Звичайна вдячність - Вільям Кент Крюгер

Машина була припаркована поряд із церквою, якраз навпроти нашого будинку. Біля задніх дверей горіло світло, швидше за все, батько досі був там і вкладав Гаса спати. Я поклав монтажну лопатку на багажник і рушив до дверей, що вели в церковний підвал. Там мешкав Гас, поруч був котел.

Гас не був нам кревним родичем, проте дивним чином став частиною сім’ї. Вони з батьком пліч-о-пліч пройшли війну і стали ріднішими, ніж брати, — так завжди казав тато. Гас і батько підтримували стосунки, проте щоразу, коли батько розповідав щось про свого давнього друга, то були лише оповідки про нескінченні хибні вчинки. Та якось, одразу після того, як ми переїхали до Нью-Бремена, Гас з’явився в нас на порозі. Трохи напідпитку, без роботи, все його майно вмістилося в коляску мотоцикла. Батько прихистив його в себе, поселив, знайшов роботу, і звідтоді він так у нас і зостався. Через усе це батьки добряче сварилися, проте це була лише одна з сотні причин їхніх постійних чвар. Нам із Джейком Гас неймовірно подобався. Можливо, тому що він розмовляв з нами, не як з дітлахами. Чи, може, через те, що нічого особливо не мав та, здавалося, більше й не хотів: його геть не обходили ці доволі сумнівні обставини власного буття. А може, тому що час від часу він напивався без міри і потрапляв у різні халепи. Батько витягував його з того, і він здавався нам чудернацьким старшим братом, а зовсім не дорослим.

Його кімната в підвалі церкви була досить простою. Ліжко, комод, нічний столик і лампа. Дзеркало, книжкова шафа, забита книжками. Він постелив на підлогу маленький червоний килимок, який додавав кімнаті яскравості. Через невеличке віконце в кімнату потрапляло трохи світла. В іншому боці підвалу батько й Гас облаштували невеличку ванну. Ми знайшли їх саме там. Гас блював над унітазом, батько терпляче чекав поруч. Ми зупинилися посеред підвалу. Здавалося, батько нас не помітив.

— Його досі нудить, — прошепотів я Джейкові.

— Нудить?

— Ага. Н-у-д-и-т-ь, — я вимовив це так, ніби сам це робив.

— Уже все, капітане.

Гас підвівся, і батько подав йому мокрий рушник, аби витертись.

Татко змив воду, повів Гаса в кімнату і потім допоміг йому зняти одяг. Гас лежав у ліжку в спідньому. Оскільки в підвалі було дещо прохолодніше, ніж надворі, його вкрили ковдрою.

— Дякую, капітане, — пробурмотів Гас, заплющуючи очі.

— Відпочивай.

А потім Гас сказав те, чого я досі ніколи від нього не чув:

— Капітане, ти — сучий син і назавжди ним зостанешся.

— Знаю, Гасе, знаю.

— Вони померли через тебе: це вже ніяк не виправиш.

— Вкладайся, годі тобі.

Гас заснув одразу, чути було лише його хропіння. Батько зиркнув на місце, де посеред підвалу стояли ми, і сказав:

— Ідіть спати, а я ще трохи помолюся.

— У машині купа мотлоху, — нагадав я. — Мати гніватиметься.

— Не хвилюйся, я про це подбаю.

Батько пішов до церкви, а ми з Джейком вийшли через задні двері. Спати не хотілося. Я сів на сходах біля церкви, Джейк умостився поруч. Страшенно втомлений, він прихилився до мене.

— Що Гас мав на увазі? — мовив він. — Батько вбив їх усіх — що це означає?

Мені це теж не давало спокою. Я відповів, що не знаю.

Потроху прокидалися пташки. Над пагорбами, що ніби обступали долину річки Міннесота, займалася яскраво-червона смужка, сповіщаючи про настання світанку. Та я побачив іще дещо. З того боку вулиці знайома постать майнула з-за кущів бузку, що росли в кінці саду. То була моя сестра, яка крадькома перебігла через галявину й тихцем заскочила в будинок через задні двері. Ось тобі й ніч з її таємницями.

Я сидів на сходах батькової церкви і думав, як же я люблю темряву. Той солодкавий смак, який вона збуджувала в моїй уяві, п’янкий спалах гріховності в моїй свідомості. Я був грішником. Без жодного сумніву. Проте я не один такий. Ніч була найкращим моїм компаньйоном.

Я гукнув Джейка, але він уже спав.

Батько довго молився. Було запізно лягати спати, проте й зарано готувати сніданок. Йому випало бути чоловіком, один із синів якого заїкався, а другий — звернув на стежку неповнолітнього злочинця, донька, що до того ж мала заячу губу, поверталася хтозна-звідки ночами, а дружина ненавиділа його професію. Проте він не молився ні за себе, ні за когось із нас. Найімовірніше, він молився за батьків Боббі Коула й за Гаса. А може, й за того негідника Морріса Інґдала. Молився від їхнього імені. Гадаю, молився за те страшенне Боже милосердя.

Вона була босоніж, одягнена в білий махровий халат. На столику стояло горнятко міцної кави. Навпроти лежала брошура. У руці вона тримала механічний олівець. Розгорнутий блокнот стенографіста білів на червоному пластмасовому столі. Поряд у попільничці, на якій золотом було викарбувано