Бар «Когут» - Джон Гришем
Вони склали іспити й неохоче роз’їхались на канікули по домівках. Там Горді, напевно, спровокував вирішальну сварку з Брендою та розладнав весілля. Зола не хотіла проводити час із сім’єю. Навіть попри свої неприємності, батько не зміг би втриматися від лютих настанов і проповідей щодо гріховності її західного стилю життя.
Через тиждень вони повернулися до Вашингтона. Горді досі заручений, весілля досі призначене на п’ятнадцяте травня. Проте він припинив прийом ліків і поводився імпульсивно. Два дні не виходив зі спальні, спав годинами, потім сидів, спершись підборіддям на коліна, і витріщався в пітьмі на стіни. Зола місця собі не знаходила, не знаючи що його робити. Потім він пропав на три дні, залишивши повідомлення, що їде в потязі до Нью-Йорка, аби «декого опитати». Мовляв, напав на слід колосального заколоту, і роботи не прогребти. Вона спала в себе вдома, коли він з’явився о четвертій ранку, зриваючи із себе одяг від хоті. Трохи пізніше, у той же день, він знову кудись зник. Нібито напав на слід якихось поганців і «нарив компромат». Він повернувся геть збуджений і засів за ноутбук. Золі наказав триматися від нього подалі, бо в нього купа роботи.
Зрештою налякана й знервована Зола пішла до «Рудого котяри» та розповіла про все Тодду.
4
ВОНА ЗУСТРІЛА ЇХ НА ПРИЧІЛКУ й вони піднялися сходами на другий поверх та зайшли до її квартири. Зачинивши двері, Зола подякувала хлопцям за те, що вони прийшли. Вона дійсно була дуже стурбована, майже в нестямі.
— Де він? — спитав Марк.
— Отам, — відповіла Зола й кивнула в бік коридору. — До себе не пускає і сам не виходить. Навряд чи він спав останні два дні. Страшна гойданка настрою, зараз на стіни дереться.
— Препарати приймає? — поцікавився Марк.
— Авжеж, ні. Принаймні фармацевтичні. Підозрюю, без самолікування не обійшлося.
Вони переглянулися, кожен очікував, що хтось зробить перший крок. Нарешті Марк промовив:
— Ходімо.
Вони вийшли в коридор і постукали в двері:
— Горді, це Марк. Я тут із Тоддом і Золою. Ми хочемо поговорити.
Тиша. Тільки ледь чутна музика — Брюс Спрінгстін. Марк знову постукав і назвався. Музика стихла. Заскреготіло крісло чи стілець, щось гупнуло й стало ще тихіше. Потім клацнув замок. Марк зачекав кілька секунд і відчинив двері.
Горді стояв посеред тісної кімнати. На ньому не було нічого, крім старих жовтих спортивок із логотипом «Редскінз», у яких вони його бачили вже добрячу сотню разів.. Він витріщався на стіну, не звертаючи уваги на гостей, що просочувалися в кімнату. Ліворуч від них був кухонний куток, захаращений купою порожніх пивних бляшанок і пляшок з-під міцних напоїв — повна раковина й щільні ряди всюди, де тільки можна розставити. Підлогу засмічено паперовими стаканчиками, використаними серветками й обгортками сандвічів. Праворуч стояв маленький обідній стіл із ноутбуком і принтером, серед стосів паперу різної висоти. Підлогу під ним укривали папірці, теки й вирізки з журналів. Диван, телевізор, крісло й кавовий столик відтягнуто в протилежний куток, аби звільнити площу стіни.
На ній була плутанина химерно розташованих великих білих аркушів і дюжини роздруківок, прикріплених кольоровими кнопками та липкою стрічкою. Горді, озброєний чорним, синім і червоним фломастерами, складав велетенську мозаїку грандіозної змови, що вела до зловмисних осіб угорі.
Виявилося, що Горді витріщався саме на світлини цих осіб. Він був блідий і змарнілий, значно втратив на вазі, чого Марк із Тоддом не вбачали якихось два тижні тому, під час сесії. Горді завжди любив спорт, тренувався в гімнастичному залі, але всі його видатні м’язи зійшли нанівець. Густе біляве волосся — джерело безмежних гордощів — засмальцювалось і звисало пацьорками. Окинувши Горді оком і зваживши стан, у якому перебувала кімната, вони раптом зрозуміли, що їхній друг зовсім пустився берега. Перед ними стояв схиблений митець — несамовитий відлюдник, занурений у створення монументального полотна.
Напівобернувшись і блимнувши на них спідлоба, Горді спитав:
— Яким вітром?
Його очі запали, щоки ввалились, ґороїжилась тижнева борідка.
— Треба поговорити, — сказав Марк.
— Ще б пак! Але говоритиму я, бо мені справді є що розповісти. Я щойно все зрозумів. Я викрив цих мерзотників, і тепер ми мусимо діяти швидко.
— Добре, Горді, — спроквола протяг Тодд. — Ми прийшли тебе вислухати. Що трапилось?
— Прошу, сідайте, — спокійно запропонував Горді, вказавши на диван.
— Я краще стоятиму, — озвався Марк. — Якщо буде твоя ласка.
— Ні! — гаркнув Горді. — Не буде! Просто роби, що я кажу, і тоді все в нас буде добре. Сідай давай. — Він так визвірився, що, здавалося, дасть стусана. У кулачному двобої, ні Марк, ані Тодд не встояли би проти Горді й десяти секунд. За роки навчання в юридичній школі вони пару разів бачили, як він бився в барах; у обох випадках — перемога швидким нокаутом.
Тодд і Зола всілися на диван, а Марк притягнув стільця з кухоньки. Всі вони з недовірою оглядали стіну: мішанину блок-схем із стрілками, що розходилися в усіх напрямках, пов’язуючи десятки компаній, фірм, імен і чисел. Вони сиділи й чекали, втупившись у стіну, мов покарані за погану поведінку школярі. Горді підійшов до обіднього столу, де стояла напівпорожня робоча пляшка текіли, налив трохи в улюблену кавову філіжанку й випив ковтками, ніби то був чай.
— Ти надто охляв, Горді, — заговорив Марк.
— Справді? Пусте, від’їмся. Зараз мова не про мою худорбу.—Із філіжанкою в руці, навіть і не подумавши запропонувати випивку своїм друзям, він підступив до стіни й вказав на горішнє фото:
— Це — Гаспидяка. Звати Гайндс Реклі, юрист із Волл-стріт, що перетворився на інвестиційного шахрая. Має лише чотири мільярди, що в наші часи ледь дозволяє бідоласі потрапити до списку «Форбс». Тобто дрібний мільярдер, хоча й має всі потрібні цяцьки: палац на П’ятій Авеню з видом на парк, чималий шмат у курортному районі Гемптонс, яхту, пару літаків, статусну дружину —
