Білий попіл - Ілларіон Павлюк
Лисиця гепнувся на землю зі свого рудого коня, не лишивши нікому жодних ілюзій щодо своєї долі. Геть усі на площі, хто мав вогнепальну зброю, постаралися якомога швидше розрядити її в представників ворожого табору. Сотникових людей було значно більше, але бандити краще стріляли й мали по кілька пістолів.
За якихось чверть хвилини безперервного гуркоту на задимленій площі лишилося семеро осіб із банди Лисиці, включно з Німим, і лише четверо з боку сотника: сам Назар Засуха, камердинер Тесля, рудовусий єгер та ще якийсь хлопчина. Варто зазначити, що всі, хто не мав зброї, дали драла. Я встиг побачити, як на возі вивозять маму з Настею і як скаче геть Анна. Одначе трупів на площі було набагато більше, ніж живих людей.
Уцілілі взялися за клинки. Сотникові люди вихопили криві козацькі шаблі, а камердинер озброївся двома молотами, якими збивали мій ешафот. Бандити Лисиці були здебільшого при шпагах.
Ще лишалися лисий катюга в пенсне з його хірургічним набором для зняття шкіри, і я, прив’язаний до ешафота за ноги та одну руку… Я саме підвів очі на лисого і побачив, як він розгублено крутить головою. Не збираючись покірно чекати на свій жереб, я схопив неприв’язаною правою рукою перший-ліпший інструмент із його шкіряного конверта — це був скальпель, — і встромив лисому в передпліччя, прицвяхувавши його до ешафота. Чоловік скрикнув і спробував витягнути лезо. Тоді я взяв ланцет і пробив йому зап’ястя другої руки. Оскільки ремені на мені вже розстебнули, я зміг сісти й відв’язати ноги.
Ліву руку мені геть відняло — вона безживно теліпалася, хоч я й міг ворушити пальцями. Схопивши якусь мотузку, нашвидкуруч зробив зашморг і прив’язав руку до грудей. Лисий перестав горланити і намагався зубами витягнути з руки скальпель. Тоді я ухопився за ланцет у його іншій руці, рвучко його висмикнув і тут-таки увігнав лисому в шию. Він упав долілиць, а я кинувся навтьоки.
На площі тимчасом вирував запеклий клинковий бій. Бандитів Лисиці було майже вдвічі більше, й вони почали оточувати сотника та його людей. Камердинер з фантастичною швидкістю орудував молотами, і до нього неможливо було підступитися.
Я обрав вільний напрям для втечі, але тут двоє київських зарізяк відокремилися від гурту, кинувшись навперейми до Теслі, — цим вони несамохіть завадили й мені. Змушений був чкурнути в інший бік. Притиснувши до грудей поранену руку, я ще встиг побачити, як один із бандитів невдало спробував дістати Теслю шпагою й одлетів від замашистого удару молотом. Потім я побіг.
Тієї миті ні про що не думав. Моя права нога, яку добряче смикнув жеребець у яблуках, була трохи в кращому стані, ніж рука, та бігти як слід не вдавалося. Ясно, що переможці герцю на майдані — а довго ця битва однак не триватиме — зможуть наздогнати мене за лічені хвилин… Та після пережитого жахіття, коли я дивом уникнув спершу четвертування, а потім — свіжування, голова зовсім не варила, і я просто щодуху шкутильгав від площі.
Далі все сплуталося в пам’яті… Я точно пригадую, що якоїсь миті обернувся на крик і побачив, що камердинер розтрощив молотом коліно ще одному зарізяці. Потім я побіг, не озираючись. Одначе чудово пам’ятаю (ще й так, ніби це сталося поруч зі мною), як вістря чиєїсь шпаги легко прокололо Теслі живіт, і той упав, випустивши молоти, що лунко дзвякнули об бруківку. Я ще подумав, що тепер лишилося троє сотникових людей проти п’ятьох бандитів. І чомусь про себе відзначив, що вболіваю за сотника.
Потім я, мабуть, знову озирнувся… Чи це було значно раніше…
Мене вразило, як хвацько і спритно орудує зброєю Німий. У його руках були кинджали. Порівняно з шаблею — це програшний варіант, але він фехтував ними неймовірно вправно! І якоїсь миті кинув одного з них у єгеря, влучивши точно в шию.
Я зупинився від нестерпного болю в правому стегні. Завважив, що заледве доплентався до краю площі.
Тепер сотник бився відразу з трьома, зокрема з Німим, який підхопив чиюсь шаблю, а якийсь хлопчина сам стримував двох нападників. Я ж на той момент переконався, що втекти просто не зможу.
За два кроки від мене валявся довгий шкіряний батіг, яким поганяли ломовиків. Майже як той, що став мені у пригоді біля шинку. Якби я став на бік бандитів, то зумів би, мабуть, завоювати помилування. Врешті-решт Лисиця — мертвий. Від інших можна відкупитися якимись обіцянками…
Але тут побачив, як двоє Королевих поплічників розправилися з відважним хлопчиною, прохромивши його шпагами. І хоча до того сотник зумів покласти двох, все одно виходило, що проти нього тепер — четверо. На додачу до всього, Німий тут-таки, на моїх очах, зумів поранити сотника в праву руку. Старий перекинув шабелину в ліву, — він був налаштований битися до останнього подиху…
Одне слово, я зробив свій вибір. Схопивши батога, вже першим ударом вибив шпагу з руки найближчого бандита: кінчик гарапника поцілив йому в зап’ясток і перебив кістку. Другим ударом розсік йому лоба, і кров залила харцизяці очі. Він хоч і був живий, але вже не становив жодної загрози.
Тепер ми з сотником билися вдвох проти трьох. Непогано! Хай навіть у нас — по одній руці.
Бандити спробували зігнати нас ближче один до одного, та я не дав їм цього зробити, тримаючись від сотника на достатній відстані. Ця тактика виправдала себе. Хоч батіг і не був смертельною зброєю, але дозволяв завдати удару за добрих чотири метри, й до мене вони дістатися не могли, так само, як не могли гуртом накинутися на сотника, бо я весь час заходив їм за спини.
Сотник бився, як лев. Я навіть здивувався, що в його літах (та ще й з пораненою рукою!) можна так довго протистояти нападникам. Німий подав знак усім іншим, і ті кинулися на мене, намірившись зайти з різних боків. Я збагнув, що він сподівається самотужки подолати сотника, або ж принаймні протриматися, доки його друзі покладуть мене. І такий шанс у них був… Варто їм лише скоротити відстань бодай до двох метрів, і мій батіг стане жалюгідною мотузкою. Якби ж хоч нога не була вивихнута!
Я намагався завдавати якнайнесподіваніших ударів. Мені вдалося дістати кожного з них щонайменше по разу, та, не зважаючи на біль, батіг їх не спинив. Ще трохи, і мене обійдуть з двох боків, і одночасна атака означатиме мою неминучу загибель… Хіба що сотник зарубає Німого і прийде на поміч… Але ні! Я побачив, що все навпаки: Німий загнав сотника в глуху оборону.
І тут я придумав!
Я завдав трьох ударів поспіль по тому, хто намагався обійти мене праворуч, змусивши його затулити обличчя й позадкувати. Той, що ліворуч, миттєво кинувся в атаку, та я був готовий: кінчик батога поцілив йому у вухо й геть-чисто відтяв його! Чоловік одсахнувся й завив, як вуличний пес. Жодних сумнівів, що за кілька секунд вони наважаться на реванш, та цього часу достатньо! Намагаючись не зважати на біль у нозі, швидко ступив кілька кроків, опинившись за спиною Німого, й замахнувся батогом. Тільки б влучити!
У мене була одна спроба… Я завдав удару так швидко, як тільки міг.
Кінчик гарапника, просвистівши в повітрі, розпанахав
