Настала черга Ньємана дивуватися.
— ЯК?
— Жюдіт Еро мала сестру-близнючку, яку вони підмінили.
58
Тепер розповідав Карім. Він говорив серйозним, беземоційним
