Хранителі смерті - Тесс Геррітсен

— Чоботи саме з висушеної шкіри й роблять, детективе Ріццолі, — сказав Робінсон. — До певної міри.

Мора потяглася по ножиці, обережно розрізала бинти, відкривши більше тіла. Воно нагадувало обгорнуті коричневим пергаментом кістки. Мора знову зиркнула на знімок, навела на литку збільшувальне скло.

— Не бачу вхідної рани.

— Отже, поранення не посмертне, — сказала Джейн.

— Це збігається з тим, що видно на рентгені. Стороннє тіло, ймовірно, потрапило туди ще за її життя. Вона прожила достатньо довго для того, щоб переламана кістка почала гоїтися й закрилася рана.

— Скільки на це потрібно?

— Кілька тижнів. Можливо, місяць.

— Хтось мав піклуватися про неї протягом цього часу, так? Її треба було принаймні годувати.

Мора кивнула.

— Тому визначити причину смерті стає ще складніше.

— Причину смерті? — перепитав Робінсон. — Що ви маєте на увазі?

— Іншими словами, нам цікаво, чи її не вбили, — відповіла Ріццолі.

— Спочатку вирішимо нагальніше питання.

Мора потяглася по ніж. Шкіра затвердла від муміфікації, і розітнути висушену плоть було непросто.

Глянувши на той бік стола, Джейн побачила, як докторка Пульчілло стиснула вуста, наче придушуючи протест. Але як би вона не протестувала щодо цієї процедури, очей відвести не мог­ла. Усі схилилися над столом, навіть Фрост, якого так лякали спори, — спільна увага була прикута до відкритої ділянки ноги, коли Мора взяла пінцет і занурила його кінчики у розріз. Кілька секунд покопирсалася у зморщеній тканині, перш ніж підчепила головний трофей. Із брязкотом кинула його на сталеву тацю.

Докторка Пульчілло різко втягнула повітря. То було не вістря списа, не обламаний кінчик ножа.

Мора нарешті висловила очевидне:

— Гадаю, тепер можна впевнено сказати, що Мадам Ікс не дві тисячі років.

4

— Я не розумію, — пробелькотіла докторка Пульчілло. — Тканину обстежили. Вуглецевий аналіз підтвердив вік.

— Одначе, це куля, — махнула на тацю Джейн. — Двадцять другий калібр. Паскудний у вас був аналіз.

— Його робила поважна лабораторія! І вони були переконані в результаті.

— Ви обидві можете мати рацію, — тихо сказав Робінсон.

— Та ну? — Детектив перевела погляд на нього. — Хотіла б я знати як.

Археолог глибоко вдихнув і відступив від столу, наче йому стало затісно.

— Я час від часу бачу їх у продажу. Не знаю, яка частина справжня, але певен, що на антикварному ринку можна знайти оригінали.

— Чого?

— Обгорток мумій. Їх простіше знайти, ніж самі тіла. Я бачив на «Ebay».

Джейн сполохано засміялася.

— Можна купити обгортки від мумій онлайн?

— Колись муміями активно торгували по всьому світу. Їх мололи й використовували як ліки, експортували до Англії на добриво. Заможні туристи привозили їх додому і влаштовували розгортальні вечірки. Запрошували друзів подивитися, як знімають бинти. Позаяк у обгортки часто вкладали амулети й коштовності, це було наче полюванням за скарбами із сувенірами для гостей.

— То була розвага? — не повірив почутому Фрост. — Розгортати мерця?

— Так робили у найвишуканіших вікторіанських господах, — сказав Робінсон. — Ви розумієте, як мало поваги було до мертвих Єгипту. Коли тіло було розгорнуте, його часто викидали чи спалювали. А от бинти залишали на згадку. Саме тому їх досі можна знайти в продажу.

— Тож обгортки можуть бути старовинними, на відміну від самого тіла, — підсумував Фрост.

— Це пояснює результати радіовуглецевого датування. А ось сама Мадам Ікс…

Робінсон зачудовано похитав головою.

— Ми однаково не можемо довести, що це вбивство, — сказав Фрост. — Вогнепальне поранення, яке вже почало гоїтися, — не доказ.

— Сумніваюся, що вона добровільно пішла на муміфікацію, — пирхнула Джейн.

— Насправді це цілком можливо, — сказав Робінсон.

Усі розвернулися до куратора, який мав цілковито серйозний вигляд.

— Добровільно погодилася на те, щоб їй вийняли органи й мізки? — перепитала Ріццолі. — Красно дякую.

— Деякі люди саме для цього заповідають твої тіла.

— О, я і про це передачу бачив, — утрутився Фрост. — Теж на «Дискавері». Якийсь археолог насправді муміфікував тіло.

Джейн подивилася на загорнуту в тканину покійницю. Уявила, як це — коли тебе шар за шаром загортають у задушливі бинти. Тисячу, дві тисячі років пролежати у лляній гамівній сорочці, аж поки допитливий археолог не вирішить зняти її й відкрити висохлі рештки. Не прах до праху, а тіло до сушеного м’яса. Вона сковтнула.

— Для чого комусь на це зголошуватися?

— Це різновид безсмертя, вам не здається? — сказав Робінсон. — Альтернатива розкладанню. Тіло зберігається, ті, хто любить вас, не мусять віддавати його на поталу гниттю.

«Ті, хто любить вас». Джейн підвела погляд до нього.

— Хочете сказати, це міг бути вчинок із любові?

— Це може бути способом утримати людину, яку любиш. Уберегти її від хробаків, від гниття.

«Це те, що трапляється з усякою плоттю», — подумала Ріццолі, й температура у кімнаті, здалося, різко впала.

— Може, тут ідеться зовсім не про любов, а про володіння.

Робінсон зустрівся з нею поглядом, вочевидь, стривожений такою ймовірністю. Тихо сказав:

— Я про це не подумав.

Джейн розвернулася до Мори.

— Починайте розтин, док. Нам потрібна інформація.

Мора підійшла до негатоскопа, зняла знімки ноги, замінила знімками зі сканування.

— Перевернімо її знову на спину.

Цього разу, розрізаючи смуги льону, що вкривали тулуб, судмедекспертка не марнувала зусиль на обережність. Було зрозуміло, що вона врізається не у прадавнє тіло — це стало розслідуванням смерті, й відповіді знаходилися не у бинтах, а у плоті й кістках під ними. Тканина розійшлася, відкривши зморщену коричневу шкіру, під якою виднілися ребра — кістяне склепіння під пергаментним наметом. Переходячи до голови, Мора зняла розмальовану маску й почала знімати тканину з обличчя.

Джейн подивилася на КТ-знімки на негатоскопі, перевела похмурий погляд на відкритий торс.

— Органи було вийнято під час муміфікації, так?

Робінсон кивнув.

— Видалення нутрощів уповільнює процес гниття. Це одна з причин того, чому тіла не розкладаються.

— Але на животі лише одна маленька рана, — вона вказала на незграбно зашитий надріз із лівого боку. — Як можна дістати усе крізь такий отвір?

— Саме так органи видаляли єгиптяни. Крізь невеликий надріз із лівого боку. Той, хто обробляв це тіло, добре знається на старовинних методах. І, вочевидь, не відходив від них.

— Що це за методи? Як саме зробити мумію? — спитала Джейн.

Доктор Робінсон подивився на свою колегу.

— Джозефіна більше про це знає. Може, вона пояснить.

— Докторко Пульчілло? — звернулася до неї Ріццолі.

Молода жінка, схоже, досі була вражена знахідкою кулі. Вона прокашлялася, випросталася.

— Більшість наших знань — від Геродота. Гадаю, можна назвати його мандрівним письменником Греції. Дві з половиною тисячі років тому він їздив античним світом і писав про те, про що дізнавався. Біда в тому, що він часто плутав деталі, або ж дозволяв місцевим екскурсоводам себе обдурити. — Вона спромоглася усміхнутися. — Це так по-людськи, правда ж? Тут він не відрізнявся від туристів у Єгипті у наші дні. Переслідуваний торговцями абищицями, обманутий нечесними провідниками. Простець за кордоном.

— Що він