Картковий будинок - Майкл Доббс
До пообідньої пори середи Уркгарт відчув, що ситуація вже достатньо загострилася, тож час йому оприлюднити заклик «повернутися до гарних манер і стандартів особистої поведінки, за які славиться партія». Луна цієї заяви прокотилася редакційними колонками, в той час як перші шпальти тих самих газет розбризкували найсвіжіші прояви поганих манер.
Отже, коли у п’ятницю по обіді Меті увійшла до кабінету Престона, кажучи йому, що в неї є ще дещо, він виснажено похитав головою.
— Краще б це було щось інше,— сказав він, шпурляючи у куток прес-реліз Ерла.
— Це і є щось інше,— попередила вона.
Він не виявив особливого інтересу.
— Інша передовиця,— сказала вона.
— Давай, змусь мої коліна тремтіти.
Вона зачинила по собі двері, переконуючись, що їх не могли підслухати.
— Колінґридж подав у відставку через закиди, буцімто вони з братом здійснювали махінації з акціями через Педингтонського торговця тютюном і другорядний турецький банк. Гадаю, ми можемо довести, що його майже напевне підставляли на кожному кроці.
— Що ти таке верзеш?
— Усе підтасували.
— Ти можеш це довести?
— Гадаю, так.
Його секретарка просунула голову в двері, та від неї безцеремонно відмахнулися.
— Ось що ми маємо, Ґреве.
Меті терпляче розповіла, як перевірила комп’ютерні файли у штабі партії, які виявили, що у файл дистрибуції хтось втрутився.
— Навіщо комусь це робити?
— Щоб фальшива адреса в Педингтоні була напряму прив’язана до Чарльза Колінґриджа.
— Чому ти думаєш, що вона фальшива?
— Будь-хто міг відкрити ту абонентську скриньку. Не думаю, щоб Чарльз Колінґридж колись заходив у Педингтон.
— Згинь на хрін! — раптом гаркнув Престон, і той, хто зазирав у двері, драпанув геть.— Тож навіщо комусь відкривати фальшиву адресу на ім’я Чарльза Колінґриджа?
— Щоб підставити його. І його брата.
— Надто складно,— зауважив Престон, але досі слухав.
— Сьогодні вранці я сама з’їздила у Педингтон. Я відкрила абонентську скриньку в тій самій тютюновій крамниці на цілком вигадане ім’я. Потім взяла таксі до Севен-систерз-роуд і «Юніон-банку Туреччини», де відкрила рахунок на те ж саме вигадане ім’я — не на п’ятдесят тисяч, усього на сто фунтів. Все забрало менше трьох годин від початку й до кінця.
— Господи...
— Тож я можу починати замовляти порнографічні журнали, оплачені з нового банківського рахунку і доставлені на адресу в Педингтоні, що може завдати до дідька багато шкоди репутації одного абсолютно невинного політика.
— Кого?
У відповідь вона поклала ощадну книжку і квитанцію з тютюнової крамниці на стіл редактора. Престон нетерпляче глянув на них, а тоді вибухнув.
— Лідер опозиції! — вигукнув він стривожено.— Що ти в дідька накоїла?
— Нічого,— сказала вона з переможною посмішкою.— Лише показала, що Чарльза Колінґриджа майже напевне підставили; що він, вірогідно, ніколи й не проходив повз тютюнову крамницю чи «Юніон-банк Туреччини» і, отже, міг і не купувати тих акцій.
Престон тримав ті документи на відстані витягнутої руки, так ніби вони могли спалахнути.
— А це означає, що Генрі Колінґридж не казав своєму брату про «Ренокс Кемікалз»...— сказала вона так, що стало зрозуміло: це ще не все.
— І? І? — вимагав Престон.
— Він не винен. Не мусив іти у відставку.
Престон звалився назад у своє крісло. Крапля поту почала збиратися на його чолі. Він почувався, ніби розривається надвоє. З одного боку, уявляв появу грандіозної статті, хоча в цьому була й проблема, бо, з другого боку, він безпомилково бачив неймовірний вплив, який така історія справила б на світ Вестмінстеру. Вона би перекинула все догори дриґом, можливо, навіть врятувала б Колінґриджа. Та чи цього вони хочуть? Лендлес щойно проінструктував його, що має свіжої рибки до смаження і щоб усі головні статті, які впливатимуть на виборчі перегони, перед публікацією узгоджували з ним. Жорсткі новини для Лендлеса — трохи більше, аніж просто продукт. Чого він жадав — це впливу, влади. Престон не знав, в який бік обернеться бос, йому треба було потягнути час.
— Ви, бачу, тяжко працювали, молода леді.
— Це колосальна стаття, Ґреве.
— Щось не пригадую, щоб ти пробігала з цим повз мене чи питала дозволу витрачати мої гроші на відкриття абонентських скриньок.
Його стриманість заскочила її зненацька.
— Це називається ініціативою, Ґреве.
— Не заперечую, ти попрацювала добре...
Подумки Престон швидко гортав свій «Словник окозамилювання», стараючись не виказати себе. Це був добряче заяложений том. Знайшовши, що треба, Престон з виляском згорнув том.
— Але що ж ми маємо, Меті? Ти довела, що можна ходити собі Лондоном, відкриваючи рахунки на ім’я Колінґриджа, та цього не достатньо. Ти не довела, що то був не сам Чарлі Колінґридж. Це досі найпростіше пояснення.
— Але ж комп’ютерний файл, Ґреве. У нього втрутились.
— А ти не думала, що той комп’ютерний файл був змінений не для того, щоб інкримінувати Колінґриджа, а це зробив він сам, чи один з його друзів, щоб забезпечити алібі. Гачок, щоб упіймати рибинку, таку як ти.
— Ти жартуєш...
— Нам відомо тільки те, що змінили не файл дистрибуції, а файл рахунку. Це могло статися за кілька хвилин до того, як ти його побачила.
— Але ж до файлу рахунку має доступ лише жменька людей,— запротестувала Меті.— І як Чарлі Колінґридж міг це зробити, якщо його зараз сушать у лікувальному центрі?
— Його брат.
Меті поставилася скептично.
— Ти не можеш на повному серйозі вірити, що прем’єр-міністр узяв на себе неймовірний ризик і наказав змінити файл у комп’ютері штабу партії лише для того, щоб фальшувати докази — потому як він уже оголосив про відставку.
— Меті, пригадай-но. Чи ти надто зелена, щоб пам’ятати? Вотерґейт. Папки спалено, а касети стерто — президентом. Під час Іранґейтського скандалу[38] секретарка винесла обвинувачувальні матеріали з Білого дому у своїх трусиках.
— Тут у нас не Дикий Захід...
— Окей, Джеремі Торп. Лідер Ліберальної партії. Постав перед судом в Олд-Бейлі за
