Містична річка - Денніс Ліхейн

батьком. Той злегка хитався й докурював сигарети до самого кінця, засапуючись і говорячи сам до себе. Коли вони повернуться додому, батько, мабуть, відшмагає його, а мо’, й не відшмагає, напевне вгадати було важко. Після того як утратив роботу, він наказав Джиммі більш ніколи не ходити в дім Дівайнів, і Джиммі мав підстави припустити, що він відплатить синові за порушення його заборони. Утім, можливо, це станеться не сьогодні. Батько був у п’яному сонливому настрої, який більшою мірою означав, що він сяде за кухонний стіл, коли вони прийдуть додому, й питиме, доки не засне, поклавши голову на руки.

Про всяк випадок Джиммі тримався на кілька кроків позаду нього й підкидав у повітря м’ячика, ловлячи його в бейсбольну рукавичку, яку поцупив у помешканні Шона, коли полісмени прощалися з родиною Дівайнів (ніхто тоді не сказав жодного слова Джиммі та його батькові, коли вони йшли коридором до передніх дверей). Двері Шонової спальні були відчинені, й Джиммі побачив рукавичку, що лежала на підлозі, з м’ячем у ній. Він дотягся до рукавички рукою й підняв її, після чого вони з батьком вийшли надвір через парадні двері. Джиммі не мав найменшого уявлення, навіщо він украв рукавичку. Не заради ж тієї здивованої гордості, яка промайнула в очах старого, нехай чорти його візьмуть, коли син підібрав чужу річ.

Його вчинок був якось пов’язаний з тим, що Шон ударив Дейва Бойла й відмовився вкрасти автомобіль та з деякими іншими пригодами, що сталися протягом того року їхнього приятелювання, а також із тим, як почувався Джиммі щоразу, коли Шон йому щось дарував — бейсбольні картки, половину цукерки, — адже будь-які подарунки від Шона Джиммі завжди сприймав як милостиню.

Коли Джиммі вперше підняв рукавичку й пішов із нею геть, він почувався на сьомому небі. Його опанувала гордість. Трохи згодом, коли вони перетинали Бакінгем-авеню, він відчув сором і збентеження, які завжди опановували його, коли він щось крав, гнів на обставини чи людей, що штовхали його на цей учинок. Потім, коли вони перетнули Крешент і вийшли в Низину, він знову пишавсь, коли дивився на засмальцьовані триповерхівки й рукавичку в своїй руці.

Джиммі поцупив рукавичку й через те мався зле. Шонові її бракуватиме. Але він украв рукавичку в Шона, який почне її шукати, і це його втішило.

Джиммі дивився, як його батько плентав поперед нього, й, здавалося, щосекунди старий шкарбан може впасти й перетворитися на калюжку, в якій він розчиниться. А Шона Джиммі ненавидів.

Він ненавидів Шона й з прикрістю згадував про те, що вони приятелювали. Малий знав, що поки й віку зберігатиме цю рукавичку, дбатиме про неї, не показуватиме її нікому й жодного разу не застосує цю кляту річ. Він помре раніше, ніж це станеться.

Джиммі дивився на Низину, що лежала перед ним, коли вони зі старим батьком пройшли під надземною залізницею й наблизилися до того місця, де вулиця Крешент опускалася вниз. Вантажні потяги з гуркотом проминали брудний майданчик, із якого автомобілісти дивилися кінофільми, не вилазячи з машин, та В’язничний канал, і він знав, відчував десь на споді серця, що ніколи вже не побачить Дейва Бойла. Коли Джиммі жив на Рестер-стрит, вони повсякчас щось крали. Джиммі вкрав триколісний велосипед, коли йому було чотири роки, а байк — коли йому зрівнялося вісім. У його батька поцупили автомобіль. А його мати стала сушити одяг в оселі, після того як багато речей у неї було вкрадено на подвір’ї. Коли в тебе щось крали, ти почувався геть інакше, аніж тоді, коли ти просто щось губив. Ти відчував глибоко в грудях, що воно вже ніколи до тебе не повернеться. Саме це Джиммі відчував, коли думав про Дейва. Можливо, тепер Шон саме так думав про свою бейсбольну рукавичку, стоячи над порожнім місцем на підлозі, де вона раніше лежала, знаючи, всупереч логіці, що він уже ніколи не триматиме її в руках.

І все це було тим більше сумно, що Джиммі любив Дейва, хоча й не міг пояснити, за що. Можливо, за те, що він умів завжди бути поруч, дарма що здебільшого ви не помічали його.

2

Чотири дні

Та виявилося, що Джиммі помилявся.

Дейв Бойл повернувся до місця свого проживання через чотири дні після того, як зник. Він приїхав на передньому сидінні поліційного автомобіля. Двоє копів, які привезли його додому, дозволили йому погратися із сиреною й доторкнутися до кулеметної гашетки, розміщеної під дошкою приладів. Вони нагородили його почесним значком, і коли привезли в дім матері на Рестер-стрит, репортери з газет і телебачення були вже там. Один із копів, офіцер Юджин Кубіякі, витяг Дейва з поліційної машини й, високо піднявши його ноги над хідником, поставив перед матір’ю, яка плакала, хихотіла й тремтіла.

Того дня на Рестер-стрит зібрався чималий натовп — батьки, діти, листоноша, двоє товстих братів, які володіли м’ясною крамницею «Свиняча котлета», що стояла на розі Рестер-стрит і Сідней-стрит, і навіть міс Павел, яка навчала Дейва й Джиммі в п’ятому класі місцевої школи. Джиммі стояв біля своєї матері, яка притискала голову сина до грудей і тримала вологу долоню в нього на лобі, неначе хотіла бути певною, що той не потрапить туди, де був опинився. Джиммі відчув напад ревнощів, коли офіцер Кубіякі поставив Дейва на хідник і вони обидва засміялись, як давні друзі, а вродлива міс Павел заплескала в долоні.

«Мене теж мало не посадили в той автомобіль», — хотів сказати комусь Джиммі. А міс Павел він хотів це сказати дужче, ніж будь-кому. Вона була вродлива й дуже чиста, й коли сміялася, було видно, що один з її горішніх зубів трохи кривенький — для Джиммі це робило її ще вродливішою. Він хотів їй сказати, що його також мало не посадили в той автомобіль, і подивитися, чи вона обдарує його тим самим поглядом, яким дивилася тепер на Дейва. Він бажав сказати їй, що думає про неї весь час, і в своїх думках він старший і може водити автомобіль, возити її в ті місця, де вона багато б йому всміхалася й вони влаштовували б пікнік, і все, що він казав би, розвеселяло її, вона сміялася б, показувала б свій симпатичний зубчик і доторкалася б до його обличчя долонею.

Джиммі бачив, що міс Павел почувається тут ніяково. Вона сказала кілька слів Дейвові, доторкнулася до його обличчя й поцілувала його в щоку