Пристань Ескулапа - Едмунд Нізюрський

— Це правда.

— Я трохи відійшов од інструкції і визнаної схеми. Ну що ж, доведеться повернути на звичайну, може, й мало ефективну, але певнішу стежку.

— О, це дуже сумно, — сказав Трепка, — сумно, що ви занепали духом у той час, коли слідство наближається, до кінця.

— Наближається до кінця? — здивувався Журка.

— Саме так.

Ви знаєте, хто вбивця?

Знаю вже досить давно.

— Хто?

— Поки що не можу сказати… І не запитуйте чому. Досить з вас того, що це в інтересах справи.

— Перебільшуєте, капітане, — зітхнув Журка.

Обличчя в Трепки було кам'яне.

— Зрештою, — сказав він холодно, — прізвище злочинця для мене втратило вирішальне значення в цій справі.

— Втратило вирішальне значення? Як це розуміти, капітане? — здивовано спитав Іполит.

— Партнери тут менш важливі, йдеться про ставку гри, — пояснив Трепка дивним тоном. — Коли я довідався про це… все інше стало для мене дурницею. А ставка гри вже зрозуміла… Я чекав на останнє кільце ланцюга. Тепер воно вже є. Коло замкнулося. Настав час зробити остаточні висновки. Здається, що ми нічого не знаємо, що картина дуже туманна, але все це тільки обман. Уже все відомо.

— Все? — пробелькотів Журка.

— Так, друже, — сказав Трепка. — Треба тільки звільнитися від обмеженого погляду. Злочинець хотів маніпулювати нами, підсуваючи щоразу нові фальшиві докази, водячи нас сліпими стежками…

— Фальшиві докази? Що ви маєте на увазі?

— Дуже неприємно, але ваша мандрівка за рукописом «Дзета» і «Дельта» була погонею по фальшивому сліду.

Ми дивилися на нього вражені.

— Але не біда, — вів далі Трепка, — це навіть відіграло, так би мовити, свою роль. Злочинець певен, що обдурив нас. І це добре. — Трепка покрутив палицею в повітрі.

— Я не хотів вести вас за руку, — додав він за хвилину, — але остерігав. Хіба я не радив вивчати грецький алфавіт? Якби ви вивчали грецький алфавіт, то знали б, що «дзета» — шоста буква алфавіту. «Дзета» — шоста буква алфавіту! — повторив він суворо. — І це має велике значення. Зараз ви зрозумієте, друзі. Гляньте! — Трепка вказав нам палицею на знаки, які нарисував на стежці.

— Ось по порядку перші букви грецького алфавіту: альфа, бета, гамма, дельта, епсилон, дзета. Ви ще й досі не розумієте?

— Це назви праць професора, — промимрив я.

— Правильно. Виходить, що професор позначав свої твори в алфавітному порядку. Праці «Альфа», «Бета», «Гамма» були давним-давно опубліковані і не цікавлять нас. «Дельту» і «Дзету» ми знаємо. Але «Дельта» — четверта, а «Дзета» — шоста буква алфавіту. А що ж, постає питання, сталося з п'ятою? Що сталося з працею «Епсилон»? Що то за праця? Де вона? — голос Трепки звучав трагічно. — Ніхто про неї не згадав ні слова! Чому? Ніхто не знав її? Чи хотіли приховати, що вона є? А може, саме вона становила мету злочину?

Ми мовчали, пригнічені й засоромлені цим простим відкриттям.

— Може, ви натрапили на її слід, Журка?

Журка прикусив губи.

— Нічого не знаєте про неї? Шкода… Адже є докази. Самі впадають в очі.

— Докази? — простогнав я. — Що ви маєте на увазі, капітане?

— Багато доказів! Мутант, професор, який просвітлює морську свинку, хворий у Рудих Ямах, лист із Кельць, цифри у записній книжці професора… Ці речі не давали мені спокою. Я знав, що вони мають значення для справи, і намагався зрозуміти їх. Мутант — дегенеративна морська свинка, мати якої — жертва вибуху атомної бомби в Нагасакі; ця потвора витримує в тридцять два рази більші дози випромінювання. Навіщо був професорові цей мутант? Невже він сидів у лабораторії для прикраси? Навіщо Містраль просвітлював свинок? А може, опромінював? Що то була за хвороба, від якої помер Інох у Рудих Ямах? Що означав той смішний підпис у листі з Кельць: «Моніка, свинка виключно сухопутна»? Що означали низхідні цифри у записній книжці професора? І тоді сяйнула у мене думка, — розповідав Трепка. — Виникло одне припущення, і я почав боятися… Тремтів од страху. Все вказувало на те, що ми влипли в темну справу, як на мій смак, трохи завелику. Не хотілося вірити… І я не вірив до кінця… Думав, що уява, можливо, завела мене дуже далеко, не хотів бути посміховищем. Я намагався бути спокійним. Але сьогодні вранці я одержав радіотелеграму з келецького управління міліції.

Трепка витягнув конверт. Прочитав:

— «Моніка Н., лаборантка, перебувала у міській лікарні № 1 в Кельцях. Діагноз: гостре білокрів'я (leukaemia). Вилікувана повністю; виписана з лікарні 22 березня 1957 року. Контрольний огляд 22 квітня не виявив змін». Розумієте моє хвилювання? — говорив збуджений Трепка. — Я люблю вузькі справи. Дрібні психологічні вузлики… Бачачи такий розмах, я завжди втрачаю сміливість.

— Розмах?.. — я здивовано глянув на капітана. — Не зовсім розумію.

— Білокрів'я — хвороба невиліковна, — сказав Трепка.

— Он як!

— Деякі відомості з медицини, друзі. Лейкемія, інакше — рак крові, характеризується надмірним ростом білих кров'яних тілець. Якщо у здорової людини кількість їх не перевищує восьми тисяч у кубічному міліметрі, то у хворих на білокрів'я вона доходить до п'ятисот тисяч і більше. За нормальних умов це рідка хвороба, але при наявності радіоактивного випромінювання вона стає масовою… Це вона зібрала таке жорстоке жниво у Хіросімі і Нагасакі… На неї захворіли японські рибалки, на яких упав радіоактивний пил після випробування водневої бомби в Тихому океані.

Тому й називають її хворобою атомного віку.

І от цю хворобу переміг Містраль. Це було його відкриття «Епсилон». У мене є підстави припускати, що Містралю пощастило не тільки виліковувати хворих на білокрів'я, але й виробити в організмі імунітет проти нього на основі мутаційних змін кровотворчих органів. Це досягнення означало б біологічне підкорення ядерної енергії, бо ж досі ми ледве почали оволодівати нею в технічному розумінні. І ця