💙💛 Класика💙💛 Зарубіжна література💙💛 Дитячі книги💙💛 Сучасна проза💙💛 Фантастика💙💛 Детективи💙💛 Поезія💙💛 Наука, Освіта💙💛 Бойовики💙💛 Публіцистика💙💛 Шкільні підручники💙💛 Фентезі💙💛 Блог💙💛 Любовні романи💙💛 Пригодницькі книги💙💛 Біографії💙💛 Драматургія💙💛 Бізнес-книги💙💛 Еротика💙💛 Романтична еротика💙💛 Легке чтиво💙💛 Бойовик💙💛 Бойове фентезі💙💛 Детектив💙💛 Гумор💙💛 Езотерика💙💛 Саморозвиток, Самовдосконалення💙💛 Психологія💙💛 Дім, Сім'я💙💛 Еротичне фентезі💙💛 Жіночий роман💙💛 Сучасний любовний роман💙💛 Любовна фантастика💙💛 Історичний роман💙💛 Короткий любовний роман💙💛 Детектив/Трилер💙💛 Підліткова проза💙💛 Історичний любовний роман💙💛 Молодіжна проза💙💛 Бойова фантастика💙💛 Любовні романи💙💛 Любовне фентезі💙💛 Інше💙💛 Містика/Жахи💙💛 Різне
всі жанри
Свіжі відгуки
Гість Тетяна
9 листопада 2024 18:08
Інтригуючий детектив. Дуже сподобалася книга
Червона Офелія - Лариса Підгірна
Олена
31 жовтня 2024 19:00
Cучасне українське любовне фентезі - обожнюю 👍 дякую авторці
Неідеальна потраплянка - Ліра Куміра
Таміла
29 вересня 2024 17:14
Любовна фантастика - це топ!
Моя всупереч - Алекса Адлер
Василь
23 вересня 2024 12:17
Батько наш Бандера, Україна Мати…
...коли один скаже: Слава Україні! - Степан Бандера
Сайт україномовних книжок » 💙💛 Детективи » Сицилієць - Маріо Пьюзо

Сицилієць - Маріо Пьюзо

Читаємо онлайн Сицилієць - Маріо Пьюзо

Вони обоє засміялися.

А тоді Ла Венера почала стригти Турі Ґільяно. Робила це повільно, ретельно, відрізала пасмо за пасмом, складала їх у дерев’яну миску. Ґільяно сидів мовчки, зачарований тихим клацанням ножиць, дивився на стіни. Там висіли величезні портрети великого бандита Канделерії. Але великого тільки в цій невеличкій частині Сицилії — так подумав Ґільяно, чия юнацька гордість уже вступила в змагання з мертвим чоловіком.

Рутілло Канделерія був привабливий. Високе чоло обрамляло охайно підстрижене хвилясте каштанове волосся, і Ґільяно спитав себе, чи це дружина його підстригала. На обличчі бандита виділялися густі кавалеристські вуса, через які він здавався старшим, хоча коли його підстрелили карабінери, мав лише тридцять п’ять років. Тепер це обличчя дивилося з овального портрета мало не з добротою, благословляючи. Тільки очі та вуста видавали його жорстокість. І водночас покірність, наче він знав, яка доля на нього чекає. Як і всі ті, хто піднімав руку на світ, відриваючи від нього жорстокістю й вбивствами що заманеться, як ті, хто укладав власні закони й намагався правити суспільством згідно з ними, він мав зрештою зустріти раптову смерть.

Дерев’яна миска заповнювалася блискучим каштановим волоссям, подібним до гніздечок дрібного птаства. Ґільяно відчув, як ноги Ла Венери притискаються до його спини, відчув жар крізь грубу бавовну її вбрання. Коли вона обійшла його, щоб підстригти спереду, то трималася на відстані, однак, коли мусила нахилитися вперед, її пишні груди мало не торкнулися його вуст, і від чистого густого запаху її тіла його обличчя розпашілося, наче він стояв перед вогнем. Портрети на стіні були забуті.

Жінка крутнула повними стегнами, щоб покласти чергове пасмо волосся в миску. На мить її стегно притулилося до руки Турі, і він відчув шовковисту шкіру навіть крізь її важке чорне вбрання. Він закам’янів. Вона притислася ближче. Щоб стриматися — не задрати її спідницю й не обійняти ці стегна, Ґільяно жартома спитав:

— Ми що, Самсон та Даліла?

Ла Венера рвучко відсторонилася. Турі з подивом побачив, що її обличчям біжать сльози. Не думаючи, притягнув її до себе. Вона повільно простягнула руку й поклала срібні ножиці на купку каштанового волосся, що заповнило миску.

А тоді його руки вже стискали її теплі стегна під чорною жалобною сукнею. Вона схилилася й накрила його вуста своїми, немовби хотіла проковтнути його. За мить початкова ніжність між ними перетворилася на тваринну пристрасть, яку з її боку живили три роки вдовиної стриманості, а з його — солодка хіть юнака, що ніколи не куштував жіночого кохання, хіба що куплену вправність шльондр.

У цю першу мить Ґільяно втратив і себе, і свій світ. Тіло Ла Венери було таке пишне, горіло такою спекою, що вона пронизувала його до кісток. Груди в неї були повніші, ніж він міг собі уявити: чорна вдовина сукня приховувала й захищала їх. Побачивши ці кулі плоті, він відчув, як кров вдарила йому в голову. А тоді вони вже кохалися на підлозі, одночасно роздягаючись. Вона все шепотіла: «Турі, Турі», — наче в агонії, але він мовчав. Загубився в пахощах, жарі, повноті її тіла. Коли вони закінчили, жінка відвела його в спальню, і там вони кохалися знову. Хлопець не міг повірити в ту насолоду, яку він знайшов у її тілі, власна капітуляція навіть викликала в нього розпач, який втішало тільки те, що вона віддавалася йому ще завзятіше.

Коли Турі заснув, Ла Венера довго вдивлялася в його обличчя, закарбовувала в пам’яті зі страху, що може вже ніколи не побачити його живим. Вона ще пам’ятала останню ніч із чоловіком перед його смертю: після кохання вона відвернулася, заснула й відтоді не могла згадати тієї солодкої маски, на яку перетворюється обличчя кожного коханця. Відвернулася тому, що вже не могла терпіти боязкої нервовості чоловіка, коли він навідувався додому, його страху перед пасткою, який не давав йому спати, того, як він підскакував, коли вона вставала з ліжка, щоб приготувати їжу чи щось зробити. Тепер Ла Венера дивувалася спокою Ґільяно й любила його за це. Любила його, бо він, на відміну від її чоловіка, не приносив до ліжка зброю, не переривав пестощів, щоб прислухатися, чи не блукають поблизу вороги, не пив і не курив, щоб звірити їй свої страхи. Турі говорив м’яко, але насолоді віддавався з безстрашною, концентрованою пристрастю. Вона тихо підвелася з ліжка, а він навіть не поворухнувся. Ла Венера трохи зачекала, а тоді пішла на кухню, щоб приготувати йому найкращу свою страву.

Коли Ґільяно вранці йшов від неї, він вийшов із головного входу безтурботно, однак сховавши під кожухом свої пістолети. Сказав, що до матері не заходитиме, і попросив попрощатися за нього, щоб вона знала, що з ним усе гаразд. Удову злякала така нахабність, вона не знала, що в нього в місті маленька армія, не помітила, що він кілька хвилин тримав двері відчиненими, перш ніж вийти, щоб попередити Пішотту й унеможливити зустріч із карабінерами.

Ла Венера поцілувала його зі зворушливою сором’язливістю й прошепотіла:

— Коли ти прийдеш до мене знову?

— Коли навідаюся до матері, після того прийду до тебе, — відповів він. — А в горах щоночі бачитиму тебе уві сні.

Ці слова заповнили її всеохопною радістю: вона зробила його щасливим.

Жінка зачекала до полудня, а тоді пішла до матері Ґільяно. Марії Ломбардо було варто тільки побачити її обличчя, щоб зрозуміти, що сталося. Ла Венера виглядала на десяток років молодшою. У її темно-карих очах танцювали чорні цятки, щоки рожевіли й уперше за майже чотири роки вона була вбрана не в чорне. На ній була святкова сукня, облямована оксамитом, — такі вдягають дівчата на зустріч із матір’ю коханця. Марія Ломбардо відчула вдячність до подруги за її відданість та мужність і задоволення від того, що її плани так вдало втілилися. Це так чудово склалося для її сина — жінка, що ніколи не зрадить, яка ніколи не заявлятиме на нього прав. Хоча мати палко

Відгуки про книгу Сицилієць - Маріо Пьюзо (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: